Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (электронные книги без регистрации TXT) 📗
— Чи не ви мені казали, що ворожбити схожі на старих сердюків: полюбляють порожні вихваляння забутими перемогами та давно втраченим хистом?
Але Цзаро був якийсь стурбований.
— Так воно й було. Тоді. Але зараз? Зараз я вже не такий певний. Кажуть, що в будинку Урратона Ходи-проти-Ночі горить скляна свічка, яка не горіла вже сто років. Примарна трава росте у садах Гехане, і люди бачили, як примарні черепахи носили листи між будинками без вікон на Ворожбитському шляху. Всі пацюки у місті відгризли собі хвости. Дружина Матоса Малларавана, яка колись насміялася з убогої, побитої міллю ряси одного ворожбита, з’їхала з глузду і відтоді відмовляється вдягати хоч якийсь одяг. Навіть у свіжих, щойно випраних шовках вона почувається так, наче їй тисячі комах повзають шкірою. Сліпий Сибассіон Окоїд знову може бачити — принаймні так клянуться його невільники. Чуючи таке, мимоволі замислишся.
Цзаро зітхнув.
— У Карфі настали чудернацькі часи. А чудернацькі часи — погані для торгівлі. Сумно мені казати, та краще вам поїхати з Карфу конче зовсім і не вагаючись.
Купець заспокійливо попестив Даніни пальці.
— Проте не обов’язково ж вам тікати самій. Ви бачили у Палаці Праху темні видіння, але Цзаро бачив світліші сни. Я бачив вас щасливою, в ліжку, з дитиною під грудьми. Нумо попливемо зі мною навколо Нефритового моря, і цей сон справдиться. Ще не пізно — подаруйте мені сина, радісну і солодку пісню мого життя!
«Тобто подарувати тобі дракона.»
— Я не вийду за вас заміж, Цзаро.
Його лице раптом застигло холодом.
— Тоді зникніть звідси без мене.
— Куди?
— Якнайдалі.
«Можливо», подумала Дані, «для цього саме настав час». Люди її халазару вітали можливість відновити сили після жахів червоної пустелі. Вони відпочили, наїли трохи жиру і потроху починали біситися з лінощів. Дотракійці не звикли довго сидіти на одному місці — вони належали до народу воїнів, чужого у великих містах. Та й сама Дані забарилася у Карфі, зваблена його вигодами та красою, доки не зрозуміла, що це місто обіцяє значно більше, ніж дає насправді. На додачу, відколи Дім Невмирущих розвалився з вогнем та димом, їй у місті вже не надто раділи. За якусь ніч карфійці пригадали, що дракони, виявляється, можуть бути небезпечними, і вже не змагалися, хто краще улестить королеву подарунками. Натомість Турмалінове братство відверто вимагало її вигнання, а Староповажна Спілка Прянищників — смерті. Цзаро ледве зумів втримати Тринадцятьох від того самого.
«Але куди ж я маю тікати?» Пан Джораг пропонував подорож далі на схід, якомога далі від її ворогів у Семицарстві. Кревноїзники раді були б повернутися до великого трав’яного моря, ба навіть ще раз здолати задля того червону пустелю. Дані натомість плекала думку оселитися у Ваес Толорро, доки дракони не виростуть та не зміцніють. Але серцем відчувала сумніви — кожен зі шляхів чомусь видавався помилковим… та навіть якби вона і вирішила нарешті, куди тікати, лишалося ще найважче питання: як саме туди дістатися.
Цзаро Чжуан Даксос, як вона вже зрозуміла, відповіді на її питання давати не хотів. Базікаючи про любов та відданість, він тим часом грав у свою гру, чим не надто відрізнявся від П’ята Прея. Того вечора, коли він запропонував Дані тікати, вона попрохала його про останню послугу.
— Військо, чи не так? — спитав Цзаро. — Макітру золота? Може, галеру?
Дані зашарілася. Жебрати вона ненавиділа.
— Так, я прошу корабель.
Очі Цзаро блищали яскравіше за камені на його носі.
— Я веду торгівлю, халісі. Нумо побалакаймо не про подарунки, а про торгівлю. За одного з ваших драконів ви може взяти десять кращих кораблів з мого флоту. Скажіть тільки одне ласкаве слово.
— Ні, — відповіла вона.
— О горе мені! — схлипнув Цзаро. — Не такого слова я чекав!
— Чи попросите ви матір продати одного з її дітей?
— Чому б ні? Велика біда! Народить собі ще. Матері продають своїх дітей усюди й повсякчас.
— Але не Матір Драконів.
— Навіть за двадцять кораблів?
— Навіть за сто.
Кутики його рота опустилися.
— Я не маю сотні кораблів. Але ви маєте трьох драконів. Віддайте мені одного за мою добрість до вас. Адже ви матимете ще двох. А від мене — тридцять кораблів.
«Тридцять кораблів зможуть висадити на берег Вестеросу невеличке військо. Але я не маю невеличкого війська.»
— Скільки загалом ви маєте кораблів, Цзаро?
— Вісімдесят три, не рахуючи моєї розважальної мавни.
— А ваші співтовариші з Тринадцяти?
— Усі разом, може, з тисячу.
— А Прянищники та Турмалінове братство?
— Їхні гнилі діжки не варті того, щоб їх рахувати.
— І все-таки, — наполягала Дані, — скажіть мені.
— Тисяча двісті чи тисяча триста в Прянищників. Ледве вісім сотень в Братства.
— А як щодо Асшаю, Браавоса, Літніх островів, Ібену і решти народів, які плавають великим солоним морем? Скільки вони мають кораблів усі разом?
— Вельми немало, — роздратовано відповів Цзаро. — Але до чого це ви?
— Я намагаюся скласти ціну на одного з трьох живих драконів цього світу, — солодко посміхнулася до нього Дані. — Здається, третина від усіх кораблів, які є у світі — це й буде справедлива ціна.
Сльози Цзаро потекли щоками по обидва боки від його прикрашеного камінням носа.
— Хіба не попереджав я вас не ступати ногою до Палацу Праху? Саме цього я й боявся. Шепіт ворожбитів звів вас з глузду, як Маллараванову дружину. Третина усіх кораблів світу? Пхе! Пхе, кажу я. Пхе!
З тих пір Дані його не бачила. Його шафар приносив їй листи, кожен холодніший за наступний. Вона мусить залишити його дім. Він більше не годуватиме ані її, ані її людей. Він вимагає повернення подарунків, які вона прийняла від нього віроломно. Дані втішалася тим, що мала досить здорового глузду, щоб не вийти за Цзаро заміж.
Ворожбити шепотіли про три зради… одну заради крові, одну заради золота, одну заради любові. Перша зрадниця була, напевне, Міррі Маз Дуур, яка вбила хала Дрого та їхнього ненародженого сина заради помсти за своє плем’я. Чи не можуть П’ят Прей та Цзаро Чжуан Даксос бути другим та третім зрадниками? Ні, вона так не думала. П’ят не прагнув золота, а Цзаро ніколи її насправді не кохав.
Вулиці потроху порожніли, поки вони рухалися крізь частину міста, віддану цілком під похмурі кам’яні комори. Агго їхав попереду, Джохого — позаду, лишаючи пана Джорага Мормонта обабіч Дані. Її дзвіночок тихенько теленькав, а думки поверталася до Палацу Праху, наче язик, що намацує дірку від зуба в роті знову та знову. «Дитина трьох», назвали вони її, «дочка смерті, вбивця брехні, наречена вогню». А ще ж стільки трійок: три вогні, троє коней, три зради.
— Дракон має три голови, — зітхнула вона. — Чи не знаєте ви, Джорагу, що воно означає?
— Перепрошую вашу милість? Знак дому Таргарієн — триголовий дракон, черлений на чорному.
— Це я знаю. Але ж на світі не буває триголових драконів.
— Три голови — то Аегон та дві його сестри.
— Візенья та Раеніс, — згадала Дані. — Я похожу від Аегона та Раеніс через їхнього сина Аеніса та онука Джаяхаериса.
— З синіх губ — чорна брехня. Хіба не так казав вам Цзаро? Чого ви переймаєтеся белькотінням ворожбитів? Вони ж хотіли тільки висмоктати з вас життя — тепер ви самі знаєте.
— Може, й так, — мовила вона неохоче. — Та все ж я побачила багато різного…
— Мерця на носі корабля, блакитну троянду, кривавий бенкет… що воно все означає, халісі? Ви казали про якогось мартоплясового дракона. Хто це, перепрошую, такий?
— Полотняний дракон на тичках, — пояснила Дані. — Мартопляси показують з ним вистави, щоб звитяжцям було з ким битися.
Пан Джораг похмуро скривився.
Але Дані не вгамовувалася.
— Він має пісню льоду та вогню, сказав мій брат. Я певна, що то був мій брат. Але не Візерис, а Раегар. Він мав арфу зі срібними струнами.
Пан Джораг насупився ще сильніше, аж брови зійшлися разом.
— Так, принц Раегар грав на такій арфі, — зізнався він. — То ви його бачили?
