Клуб самогубців. Діамант Раджі - Стивенсон Роберт Льюис (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Може, ти й маєш рацію, — погодився брат. — Ти завжди була розумніша за мене. І, хай там як, ти знаєш моє гасло: родина — передусім.
— Так, Чарлі, — підхопила сестра, обома руками беручи його руку. — Я знаю твоє гасло краще, ніж ти. «А Клара — попереду родини», — це ж його друга частина? Ти й справді найкращий із братів. Я люблю тебе.
Пендрагон підвівся, трохи збентежений тими сестринськими пестощами.
— Мені краще не показуватись, — промовив він. — Я чудово зрозумів свою ролю і не спускатиму ока з нашого телятка.
— Гаразд, — кивнула сестра, — то мерзотник і може нам усе зіпсувати. — Поцілувала собі пучки і приязно передала той поцілунок братові, що через будуар і чорні сходи вийшов на вулицю.
— Гаррі, — проказала леді Ванделер, повертаючись до секретаря, щойно вони зосталися самі, — сьогодні я маю для вас доручення, тільки найміть карету: я не хочу, щоб мій секретар укривсь ластовинням.
Клара, наголосивши останні слова, дивилася на свого секретаря з напівматеринськими гордощами; вельми вдоволений, бідолаха радий був нагоді прислужитися своїй господині.
— Це одна з наших великих таємниць, — лукаво всміхаючись, вела вона далі. — Ніхто, крім мене і мого секретаря, не повинен про неї знати. Серу Томасові це б завдало зайвого клопоту, — якби ви тільки знали, як мені остогидли ті сцени! Ох, Гаррі, Гаррі, чи можете ви мені пояснити, через віщо ви, чоловіки, такі несправедливі Й брутальні? Хоча я знаю, що не можете, ви єдиний чоловік у світі, якому не звісні ганебні почування. Ви такі милі, Гаррі, такі добрі; ви, зрештою, можете щиро приятелювати з жінкою. І знаєте що? Коли я порівнюю з вами, всі інші чоловіки видаються мені ще гидкішими.
— Просто ви, — галантно відповів Гаррі, — дуже ласкаві до мене. Ви ставитесь до мене наче…
— Наче мати, — завершила леді Ванделер. — Я намагаюсь бути вам матір'ю. Або, — всміхнувшись, поправилася вона, — майже матір'ю. Боюсь, я дуже молода, щоб справді бути вам за матір. Вважаймо, я ваш друг, найщиріший друг.
Леді Ванделер замовкла, чекаючи, поки її слова справлять потрібне враження на сентиментальні струночки Гаррі, і знову заговорила, не даючи йому відповісти:
— Але все це з нашим ділом не пов'язане. Вам треба знайти коробку в лівій половинці дубової шафи; на ній зверху лежить червона спідниця, яку я надягала в середу під мережану сукню. Негайно відвезіть її на цю адресу, — Клара подала йому смужку паперу, — але ні за яких обставин не випускайте її з рук, поки вам не покажуть записку, написану моєю рукою. Ви зрозуміли? Кажіть же, будь ласка, кажіть! Це вкрай важливо, і я прошу вас слухати пильніше.
Гаррі заспокоїв господиню, слово в слово переповівши всі її настанови; вона ще щось збиралася сказати, аж тут у покої вбіг червоний від гніву генерал Ванделер, вимахуючи довгим і вельми докладним рахунком від модистки.
— Мадам, може, ви глянете на це? — кричав він. — Будьте ласкаві подивитися на оцей документ! Я дуже добре знаю, що ви одружилися зі мною задля грошей, проте сподівався, що витрати не перевершать тих, які може собі дозволити людина на державній службі, а тепер, присягаюся Господом, я покладу край цьому безсоромному марнотратству.
— Містере Гаррі, — проказала леді Ванделер, — я сподіваюся, ви зрозуміли, що вам треба робити. Тільки прошу, вирушайте одразу.
— Стійте, — звелів генерал, звертаючись до Гаррі, — перш ніж підете, нам треба поговорити. — І додав, повертаючись до леді Ванделер: — Яке ж доручення ви дасте цьому неоціненному хлопцеві? Я жодному його слову не повірю, то скажіть мені ви. Якби він мав хоч якусь дрібку честі, то давно б уже пішов з цього дому, а що він тут робить за свою платню — таємниця для всього світу. Мадам, яке ж його доручення? Чого це вам так приспіло відсилати його?
— Я гадаю, нам краще поговорити наодинці, — відповіла Клара.
— Ви говорили про доручення, — не вгавав генерал. — Не пробуйте дурити мене, коли я в отакому гуморі. Я ж чув, ви казали про доручення.
— Якщо ви наполягаєте, щоб слуга був присутній при нашій принизливій сварці, — промовила леді Ванделер, — то нехай містер Гартлі краще сяде. Ні? Що ж, Гартлі, — вела вона далі, — можете йти. Гадаю, ви запам'ятали все, що вам довелося почути в цій кімнаті, це вам, може, придасться.
Гаррі мерщій вийшов з вітальні, а беручися сходами вгору, чув, як гучно вичитує дружині генерал і як леді Ванделер тонким голосом гостро й дотепно відповідає на кожен закид. Як щиро бідолашний Гаррі захоплювався генераловою дружиною! Як спритно вона уникає тяжких запитань, з якою безмежною зухвалістю повторила свої настанови під самісінькими жерлами ворожих гармат! А, з другого боку, як він ненавидів її чоловіка!
Загалом у вранішніх подіях не було нічого незвичайного, бо Гаррі не раз уже виконував потаємні доручення леді Ванделер, здебільшого пов'язані з крамницею капелюшків. Гаррі добре знав, що подружжя живе в незлагоді. Нестримні забаганки й таємні борги дружини вже давно проковтнули її власні статки і що день, то дужче загрожували занапастити й чоловікові. Раз або двічі на рік викриття і руїна здавалися неминучими, але Гаррі підтюпцем оббігав крамниці всіх постачальників і, де брешучи, де сплачуючи хоч малу частину чималенького боргу, домагався, що реченець остаточної виплати відсували, і тоді господиня та її вірний секретар могли відітхнути. Адже Гаррі у своїй подвійній ролі був душею цих фінансових воєн, він не тільки обожнював леді Ванделер і боявся й ненавидів п чоловіка, а й, цілком природно, схвалював її потяг до розкошів, бо й сам усі гроші пускав на кравця.
Гаррі знайшов коробку там, де йому й казали, вдягнувся, ретельно добираючи одяг, і вийшов з будинку. Яскраво світило сонце, йти треба було чимало, і він з жахом згадав, що генерал, так зненацька забігши в покої, перешкодив леді Ванделер дати йому гроші на карету. Такого жаркого дня його обличчя безперечно попечеться на сонці, а йти через увесь Лондон з коробкою в руці — приниження, майже нестерпне для юнака з вдачею Гаррі Гартлі. Гаррі зупинився й замислився. Ванделери жили на Ітонському майдані, дійти він мав майже до Нотінг-Гіла, — одне слово, він міг піти навпростець через парк, ховаючись від сонця й обираючи найбезлюдніші алеї. Гаррі подякував своїм зорям, збагнувши, що день тілько-но починається.
Прагнучи чимшвидше позбутися клятої коробки, Гаррі пішов хутчіш, ніж звичайно, і вже майже проминув Кенсінгтонські садки, як у безлюдному місці між дерев його перестрів генерал.
— Перепрошую, сер Томас, — вибачився Гаррі, чемно відступаючи вбік, бо генерал стояв просто посередині стежки.
— Куди це ви йдете? — запитав генерал.
— Просто гуляю між деревами, — відповів хлопець.
— З оцим? — крикнув генерал, ударивши києм по коробці. — Ви брешете і чудово це знаєте.
— Сер Томас, — зауважив Гаррі, — я не звик, щоб зі мною розмовляли таким тоном.
— Ви не розумієте свого становища, — відказав генерал. — Ви слуга, ще й слуга, проти якого я маю найсерйозніші підозри. Звідки мені знати, що у вашому ящику нема столового срібла?
— У ньому циліндр мого приятеля, — пояснив Гаррі.
— Дуже добре, — відповів генерал Ванделер. — А я хочу поглянути на циліндр вашого приятеля. В мене, — додав він, похмуро всміхаючись, — надзвичайна цікавість до капелюхів. Гадаю, ви знаєте, що для цього є певні підстави.
— Сер Томас, перепрошую, я дуже шкодую, — вибачався Гаррі, — але це й справді чисто приватна справа.
Генерал однією рукою грубо схопив Гаррі за плече й замахнувся києм, ладний от-от ударити. Гаррі вже вважав себе пропащим, але тієї ж миті небеса подарували йому несподіваного оборонця в особі Чарлі Пендрагона, що доти ховався за деревами.
— Ну-бо, генерале, стримайте свою руку! — крикнув він. — Це неґречно і навіть не по-джентльменському.
— Ага! — заревів генерал, повертаючись до нового супротивника. — Містер Пендрагон! Невже, містере Пендрагоне, ви гадаєте, що, коли мені трапилось нещастя побратися з вашою сестрою, я маю терпіти цькування і погрози такого розбещеного марнотрата й банкрута, як ви? Моє знайомство з леді Ванделер, сер, відбило в мене всяку охоту бачити решту членів її родини.
