Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗

Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Коли він від’їжджав, вона, стоячи на вершечку ґанку, проводжала його поглядом, аж поки він щез із виду; а Александр думав тим часом, чи здогадується вона, як змінила його за цю ніч. Те, що незручним та болісним рудиментом ховалося в його свідомості, стало свідомим та повноцінним знанням та досвідом. Онорія Браун — вона відчинила ящик Пандори! Однак завдяки тому, що вона була жінкою сильною і неординарною, він ніколи не піде шляхом, який обирають більшість чоловіків, бездумно розмінюючи свою гордість на ласку будь-якої жінки, коли їм закортить.

Найсумнішою обставиною його від’їзду було для нього те, що він не зміг зробити, що хотів: залишити Онорії мішечок золотих монет, щоб вона змогла перебитися у скрутні часи. Якби він запропонував їй це, вона б гордо відмовилася і подумала б про нього погано, дуже погано. Якби ж він залишив монети десь у такому місці, де Онорія згодом знайшла їх, то однаково її пам’ять про нього була б заплямованою. Усе, що він міг їй залишити, — це великий стос нарубаних дров, прополотий город, відремонтований коловорот колодязя, нагострена сокира — і спогад про себе.

«Я більше ніколи її не побачу. Ніколи не дізнаюся, чи став батьком її дитини, ніколи не дізнаюся про її подальшу долю».

На жах та подив Александра, Нью-Йорк виявився містом, дуже схожим на Ґлазґо або ж Ліверпуль, — у ньому так само кишіли орди людей, які купчилися у смердючих нетрях халуп. Однак важлива різниця полягала в оптимістичному настрої їх злиденних мешканців, котрі аж ніяк не вважали, що вони на все життя приречені залишатися в самісінькому низу купи людського сміття. Частково це пояснювалося багатонаціональним складом міста — люди прибули сюди з усіх куточків Європи і гуртувалися за своєю національною належністю. Попри жахливі умови життя в цих людях зовсім не було того відчуття безнадії, якого у бідняків Британії було аж надто багато. Злидар англієць чи шотландець навіть не мріяв про бунт проти обставин, про від’їзд, зате в Нью-Йорку кожен вірив у те, що часи зміняться на краще.

Принаймні так Александру здалося під час його нетривалої подорожі містом; він не хотів розлучатися зі своїм конем та мулом доти, поки не стане на трап судна, що вирушало до Лондона. Люди вищого суспільного стану, які траплялися йому на широких авеню та в комерційній частині міста, іронічно посміхалися, забачивши Александра, вважаючи, що перед ними якийсь забитий селюк у шкіряному одязі, на змореному коні та з покірливим мулом на повідку.

Невдовзі він опинився в Лондоні — іще одному казковому та величезному місті, де він раніше ніколи не бував.

— На Треднідл-стрит, — кинув він кучеру найманого екіпажа, тримаючись за ящик з золотим скарбом у подвійному дні.

І досі вбраний у одіж з оленячої шкіри та з м’яким крислатим капелюхом на голові, Александр проніс свій ящик крізь величний портал Англійського банку, поставив його на підлогу і озирнувся.

Служителі цього фінансового храму навіть думати боялися про те, щоб повестися грубо чи навіть словесно образити всякого, хто заходив до їхнього святилища, тож невдовзі перед Александром виріс пухкенький клерк і люб’язно йому посміхнувся.

— Ви американець, сер?

— Ні, шотландець, якому потрібен банк.

— Ага, зрозуміло. — Нюхом відчувши багатство, пончик-клерк не помилився: він не став відфутболювати Александра якомусь дрібному клерку, а дочекався, поки звільниться заступник директора.

Невдовзі перед Александром постала дуже важлива персона.

— Чим можу допомогти вам, сер?

— Мене звуть Александр Кінрос, і я хочу здати до вашого банку свої золоті зливки. — З цими словами він легенько штовхнув ящик носком свого чобота і додав: — На загальну вагу п’ятдесят п’ять фунтів.

Двоє дрібних службовців підняли з підлоги ящик і понесли його до офісу містера Волтера Модлінґа.

— Містере Кінрос, ви хочете сказати, що фізично перевезли п’ятдесят п’ять фунтів золота з Каліфорнії аж до Лондона? — спитав містер Модлінґ, широко розкривши очі.

— Насправді я перевіз ящик вагою сто фунтів. А золото знаходиться під моїми інструментами.

— А чому ви не вибрали банк у Сан-Франциско чи, скажімо, у Нью-Йорку?

— Тому що Англійський банк — це єдиний банк, якому я довіряю, — пояснив Александр і підсвідомо вжив специфічний вислів, який широко вживався у країні, з якої він щойно прибув. — Якщо Англійський банк піде на дно, то земля припинить обертатися. Я вже сказав вам, що я — не та людина, яка довіряє банкам.

— Англійський банк дуже радий такому компліменту з вашого боку, сер.

Виклавши на підлогу молотки, гайкові ключі, терпуги та інші, загадковіші інструменти, Александр витягнув фальшиве дно, і під ним показався справжній вміст ящика — дванадцять золотих цеглинок, що тьмяно поблискували.

— Це золото я відсепарував від амальгами в Коломі, — невимушеним тоном мовив Александр, викладаючи зливки на стіл і ставлячи фальшиве дно на місце. — Я можу здати вам його на зберігання?

Містер Модлінґ закліпав очима.

— Зберігання? В отакому вигляді? А ви не бажаєте конвертувати це золото в гроші і заробити на ньому проценти?

— Ні, не бажаю. Поки воно зберігатиметься таким, як є, воно промовлятиме само за себе. Я не маю наміру міняти його на цифру, яку запишуть у гросбух, містере Модлінґ, хоч скільки б нулів у тій цифрі не було. Але я не хочу увесь час тягати ці зливки з собою, тож, може, ви візьмете їх на зберігання?

— Авжеж, авжеж, містере Кінрос!

«Такого клієнта мені іще не доводилося бачити, — подумав Волтер Модлінґ, проводжаючи поглядом високу, дещо кошачу фігуру людини, яка повільним та широким кроком вийшла з Англійського банку. — Александр Кінрос! Найближчими роками Англійський банк іще не раз почує це ім’я — клянуся вмістом отого ящика для інструментів».

Чотириста фунтів золотими соверенами, які він отримав в обмін на американські долари, не були змарновані на дорогі готелі та розкішний стиль життя. Не став Александр купувати і відповідний до його багатства костюм. Натомість він придбав зручну та легко прану бавовняну одіж, нову фланелеву нижню білизну і оселився в Кенсінґтонському пансіоні, який забезпечував чисті мебльовані кімнати і ситну домашню їжу. Він ходив по музеях, мистецьких галереях — як приватних, так і громадських, відвідав лондонський Тавер та виставку воскових фігур мадам Тюссо; в одній приватній галереї за свої важко зароблені п’ятдесят фунтів Александр придбав картину такого собі Данте Габріеля Росетті через те, що зображена на цій картині жінка дуже нагадувала Онорію Браун. Коли він теж відніс цю картину на зберігання містеру Модлінґу, той і оком не зморгнув: якщо Александр Кінрос придбав її, то, напевне, це шедевр. До того ж полотно дійсно було красивим, ліричним та романтичним.

А потім, попоїздивши туди-сюди по Англії на поїздах і дедалі глибше просуваючись на північ, Александр нарешті прибув до містечка Октердерран, що в графстві Кінрос, яке знаходилося неподалік від міста Кінрос.

Про те, що сталося і могло статися з Александром Кінросом, Елізабет ніколи не розповідалося; те, про що вона дізналася, було не більше аніж напівміфом. Він повернувся, щоб отримати запевнення стосовно майбутнього заміжжя. Те, що він поки не збирався одружуватися, пояснювалося його амбіційним бажанням вирушити — у буквальному сенсі — по слідах Александра Македонського, повторити той важкий і сповнений поневірянь маршрут, який цей великий цар пройшов під час своїх завойовницьких походів. І він добре знав, що це буде подорож не для молодої жінки.

Тому він вирішив одружитися по поверненні з мандрів і привезти свою наречену до Нового Південного Уельсу. Він уже зробив свій вибір: його дружиною мала стати старша донька дядька Джеймса — Джин, яку він пам’ятав так добре, наче бачив її востаннє лише вчора. То була вишукано гарна дівчинка, що рано розвинулася; вона не зводила з нього своїх зачудованих очей і сказала, що кохає його і кохатиме все життя. Що ж, тепер їй шістнадцять — прекрасний вік. А коли він закінчить свою нову експедицію, їй виповниться вісімнадцять і вона буде достатньо дорослою, щоби вийти за нього заміж.

Перейти на страницу:

Маккалоу Колін читать все книги автора по порядку

Маккалоу Колін - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Дотик отзывы

Отзывы читателей о книге Дотик, автор: Маккалоу Колін. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*