Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович (книги бесплатно без регистрации txt) 📗
— Хеллоу, хлопець з того світу! — промовив він, посміхаючись. — Ну, як там, жаркувато?!
Генерал підійшов впритул, Картер із задоволенням вдихнув запах добрих сигар, старого витриманого коньяку і тонких духів. Ах, ці духи!.. Вони викликали в уяві Картера образ жінки, що була тут недавно, злегка прикритої чимось прозоро-білим, босоногої, простоволосої.
Картер посміхнувся своїм думкам і тут же помітив на комірці шефа платинову павутинку. Наймодніший колір! Цікаво, хто вона — американка чи німкеня? І скільки коштує така пташка? Зрештою, ціна для шефа не має значення! Доларів у нього багато: може мати гарем, може пити і їсти те, що колись було доступно лише імператорам і королям.
Гостре почуття заздрості і захоплення обпекло Картера. Живуть же люди!
Жорсткі, владні руки шефа енергійно, по-хазяйськи общупують Картера, безцеремонно, як хлопчиська, поплескують по щоках. А він не відгукується на його ласку. Мовчить.
— Що сталося, Раф? — захвилювався генерал. — Чому ви так наїжилися?
— Сер, соромно і боляче. Стільки лиха накоїв! Ви мені виявили таке довір'я, а я не виправдав його!..
Крапс посерйознішав. Уважно, з новим інтересом дивився на Картера. Глибоко посаджені, ясні і розумні очі насторожені. Губи стиснуті. Голова трохи нахилена. Дивиться, вивчає, думає, спокійно чекає, що ще скаже співрозмовник.
І Картер зрозумів, що шеф бачить його наскрізь. Треба швидше відступити на вигіднішу позицію.
Похнюпившись, він уважно розглядав свою долоню.
— Незважаючи на мій провал, ви так великодушно обійшлися зі мною, сер…
Попередня, як і в першу хвилину зустрічі, одверто-добродушна посмішка лягла на губи Крапса.
— За битого двох небитих дають. Так, здається, кажуть росіяни?
Веселий багатообіцяючий жарт не підбадьорив Картера, не надав йому жвавості. Він мовчав, старанно підбираючи слова.
— Яв скрутному становищі, сер.
— У чому справа? Що вас турбує?
— Бачите…
Косноязичність «хлопця з того світу» і його хвилювання було справжнім, щирим. Крапс це добре бачив. Нарешті Картер наважився і промурмотів:
— Сер, кажучи одверто, я повернувся сюди відбувати покарання, а ви…
— Це добре, що ви так думаєте. Я вже вам сказав, що за одного битого дають двох небитих.
Зграйка сизих голубів сміливо опустилася на підвіконня. Туркочучи і дивлячись райдужними очима на людей, вони клювали зерно. Крапс підійшов до птахів, погладив одного, другого, третього.
— Гулі, гулі, гулі!..
Голуби спорхнули. Генерал провів їх поглядом. Потім зажмурився, широко відкрив рота і шумно втягнув гірське повітря.
— Пробачте, Раф. Моїм легеням і горлу необхідно час від часу таке промивання. — Він обернувся до Картера, взяв його під руку, повів до каміна, посадовив у крісло, сів поруч сам і присунув до себе низенький столик, на якому стояли чарки для коньяку і висока пляшка з яскравими французькими наклейками.
Жарким полум'ям в каміні горіли укладені кліткою акуратні дубові полінця. «Бізон» любив розкошувати біля каміна навіть улітку. Між виноградним листям майнула рудувата, літнього забарвлення, білка. Прилетіла і знову полетіла зграйка голубів.
Крапс погрів над вогнем бокали, наповнив їх світло-жовтою рідиною, вдихнув її аромат і, дивлячись на Картера, з великим захопленням сказав:
— У нас в Штатах сталися великі події, Раф. Ви дізнаєтеся про них тепер же, негайно. Від мене. І вам багато що стане зрозумілим.
Картер завмер, майже не дихав, його долоні міцно стискували, зігріваючи, бокал з коньяком, а очі були прикуті до губів шефа.
— У вищих урядових сферах, у Пентагоні, в державному департаменті і серед американців першого десятка недавно виникли, вірніше, загострилися великі суперечності з приводу того, як використати нашу розвідку в сучасних умовах. Деякі відстоювали стару класичну доктрину. Її неписана формула зобов'язувала нас працювати лише під покровом ночі, тихо, ніби на свій страх і риск, немов без будь-якої підтримки офіціальних осіб.
Картеру стало страшнувато від такого довір'я, яке раптом виявили до нього. Пентагон!.. Державний департамент!.. Головний штаб розвідувального управління!.. Величезні суперечності!.. Чи має він право на таке високе довір'я? Чи не буде це небезпечно для нього?
Крім того, він почував себе ще й ніяково. Розвалився в кріслі, попиває чудовий коньяк, безцеремонно зловживає несподіваною прихильністю до себе генерала Крапса.
Картер делікатно покосився на годинник і, винувато посміхаючись, запитав, чи не надто довго затягнувся його візит, чи не порушує він розкладу генерала.
— Сидіть! — Крапс махнув рукою і надпив з бокала. — Так от!.. Була і протилежна точка зору серед американців першого десятка. Її обстоював Аллен Даллес і його однодумні з Пентагону. Молодший Д., сперечаючись із своїми противниками, твердив, що Америка настільки зміцніла, що ми вже можемо дозволити собі нехтувати застарілими класичними зразками і діяти по-новому, як належить при нашій могутності. Молодший Д. домагався від держдепартаменту і Білого дому відкритої, офіціальної підтримки ЦРУ.
— Сер, я згоден з ним. Правильно. Давно слід було це зробити.
— У ті дні, коли вас схопили, — вів далі «Бізон», — відбулося засідання Національної ради безпеки… першого десятка американців. Центральним питанням на порядку денному стояло наше. На обговорення і затвердження було винесено широку програму. Стратегічну розвідку, сказали ми, треба вести не тільки силами апарату ЦРУ, а й силами працівників державного департаменту, міністерства торгівлі, сільського господарства, військового і морського флоту, авіації, митної урядової комісії, всіма засобами наших військових баз, розкиданих на земній кулі від Аляски до Антарктиди, кожного американця, який живе за кордоном.
— Грандіозно! — захоплено вигукнув Картер. — Я про це мріяв ще п'ять років тому.
— Всі мріяли… Ми запропонували поставити на службу нашій зовнішній політиці тотальну стратегічну розвідку. І обгрунтували її життєву необхідність в момент, коли йде підготовка до захоплення європейського плацдарму. Хто прибере до рук величезний промисловий арсенал Західної Європи, той господарюватиме в усьому світі.
— Правильно! І про це я думав. — Картер швидко закивав головою. — Західна Німеччина, її величезна індустріальна могутність, ресурси Бельгії, Голландії, Австрії, Франції повинні бути поставлені на службу нам. Коротше кажучи, в цій фірмі, як ми називаємо світ, Америка мусить взяти на себе відповідальну роль головного акціонера. Тільки в цьому випадку ми зможемо роздушити Ради і Китай.
Генерал терпеливо, охоче вислухав довгу репліку Картера і був задоволений, що той розуміє його з півслова.
— Так! Ми вже зробили багато. За післявоєнні роки влаштували свої закордонні капіталовкладення. Наші європейські придбання оцінюються у п'ятдесят чотири мільярди. Але це тільки половина справи. Одержавши контрольні пакети акцій, ми дістали можливість диктаторствувати на світовому ринку і нещадно тиснути на Ради економічним пресом. Але це й справді тільки половина справи. Стримувати комунізм можна лише переважаючими силами. А для того, щоб постійно перевершувати противника, треба завжди знати, чим і як він озброєний. Елементарно? На жаль, ця проста істина довгий час була недоступна деяким американцям, навіть з числа першого десятка.
— Сер, невже вони призналися в цьому на засіданні Національної Ради? — почервонівши від гніву, запитав Картер.
— Не тільки признались. Обстоювали з піною на губах. Потрясали конвенціями про міжнародне право. А молодший Д. уперто захищав наше право на тотальну розвідку, на розвідку з «позиції сили», без будь-якого фігового листка. Сутичка була гаряча і довга. Довелося вирішальне слово сказати першому американцю з першого десятка.
— Цікаво, що він сказав? — насторожився Картер.
— Отут я підходжу до головного, про що хотів поговорити з вами. Перший американець сказав твердо і ясно: «Всі засоби оборони добрі, якщо вони гарантують безпеку наших інститутів. Усі засоби розвідки благородні, якщо вони зміцнюють наш спосіб життя». — І ще додав таке: «Я завжди вважав розвідку очима війни, її локатором. Тепер я припас найвищі ордени тим розвідникам, які доставлятимуть з Радянського Союзу важливі дані про його військову і економічну могутність. Мені наплювати, як це буде зроблено, чи порушуватимуться так звані міжнародні правові норми, чи їх будуть обходити. В даному разі до речі пригадати знамените: «Мета виправдовує засоби».
