Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап (лучшие книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Найкраще вiд намуляння нiг - частiше мити ноги.
Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника. Помили ноги - намастiть їх вазелiном, або ланолiном, або кремом "Снiжинка". Потiм припудрiть тальком: всi цi "антинамульники" повиннi бути у вас пiд рукою.
Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги газетами чи журналами.
Ї ж а м и с л и в с ь к а. Полювання - процес не легкий, - весь час напруження, багато ходити, чимало на собi носити, - все це до певної мiри людину виснажуі, отже, треба добре пiд час полювання їсти й пити.
Не будемо рекомендувати, що саме з їжi маі брати кожний мисливець: у всякого, - як то кажуть, - своя доля i свiй шлях широкий, - свої, тобто, уподобання.
Любите сало - берiть сало, любите ковбасу - берiть ковбасу, любите охотницькi сосиски - берiть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочi, фрукти, - берiть, словом, все, що вам бiльше до вподоби, але обов'язково берiть багато.
Нi, не багато берiть, а берiть ще бiльше, бо обов'язково буде мало.
Це перевiрено вiковим досвiдом, - хоч скiльки б ви взяли на полювання харчiв, все'дно - мало!
Вони, харчi, очевидно, пiд час ходьби втрушуються.
Для харчiв - рюкзак, торба, сiтка.
Для чаю чи кави - термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малi, найбiльший - на лiтр.
Є чутки, що незабаром вироблятимуть спецiальний мисливський термос на цеберку чаю чи кави... Тодi буде самий раз!
Двi фляги. Одна - для води, друга для того, хто що любить.
- А що у вас у другiй флязi? - запитуіте ви свого товариша.
- Боржом!
- Збiльшена кислотнiсть?
- Збiльшена! А у вас?
- Єсентуки N 17!
- Зменшена кислотнiсть?
- Зменшена!
- Кiльки взяли?
- Взяв! А ви?
- Я - шпроти!
- Ну, як питимемо боржом, ви менi шпрота дасте, а я до ваших ксентукiв N 17 - кiльку. Гаразд?
- Гаразд!
З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нiчого, пiдходяща; для боржому чи ісентукiв - замала: треба збiльшити.
Розумiіться, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку, нiж, виделку, сiль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву, петрушку, топiрець (дрова рубати) i брусок (топiрця гострити).
Ви вже, ясна рiч, догадались, що все це береться для того, щоб iзварити чудесну польову кашу, - i то кашу не з куркою, чи з iндиком, чи з бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.
Ох, i каша! Ох, i каша!
Тiльки одне в тiй кашi недобре: казанки замалi!
Для швидшого розпалювання вогню (багаття) берiть iз собою сухий спирт. Пiдкреслюімо - сухий спирт, а не мокрий. Вiд мокрого - слiпнуть.
Н а в с я к в и п а д о к. Поводитися на полюваннi треба обережно. Стрiляти тiльки туди, де ви напевно знаіте, що не стоїть ваш товариш, iнакше можете замiсть крижня влiпити заряд шроту в спину або й нижче, в симпатичного Iвана Iвановича.
От для таких випадкiв кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод, стрептоцид, пенiцилiн, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не якийсь iнший) i камфору в ампулах...
Найкраще напарником по полюванню мати досвiдченого лiкаря, не гiнеколога, а хiрурга.
Запасливий мисливець бере з собою iз лiкiв: аспiрин, пiрамiдон з кофеїном, сульфатiазол, складану кружку або, краще, гумову грiлку з довгою гумовою трубкою з наконечником, яка (грiлка) замiняі собою кружку.
Непогано (хоч це й дуже складно!) мати з собою невеличку карету "швидкої допомоги", а ще краще - санiтарний самольот.
Полюіте, розумiіться, ви з с о б а к о ю, - лягавим улiтку, i з собаками - гончаками восени i взимку.
Для собак берiть харчi, миску, свисток, сурму (для гончакiв), поводок i нагая...
Здаіться, все!
Екiпiруйтеся, дорогi товаришi мисливцi!
Не забувайте нiчого, бо в лiсi, чи на озерi, чи на лузi - нiде нiчого не дiстанете: все треба мати з собою!
Нi пера вам нi пуху!
1947
З КРЯКУХОЮ НА ОЗЕРI
I
Ох, i очеретяна ж рiчка Оскiл! Ох, i рибна ж вона, ох же ж i вутяна!
I вутяна, i дупеляча, i бекасинна!
А яка вода в Осколi!
Лагiдна, ласкава, м'яко-шовкова!
Як попливти з мiста, з Куп'янки, Осколом за течiію, кiлометрiв за 20, на узгiр'ї розляглося село Сенькiв...
Пiд Сеньковом Оскiл-рiчка дiлиться на три рукави-рiчища; а помiж тими, помiж рукавами-рiчищами, - острови, буйним очеретом закучерявленi; очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...
"Ой, шумить очерет та й лепехуватий", щось своі шарудить-говорить ясно-зелена куга i пахне, - аж пашить - так пахне, - дика м'ята-рута!
Серед очеретiв тих густо-буйних озера-свiчада, а на озерах латаття, а на озерах бiлi лiлеї i килими-килими-килими з темно-зеленої ряски...
А серед озера - плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотавi карасi - "Ну, їй-богу, як лопата", i лини - "Ох, i лини, ви зроду не повiрите!"...
I падають на тi озера чирята, падають крижнi й широконоски...
I скрiзь, скрiзь, помiж очеретами рiчок наших, - невеличких i величких, - і обов'язково "бiле" озеро i обов'язково "комишувате". А потiм уже назви озер-свiчад пiшли чи вiд прiзвища колишьного хазяїна, чи вiд якоїсь подiї, що її свiдком були тi свiчада-озера...
Може, сiча там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи сумирна голiвонька смерть у тому озерi прийняла, то й буде тодi "татарське" альбо "турецьке" озеро, "Марусине", "Iванове" озеро...
А чи, може, князь якийсь древнiй над озером шатро своі розкидав, як на печенiгiв походом iшов - тодi його аж iз прадавнiх-давен прозивають "князь-озеро"...
А правнуки нашi прозиватимуть озера на рiчках на наших, де страшнi сiчi з гiтлерiвцями вiдбувалися, - "Ковпак-озеро", "Молодчий-озеро", i взагалi "Герой-озеро"...
...А бiля села Сенькова, пiд горою, де закучерявився "Рiжок"-лiс, і озеро Сердюкове i і озеро Кирмасове...
I на Сердюковому озерi, i на Кирмасовому - ряска i латаття, i лiлеї, i м'ятний пах, i очеретяний шум, i карасi, i щуки, i соми...
- Ви на Кирмасовому були?
- Нi!
- Ой! Та там же качви тої, як гною!
II
Ви коли-небудь полювали з крякухою?
I взагалi ви знаіте, що таке ість крякуха?
Не знаіте?
Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаіте, що таке кр-якуха?!
Крякуха, або як її ще звуть - "пiдсадна" качка, така нiби собi звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйської, менша вiд крижня, але бiльша за чиря.
Дехто запевняі, що крякуха - це і помiсь дикої й свiйської качки, що для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську качку на озеро, щоб її там "потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от способом заплiднених яіць свiйської качки, вилупляться крякушенята...
А виходить, що зовсiм воно не так.
Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько вже в Тульськiй нiби губернiї, звiдки вони й розповсюдилися по всiй країнi.
Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скидаіться на крижня, але менша, як говорено вже, вiд крижня.
Характерна її особливiсть та, що коли вона бачить чи чуі навiть у повiтрi льот чи то поодинокої качки, чи качиної зграї, вона "кричить", "крякаі", закликаючи лiтаючих своїх родичiв присiсти до неї познайомитися.
- Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках! Ках!
Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок.
Хочете знати "технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала?
Дуже просто.
На одну лапку в крякухи нашиваіться панчiшка така шкiряна, а до тої панчiшки кiльце невеличке прикрiплене.
