Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Справу рішено тримати в найбільшім секреті. Як члени редакційної комісії так і комісари для переговорів присягли тримати в повній тайні зміст інструкції і не викривати меж можливих уступок козацьким домаганням, не вести переговорів сепаратних комусь одному, або кільком, через яких небудь третіх осіб-посередників. Переговори мали вестися з Хмельницьким, а не минаючи його, іменем короля і Річипосполитої разом, і навіть-ратуючи авторитет короля і фактичне уневажненнє його універсалу сею соймовою конституцією представляти справу так, що він був властивим автором сеї постанови і своїм авторитетом змусив сойм її прийняти. Так само негайно повідомити про сі переговори хана, підчеркуючи, що Річпосполита тим виконує його бажаннє замирення з козаками, і що сі переговори вестимуться тільки з козаками, без Москви, з наміром одірвати козаків від Москви і приготовити спільними силами війну против Москви. Просити хана, щоб він з свого боку вплинув на Хмельницького-післав до нього своїх послів намовляти його до замирення з Польщею, по можности з участю післанця від комісарів. Одночасно через якусь певну особу, по части втаємничену в зміст інструкції, підготовити ґрунт у київського духовенства, і через нього-у Хмельницького, і так коли буде умовлений час і місце, способи переговорів і впровадження комісарів під охороною війська,-відкрити самі трактати.
В них мати на меті як основний принціп-привести річи, наскільки се буде можливо, до передвоєнного стану. Тому не відкривати відразу всього можливого, а годитися спочатку на найменше, а потім поступати “торгом, потроху більше”-особливо в таких питаннях які дотикають католицької реліґії, цілости Річипосполитої, маєтностей і вільностей шляхетського стану.
Умови намічалися такі:
Обостороння амнестія для всіх учасників.
Реліґія грецька відновляється в її правах, не порушуючи прероґатив католицької і не касуючи унії. Повертаючи православному духовенству всі маєтности що йому належали, треба добиватися, щоб католицька реліґія користувалася на Україні всіми правами як перед війною. Коли ж ніяк не можна було б добитися прав для деяких, чи для всіх монаших орденів, то в крайности згодитися, але з тим щоб їх маєтности не переходили до православних осіб, а вернулися до фундаторів: до короля і до шляхетських родів, а самі кляштори й костели перейшли в розпорядженнє біскупа київського. Так само з маєтностями уніятськими. Так щоб вільно було католицьким монахам і уніятам продавати свої маєтности на козацькій території.
Козакам відновити їх вільности і привилеї, і для більшої ваги, коли б козаки того бажали, включити в копіях до Volumina legum, збірки законів Річипосполитої.
Число козаків всіми силами старатися зменшити як тільки буде можна, і в сій справі особливо вживати інтервенції хана, представивши йому, як небезпечне для нього самого велике число козаків. Обстоювати число білоцерківське, за крайнє вважати зборівське, але в ніякім разі його не переступати. Козаки мають мешкати як перед війною тільки в королівщинах, в староствах Київського воєводства по Зборівську лінію: на мешканнє їх в шляхетських маєтностях не згоджуватися ніяк. Коли не можна буде вдоволити їх одним Чигринським староством, можна дати староство Корсунське, Черкаське і Кремінчук з приналежностями. Коли й на се не пристануть, в крайности згодитись іще на Канівське і Богуславське староство-не зразу, а по одному, торгуючися, відступати, а все для того, аби добитися щоб козаки не мешкали по шляхетських маєтностях, а переписалися до тих 5 (коли не може бути менше) вичислених староств. Там нехай поділять ґрунти між собою, і козаки реєстрові нехай то тримають доживотним правом за привилеями королівськими. Нехай служать з того замість якої небудь платні, і платять податки Річипосполитій- принаймні від тих підданих котрих там будуть мати. Мід, пиво, горілку можуть варити на свою потребу, але не шинкувати. Сам Київ можливо виключити, або принаймні старатися, щоб козаків у нім мешкало як найменше. На “уділ” або “відріз удільний” 6) яких небудь маєтностей або Диких Піль не годитися ніяким чином.
Митрополит має дістати місце в сенаті, перед світськими сенаторами (себто після католицьких біскупів); надаваннє (митрополичого уряду) належить королеві. “Пан Хмельницький” має бути воєводою і заразом гетьманом Запорозьким і матиме місце в сенаті “при воєводах”. Надаваннє сього уряду повинно належати королеві, а коли б козаки на се не годились, то нехай військо обирає на уряд гетьмана-воєводи 4 кандидатів, і одного з них король буде “подавати” своїм привилеєм, корогвою і булавою.
До гонору і прероґатив шляхетських може бути допущено що найбільше 6000 осіб: військо само їх вибере і подасть, а шляхецтво буде надане королівським привилеєм, затвердженим соймовою конституцією.
Захованнє договору віддається під контроль і патронат князя семигородського і хана кримського, але вони мають пильнувати його “мирними способами: посилаючи своїх послів і комісарів в невеликому числі” (не військовими експедиціями себто!). Ближче слідити за виконаннєм умов мають постійні комісари, в рівнім числі від Річипосполитої і від війська Запорізького, а голову сеї парітетної комісії буде призначати король. Вона буде засідати від сойму до сойму в Київі і розбиратиме скарги і претенсії в справах персональних і маєткових, але не має присвоювати собі функцій соймиків і сойму, а тим більше-елєкції короля.
Коли б козаки вимагали присяги на захованнє договору, то присяга має бути обостороння: кожна сторона вибере, хто має з противної сторони присягти. Як би зажадали присяги самого короля-відговорювати їх від того всякими способами, нарешті віддати то на волю самого короля; хіба якби від того могло розірватися все замиреннє, дати згоду і на присягу короля, тільки з тим застереженнєм, що то він вчинить добровільно, для згоди, з любови до повірених йому народів.
Заставників з польської сторони козакам непотрібно, бо там між ними буде мешкати шляхта, скорше Полякам належали б заставці з їx сторони. Але як би домагалися конче, нехай будуть з двох сторін, тільки тримати їх в третіх руках: у кн. семигородського, яко християнського володаря, коли не можливо се-тоді у кримського хана.
Се замиреннє має обняти союзників Річипосполитої-кн. семигородського, господаря молдавського і мунтянського. Натомість треба всяко добиватися, щоб зараз же, при замиренню наступив розрив козаків з Москвою, а якби вони з огляду на зложену присягу не годились на се, то в кождім разі мусять зараз випровадити Москву від себе, з городів, і позволити своїм охотникам іти з коронним і татарським військом на війну з Москвою. Самі можуть зістатися спокійно, тільки дати свобідний перехід до Московської держави військам польським і татарським.
На можливі видатки сеї комісії передбачається потреба в грошах до 300 тис. золотих 7)-нa те щоб “уняти собі” хана, Хмельницького, старшину татарську й козацьку, “тому що козацька старшина позискана великими датками Москви”.
Остання редакція сеї інструкції була списана “в останніх днях червня”, як значиться на її ориґіналі, що переховується тепер в бібліотеці Чорторийських (ркц. 402 с. 51-60); її підписали Радивил, канцлєр Кориціньский, підканцлєр І. Сопіга, М. Березівський, підскарбій королівський Богуслав Лєщиньский, каштелян Вельопольский і 5 послів, між ними Ю. Немирич, А. Мясковский стольник галицький і З. Житкевич коронний інстиґатор.
Вони дали нам міру того, що маґнатська і шляхетська Польща вважала можливим дати в такий критичний момент, супроти демаґоґічних заходів короля-в повнім розриві з ним, під грозою московської окупації і перед перспективою нової грізної війни-шведської. Рівняючи королівський універсал-виданий ним в хвилі коли він майже махнув рукою на польську корону-ми бачимо як сі вельможно і шляхетно уроджені крок за кроком обтинають його обіцянки і з усею силою дійсно стягають усе до відносин передвоєнних. Одно чого не жалували-се широкого ушляхетнення козацьких верхів. 6000-се ж цілий колишній козацький реєстр! Наділити таку масу шляхетськими дипльомами, дати їм відчути свою приналежність до пануючої верстви, свою причетність до шляхетських привілєґій-сей замисел був дуже серйозний і по свойому радикальний; коди б його вдалося перевести в життя, він міг би мати в нім чималі наслідки. Старшинська верства фактично сама потім, без королівських привілеїв проробила сю дорогу і утворила їх фікцію “заднім числом”, але на се пішло майже ціле століттє. Коли б був переведений такий формальний акт, як се задумував король і комісари в 1655 р., і потім, в 1658 поновили сю ідею Бєньовский і Немирич в Гадяцькім акті, хто зна-чи діференціяція козацтва не наступила б значно скорше.
