Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗

королем Генріхом І.

Протягом тисячоліття кожна країна пройшла свій

шлях до незалежності, свободи, демократії. Франція,

починаючи з тринадцятого століття, виборювала пра-

во кожної людини на вільний вибір, рівні можливо-

сті, братерський устрій суспільства. Країна з давніми

культурними традиціями і сьогодні через французь-

ку мову відкриває своїм друзям і партнерам Євро-

пу і франкофонний світ. Поняття «франкофонії» на-

було останнім часом не тільки франкомовного, але й

політичного, економічного, культурного, соціального

й морального виміру. Тому Франція сьогодні є взір-

цем цивілізованості, втілення принципів демократії,

поваги до прав людини, культу свободи, права на від-

мінність та індивідуальність, толерантного ставлення

до іншого.

Україна вистраждала свою незалежність, залишаю-

чись протягом багатьох століть «розчиненою» у складі

різних держав, але зберігаючи свої культурні тради-

7

ції, свою мову і фольклор, свою волелюбність і багат-

ства. Обравши шлях демократичного розвитку, наша

країна орієнтується на загальнолюдські цінності сво-

боди, прав людини на життя, на свободу совісті, на сво-

боду слова, на свободу релігії, на повагу до приватного

і сімейного життя, на вільні вибори. Ці поняття яскра-

во втілені в інституційній франкофонії, яка пройшла

історичний шлях від уособлення до культурного роз-

маїття. Франкофонія стала сьогодні інструментом по-

літичної діяльності.

Політична франкофонія зародилася в Бейруті 8

жовтня 2002 року на саміті Міжнародної Організації

Франкофонії, на якому 55 країн виступили за мир, за

демократичні цінності та солідарність між народами.

Зрозуміло, що діяльність асоціацій-партнерів пов'яза-

на з політичним, культурним та лінгвістичним розвит-

ком франкофонії. Франкофонія закликає нас до ство-

рення всезагальної етики, заснованої на солідарності

та повазі до інших.

Франкофонна родина — це солідарність. Глобаліза-

ція економіки потребує глобалізації мислення. Наша

планета стала настільки малою, що жодна країна,

жодна нація не може одна відповісти на виклики сьо-

годення. Нові інформаційні та комунікативні техно-

логії подолали простір і час. Наука дозволяє змінюва-

ти людську природу. Дуже важливо виплекати в собі

глибоку пошану до іншого та до життя. Як казав Жак

Делор, нам слід було б навчитися розуміти та знати, як

жити разом, бути терплячими та поважати один одно-

го, щоб краще порозумітися.

Франкофонія покликана служити діалогу та різ-

8

номаніттю культур. Діалог культур служить осно-

вою взаєморозуміння та миру між народами. Не існує

справжнього діалогу культур без свободи, без ствер-

дження всезагальних цінностей прав людини. Різні за

расою, національністю, політичним режимом, релігі-

єю, народи хочуть поділяти гуманістичний ідеал, який

об'єднує франкофонів.

Саме з цих міркувань Україна обирає шлях на при-

єднання до світової франкофонії і створює з метою по-

глиблення зв'язків із Францією низку громадських

франкофонних організацій: Асоціацію «Україна—

Франція», Асоціацію викладачів французької мови,

Франкофонну Асоціацію України тощо.

З 1991 року Франція знову відкриває нашу націю

як вагомого політичного, економічного і культурно-

го учасника нової Європи. Недивно, що французи вба-

чають у нашій країні «другу Францію» на Сході євро-

пейського континенту і бажають співпрацювати з нею

в усіх галузях.

Багато треба ще зробити для того, щоб величезний

людський, промисловий і аграрний потенціал України

був належним чином оцінений у Франції, а здобутки

сучасної Франції, четвертої держави світу, стали до-

сяжними для України.

І Франція, і Україна завжди прагнули до розвитку

зв'язків, насамперед у галузі культури. На розвиток

української філософської думки та культури вплину-

ли ідеї великих французьких філософів Монтескьє і

Вольтера; представників нової літератури Дідро, Рус-

со і Бомарше; романістів Бальзака, Меріме, Гюґо, Золя,

Мопассана і Араґона; поетів Верлена, Рембо, Елюара

9

та багатьох інших. Свій внесок до зміцнення франко-

українських зв'язків зробили видатні діячі України:

Бокола Гамалія, Марко Вовчок та багато інших.

Кнгдан Хмельницький, Іван Сірко, Григор Орлик, Ми-

ига професора Анатолія Ткаченка яскраво ілю-

струє розвиток двосторонніх зв'язків, втілених крізь

події, легенди та особистості. Видатні діячі науки і

культури, політики, військові постають як творці істо-

рії наших країн, які цементували взаємну симпатію

двох народів.

Книга «Українсько-французькі зв'язки в особах,

подіях та легендах» сприятиме поглибленню дружніх

франко-українських стосунків, розвиткові франкофо-

нії в Україні, входженню нашої країни у цивілізова-

ний франкофонний світ.

Георгій Крючков,

Президент Франкофонної Асоціації України,

доктор філологічних наук, професор

10

Присвячується видатним особам —

творцям історії України і Франції.

Якби не був французом я,

Я став би ним, о Франціє моя!

Тобі, великій, стражденній, недужій,

Віддав би я любов — тобі одній!

Віктор Гюґо

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов'їну.

Володимир Сосюра

ВІД АВТОРА

Українсько-французькі зв'язки беруть початок на-

прикінці першої половини 11-го століття, коли доч-

ка Великого князя Київської Русі Ярослава Мудрого

Анна Ярославна взяла шлюб із королем Франції Ген-

ріхом І (1049). Відтоді до 14-го століття, за підрахун-

ками французького дослідника Е. Ланглуа, Київсь-

ка Русь згадується у французьких епічних поемах і

лицарських романах близько сімдесяти разів. У свою

чергу літописці й письменники Київської Русі виявля-

ли інтерес до справ і подій, які відбувалися у Франції.

У грудні 1240 року монголо-татари здобули Київ,

вщент його зруйнувавши. Київська Русь припинила

своє існування. У 1245 році докладну інформацію про

це подав на Ліонському соборі київський митрополит

Петро Акерович.

11

Після втрати державності українці продовжували

підтримувати зв'язки із Францією впродовж багатьох

століть. Тривають вони і нині. Стосунки між двома на-

ціями у різні періоди історії мали культурний, війсь-

ковий або політичний характер.

Починаючи із другої половини 14-го століття бага-

то українців здобувало освіту в навчальних закладах

Парижа і Страсбурга. Неодноразово у війнах, які вела

Франція, на службі французького уряду перебували

загони українських козаків. Франція надавала при-

тулок політичним емігрантам з України. Один з них,

Григор Орлик, став Національним героєм Франції.

У Паризькій опері виступали видатні українські ви-

конавці Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька,

Іван Алчевський, Мирослав Старицький (Міро Скаля).

На міжнародних конкурсах вокалістів у Тулузі бра-

ли участь українські співаки Андрій Кікоть, Н.Куде-

ля, Бела Руденко, Зоя Христич.

У Парижі довгі роки жили і творили письменниця

Марко Вовчок, художники Михайло Ткаченко, Микола

Гриценко, Олекса Грищенко, нобелівський лауреат, біо-

лог Ілля Мечников, видатний артист балету 20-го сто-

ліття киянин Серж Лифар та інші.

У Першій світовій війні українці разом із францу-