Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗
Солярка припала моторові до смаку. Він завівся навіть без допомоги Кацо.
6. ЗІПСОВАНИЙ УРОК ТАНЦЮ.
МУКИ ДОКТОРА ГЕНА
...Щоб узнати людину як слід, треба побути з нею бодай в одній космічній експедиції. Так, здається, полюбляли висловлюватися в наш час? А я з Туканом був у двох і, виявляється, помилявся. Гм! От тобі й Тукан! Місяця ж не міг спокійно просидіти на Землі, худнув від нетерплячки, не давав спокою Асоціації. Можна було подумати, що мине день-два, і зорі розтануть в небі, зникнуть безслідно. І не буде куди летіти, і не буде по чому орієнтуватися. І ось маєш - якої заспівав учора! Чим же він так зайнятий, цікаво, що його так утримує тут?
Садиба Тукана майже поряд, за якихось п’ятсот метрів, але навіть звідси, з антресолей астрономічної обсерваторії Тау, її не видно. Заважає пагорб. Тау спустився вниз, постукав у двері кабінету Міс-і-Сіпі. Дружина стояла перед робочим щитом. На аркуші паперу рясніли плавні лінії, полишені коричневим фламастером. Тау вдав, що не звернув уваги на креслення, але дружина сама завела розмову про свою роботу:
- Я починаю заздрити тим потойбічним, що знають чотири пори року. Зміна температури, зміни в природі. Вони, певно, не можуть не впливати на психологію, настрій. Га? Очевидно, доктор Синапс має рацію. Пам’ятаєш, він якось зауважив: одноманітний, сталий клімат, особливо тропічний, не сприяє розвиткові цивілізації, створює умови для культу пасивного споглядання. От я й подумала: а чому б нам не звести зимове містечко з штучним кліматом? Поглянь. Це, звичайно, поки що в загальних рисах. Тут пагорби, вкриті снігом, ось трамплін, а це ковзанка... І все під прозорою банею. І все хоч трохи нагадувало б усім нашу планету-праматір.
Тау глянув на її креслення, зауважив:
- Даруй, люба. У мене зараз інше на думці, інше непокоїть. Чи не відвідати нам Туканів? Приватна розмова в домашніх умовах може виявитися кориснішою, ніж дискусія в клубі.
- Не думаю, що він здатен змінити думку. Ти ж бачив учора, яким упертюхом виявився. Та й що, зрештою, важать якихось три голоси? Обійдемося й без них.
- Та ні, мене мало турбує кількість голосів, тобто я й так упевнений. Мені просто самому цікаво, що з ним сталося. До речі, я давно не був і на космодромі. Я думав, ти не відмовишся від прогулянки. Надворі сьогодні ніби не дуже спечно.
Міс-і-Сіпі охоче погодилася. Хоч і не симпатизувала Туканам, та рада була підтримати зацікавленість чоловіка. Він після того, як Рада ухвалила провести підготовку до референдуму, помітно пожвавішав.
За кілька хвилин вони залишили садибу. Обрали стежку, що круто пнулася на пагорб. Тау легко долав підйом, подаючи де-не-де руку дружині. І все ж, коли опинилися на вершині пагорба, змушені були зупинитися перепочити. Звідси відкривався досить суворий, але не позбавлений своєрідної краси краєвид. На північ, скільки сягав зїр, тяглися світло-коричневі пагорби - і тільки у вибалках, побіля садиб зеленіла рослинність. Лівобіч від них тяглося рівне плато, що правило колись за космодром, а он і ліс починається, а попід лісом - садиба Туканів.
- Стривай, люба, що це він там понагороджував?
- Сама хотіла б зрозуміти.
Тукани зустріли їх привітно, хоча обличчя їхні свідчили-не хочеться припиняти невідкладну роботу. Господарі стояли, спершись на граблі, в нерішучості: чи запрошувати гостей до приміщення, чи ні. Їх прикривали тільки плавки, на головах мали широкополі брилі, а на ногах грубі сандалії. Дружина Тукана, зрештою, вирішила, що незручно стовбичити просто неба:
- Ходімо. Приймете душ, чого-небудь прохолодного вип’ємо.
Тау подякував і зауважив:
- Чекайте. Дайте розібратися, чим оце ви зайняті, що це ви таке замислили... - Він повів очима по чималій площі, в центрі якої вони стояли.
З усього видно було, що тут неабияк потрудилися. Величезні купи золотих самородків височіли по краях площі, піщаний грунт подрібнено, розрівняно. По краях площі стриміли височенькі кілки, на які Туканів син натягував золотий дріт. Трохи менша ділянка землі, що прилягала до лісу, буйно зеленіла. Вона вже обнесена високою дротяною загорожею.
Тукан не без гордості оглядав плоди своїх діянь, тер п’ятірнею міцні, порослі чорним кучерявим волоссям груди, на яких виразно червоніли три глибокі видовжені сліди. Тау глянув на них, у пам’яті враз спливли події далеких-далеких днів.
- Стривай, штурмане, а як ми назвали ту планету, де тобі по грудях оте чудовисько пройшлося пазурами? планетою Трипалих драконів, чи не так?
- Ти розумієш, капітане, після останньої регенерації я не те що назв планет, а й багато чого іншого не пригадаю. Інколи здається, нічого такого й не булочні польотів, ні тривог, ні прощань, ні зустрічей. Ніби наснилося тільки... - Він, очевидно, не мав особливого бажання напружувати пам’ять. Йому не терпілося дати пояснення щодо нинішніх справ. - Як бачиш, хазяйнуємо потроху. А чого ж гуляти землі?
- А що ви на ній будете робити? - здвигнула плечима Міс-і-Сіпі.
- О добродійко Міс-і-Сіпі, - широко усміхнувся Тукан. - На землі багато чого можна зробити. Ходімо, Марто, покажемо їм.
Тукани повели гостей на обгороджену ділянку. Вони тягнули їх від дерева до дерева, просили скуштувати то персика, то апельсина, то сливок, то грушок... На удобреній землі пишно розрослися кущі помідорів, обтяжені добірними червоними плодами. Ціла система поливу розбризкувала із золотих трубок віялами прісну воду.
Тау і Міс-і-Сіпі куштували, хвалили, та капітан врешті не втримався:
- Тукане, все це чудово, але ж з плантацій привозять не гірші овочі, фрукти. І все ж, як би ти не старався, такого асортименту не матимеш.
- Е-е-е, -задоволено усміхнувся Тукан, - то ж з плантацій, а це своє, вирощене своїми руками! Вловлюєш, капітане, різницю?
- Щось не дуже вловлюю, не дуже. Скажи, а навіщо ця огорожа?
- Ти розумієш, капітане, дикі кози з лісу унадилися, геть витолочували все. Глянь, оцей дріт з шпичаками запозичив з телепередач того світу, з фільму про війну. Тепер і козеня не пролізе. Дотепно придумано, чи не так? З водою, правда, довелося поморочитися. Від лісової мережі проклав до себе спеціальну потовщену трубу, тиску спочатку не вистачало, одне слово, не ладилося. Тепер потягну водопровід далі, на ту ділянку. Справ по горло. Ледве встигаємо. Син після роботи, правда, допомагає, але щось не дуже охоче. Доводиться нам удвох з старою потіти, - він лагідно поплескав Марту по спині.
- Добродію Тукане, а куди ж ви подінете усе це добро? - перепитала Міс-і-Сіпі. - Для вашої родини забагато.
- Родину ми з Мартою охоче збільшили б, але ж ця ваша постанова, добродійко Міс-і-Сіпі... - усміхнувся Тукан. - Ви, як член Ради, запропонували б переглянути її. А добро не пропаде. Навідуйте нас, пригощайтесь.
- Дякую, дякую, добродію, але ж нам до платформи набагато ближче. Контейнер - на мотокар, і за три хвилини вдома.
Марта і собі встряла в розмову, зауваживши, що збут продукції - то не їхній клопіт. Хай навіть сама Рада десятьох засідає з цього приводу. Їхня справа - виростити. Потому спохопилася:
- Може, ми все ж погомонимо в приміщенні?
Тау подякував. Вони ще хочуть заглянути на космодром, а сонце вже низенько. Чи Тукан не пристане до них? Ні, Тукан вибачається, але сонце вже справді низенько, не припікає, якраз найзручніший для роботи час. А що взагалі робити на тому кладовищі, на космодромі?
На тому й розпрощалися. Тау і Міс-і-Сіпі якийсь час йшли мовчки. Потому дружина перепитала: “Чому ж ти і словом не обмовився про мету візиту?” В її запитанні звучала іронія, і Тау тільки усміхнувся винувато у відповідь. Тукана космос справді вже не бентежив.
?
