Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (электронные книги без регистрации TXT) 📗
Після юшки подали дрібно порізані яблука з горіхами та родзинками. Іншого разу така страва смакувала б усім, та сьогодні все на столі було густо присмачене страхом. Санса не єдина в палаті відчувала відразу до їжі. Князь Гиліс більше кашляв, ніж їв, Лолиса Стокварт сиділа набурмосена і тремтіла, а юна дружина одного з лицарів пана Ланселя почала плакати і не могла спинитися. Королева наказала маестрові Френкену вкласти її в ліжко та дати чару сон-вина.
— Сльози! — презирливо мовила Серсея до Санси, коли молоду жінку вивели з палати. — Моя вельможна матінка називали їх зброєю жінки. А зброя чоловіка — меч. Красномовно, чи не так? Відразу зрозуміло, що кому судилося в житті.
— Чоловікам важко, вони мусять мати велику відвагу, — відповіла Санса. — Адже отак виїхати проти мечів та сокир, коли всі намагаються тебе вбити…
— Хайме колись сказав мені, що почувається живим тільки у битві та в ліжку. — Вона підняла келиха і зробила довгий ковток. Їжа лишилася недоторканною. — Та я б краще стала проти всіх мечів світу, ніж сидіти отак безпорадною і прикидатися, наче мене тішить товариство полохливих курок.
— Але ж це ви їх запросили, ваша милосте.
— Бо від королеви чекають певних речей. Від тебе їх теж чекатимуть, якщо ти таки вийдеш заміж за Джофрі. То починай вчитися зараз.
Королева роздивилася дружин, дочок та матерів, що заповнювали лави.
— Самі по собі курки нічого не варті. Але вони мають півнів, а ті, бува, мають якусь вагу. Деякі з півнів навіть переживуть цю битву. Тому я і мушу брати курок під свій захист. Якщо мій ниций дрібний братик якось спроможеться виграти цю битву, курки повернуться до своїх чоловіків та батьків і квохтатимуть їм, яка я була відважна, як їх надихала моя мужність, як я підносила їхній дух і ані на мить не сумнівалася у перемозі.
— А якщо замок впаде?
— Ти саме цього хочеш, еге ж? — Серсея не чекала заперечень. — Якщо мене не зрадить власна сторожа, то якийсь час я тут протримаюся. Потім піду на мури і попрохаю почесно здатися князеві Станісу власною особою. Так ми зможемо уникнути найгіршого. Але якщо Маегорів Острог впаде до того, як нагодиться Станіс, тоді справа інша — тоді більшості моїх гостей судилося невеличке згвалтування. А в наші непевні часи не слід також виключати каліцтва, тортур і перерізаних горлянок.
Санса нажахалася зі слів королеви.
— Але ж тут самі жінки, неозброєні й чесного роду!
— Родовід є певним захистом, — визнала Серсея, — хоча й не таким добрим, як ти гадаєш. Кожна жінка тут варта доброго викупу, але посеред безумства битви вояки часто жадають плоті більше, ніж грошей. І все-таки золотий щит краще, ніж ніякого. Там, на вулицях, жінки не знатимуть ніякого жалю. Як і наші служниці. Такі гарнюні, як покоївка пані Танди, матимуть попереду вельми жваву нічку. Та не думай, що старих, хворих і бридких лишать осторонь. Випивши досить вина, чоловік не відрізнить сліпу пралю або смердючу свиню від красуні на кшталт тебе, дорогенька.
— Мене?
— Та не пищи, наче миша, Сансо. Ти щойно стала жінкою, чи вже забулася? Ти — наречена мого первородного сина. — Королева сьорбнула вина. — Якби там за брамою стояв хтось інший, я б могла спробувати його звабити. Але ж там Станіс Баратеон. Мені легше вдалося б спокусити його коня.
Серсея побачила вираз Сансиного обличчя та зареготала.
— Я вас неприємно вразила, люба панночко? — Вона нахилилася ближче. — Дурепа ти мала. Сльози — не єдина жіноча зброя. Ти маєш іншу зброю в себе між ніг. Краще вчися нею користуватися. Ти ще побачиш, як охоче чоловіки встромляють усюди свої мечі. Ті, що гострі, й ті, що тупі.
Необхідності відповідати Сансу позбавив прихід двох Кіптюгів. Пан Озмунд з братами останнім часом стали улюбленцями замку: завжди радо всміхалися, жартували, робили дрібні послуги, дружили з машталірами та доїзжачими так само, як з лицарями та зброєносцями. Втім, якщо вірити пліткам, краще за всіх їм дружилося з молоденькими служницями. Пан Озмунд нещодавно зайняв місце Сандора Клегана коло Джофрі. Санса чула від жінок коло прального колодязя, що той такий само дужий, як Хорт, тільки молодший та швидший. Але вона дивувалася, чому в такому разі ніколи не чула про тих Кіптюгів раніше, перш ніж пана Озмунда ввели у Королегвардію.
Озней став на коліно біля королеви, сяючи посмішкою.
— Думбаси злетіли у повітря, ваш-милосте. Уся Чорноводна палає шал-вогнем. Горить з сотню кораблів, ба навіть більше.
— А мій син?
— Він на Грязючній Брамі з Правицею та Королегвардією, ваш-милість. Балакав зі стрільцями на риштунках, дав кілька порад, як краще поратися з арбалетом. Вояки кажуть: хоробрий малий.
— Аби ж цей хоробрий малий лишився живий. — Серсея обернулася до його брата Озфрида, вищого, суворішого, з вислими чорними вусами. — Слухаю?
Озфрид мав на своєму чорному волоссі сталевого шоломця з відкритим лицем, і лице те було похмуре.
— Ваш-милість, — тихо мовив він, — хлопці схопили машталіра та двох покоївок. Ті хтіли вибратися потерною з трьома королівськими кіньми.
— Ось і перші зрадники сього вечора, — мовила королева, — та на жаль, не останні. Хай про них подбає пан Ілин. А голови настроміть на шпичаки коло стайні задля застереження.
Вояки пішли, а Серсея обернулася до Санси.
— Ось тобі ще одна наука. Вчи її, якщо сподіваєшся сидіти на престолі коло мого сина. Будеш милосердною такого вечора, як оцей — і зрада вигулькне навколо тебе рясно, наче гриби після дощу. Єдиний спосіб втримати вірність своїх людей — це примусити їх боятися тебе більше, ніж ворога.
— Я запам’ятаю, ваша милосте, — відповіла Санса, хоча її вдома навчали, що любов — певніша стежка до вірності людей, ніж страх. «Якщо колись стану королевою, то зроблю так, щоб мене усі любили.»
Після салату подали крабовий пиріг, а далі — баранину, печену з цибулею та морквою, у мисках з вибраних окрайців хліба. Лолиса їла надто швидко, її знудило, і вона виблювала на себе та сестру. Князь Гиліс кашляв, пив, кашляв, пив, і зрештою відійшов до сну. Королева з огидою зиркнула на його обличчя у мисці та руку в калюжі вина.
— Боги, напевне, божевільні, якщо подарували чоловічу стать такому, як він. А я була божевільна, що вимагала його звільнення.
Озфрид Кіптюг повернувся, розвіваючи кармазиновою киреєю.
— Там нарід на майдан збрівся, ваш-милість. Питається порятунку в замку. Не посполиті, прошу пані королеву — багаті купці та всякі такі.
— Накажіть їм піти по домівках, — мовила королева. — Якщо не підуть, хай арбалетники вб’ють кількоро зі стін. Вилазок не треба. Забороняю відчиняти браму за жодних обставин.
— Слухаю, ваш-милість. — Кіптюг вклонився і хутко зник.
Обличчя королеви було жорстке та сердите.
— Якби ж я могла сама піднести меча до їхніх ший! — Вона проказувала слова дедалі менш розбірливо. — Коли ми були малими, я та Хайме, то так скидалися одне на одне, що нас і пан батько не відрізняв. Інколи ми жартома перевдягалися у одяг один одного та цілісінький день так ходили. А потім Хайме подарували першого меча, а мене лишили без меча. Пам’ятаю, як я питала: «А що мені?». Ми були такі схожі… я не розуміла, чому до нас ставляться по-різному. Хайме вчили битися мечем, списом, булавою, а мене — посміхатися, співати, розважати чемною розмовою. Він був спадкоємцем Кастерлі-на-Скелі, а мене мали продати якомусь незнайомцеві, наче коняку, щоб новий хазяїн залізав на мене, коли схоче, а потім покинув заради молодшої кобили. Доля обіцяла Хайме славу та владу, а мені — місячну кров та виношування дітей.
— Але ж ви стали королевою усього Семицарства, — мовила Санса.
— Коли справа доходить до мечів, королева — така сама жінка, як всі інші.
Серсеїн келих стояв порожній. Джура рушив наповнити його знову, та королева перекинула келиха догори дінцем і хитнула головою.
— Ні, не треба. Мушу мати ясну голову.
На останню страву подали козячий сир з печеними яблуками. Палату заповнили пахощі кориці. Слідом до дверей прослизнув Озней Кіптюг і знову став між ними на коліно.
