Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Обоє вони ставилися з цілковитою зневагою до всіх моральних устоїв. Обоє були одержимі однаковою жадобою влади, обоє мали однаково холодний розум, крижане серце, однаково ощадливе честолюбство.
… Він не тільки не мав будь-якого християнського морального кодексу, але був позбавлений і елементарного почуття порядності. Не держава, а влада — особиста влада — була його богом. Це був тип людини епохи Цезаря, коли влада як ціль ніколи не ставилась під сумнів і вважалася самоціллю. Для нього не існувало такої речі, як ідеологія, він не думав про її правильність або цінність, а розглядав її виключно, як знаряддя, за допомогою якого можна було повелівати масами. Все в його мозку було підпорядковане одному прагненню — опанувати владу і використати її. Істина й доброта не мали для нього внутрішнього змісту, вони були тільки знаряддям, яке слід використати для дальшого оволодіння владою, і будь-які засоби в досягненні цієї мети були правильні й хороші.
Політика теж була для нього лише перехідним щаблем до захоплення й утримання влади. Суперечки про те, чи є будь-яка окрема дія правильна сама по собі, здавались йому такими дурними, що він, безумовно, ніколи не ставив собі такого запитання.
В результаті все життя цієї людини складалося з безперервного ланцюга вбивств людей, яких він не любив, убивств конкурентів, що претендували на владу, вбивств противників і тих, хто, на його думку, не заслужував довір'я. До цього слід додати ланцюг інтриг, вони були такі самі ганебні, як убивства, і часто були задумані ще злобливіше.
Людське життя не мало ніякої ціни в очах Гейдріха, і якщо хто-небудь ставав на його шляху до влади, він безжально знищував його. Він домагався влади тільки для самого себе. Він прагнув задовольнити лише власну жадобу влади».
Секретні досьє, зосереджені в руках Гейдріха, належали до тих документів, яких найбільше боялись правителі Третьої імперії.
Гітлер, прозорливо побоюючись Гейдріха, бо мав багато схожих з ним рис, послав його до Чехословаччини, де той зробився необмеженим володарем. І коли чехословацькі патріоти вбили Гейдріха, головних чинів його охорони навіть не покарали. Гітлер задовольнився розправою над чехословацьким народом, перетворив Лідіце у величезний ешафот і залив країну кров'ю. Наступником Гейдріха став Гіммлер — людина, споріднена йому по нахилах і по манері поведінки, але, з точки зору Гітлера, Гіммлер мав дуже цінний для такого роду служби дар — майже патологічне побоювання за своє життя.
Здоров'я Гіммлера залишало бажати кращого, і він ніколи не розлучався із своїм лікарем, а також з масажистом, яким довіряв більше, ніж будь-кому із своїх наближених.
В інтимному житті Гіммлер уникав надмірностей, і не тому, що вважав їх аморальними: просто він боявся за своє здоров'я.
Страх, який Гіммлер відчував перед Гітлером, виявлявся у найбезсоромнішій, принизливій формі. Навіть Кейтель, який одержав серед свити фюрера прізвисько Лакейтель, казав, що кожного разу, коли Гіммлер виходить з кабінету фюрера після чергового розносу, він відчуває гидливість, передаючи в дамські випещені тремтячі пальці рейхсфюрера склянку з водою.
Саме ця рабська боязкість навівала фюрерові впевненість у тому, що цей його обранець більш відданий йому, ніж Гейдріх.
Але, упадаючи перед фюрером, Гіммлер, слизький і гнучкий, як очкова змія, — у зовнішньому його вигляді навіть виявлялася схожість з цим черевоногим плазуном — успадкував багато рис свого попередника; адже правою рукою його він був протягом тривалого часу.
За довгі роки Гіммлер звик перебувати в покорі у дужчого, а Гейдріх, безперечно, був таким. Але, ставши главою служби безпеки Третьої імперії, Гіммлер зробився ще страшнішою фігурою, ніж Гейдріх. Він так боявся викликати невдоволення фюрера, що керувався в своїй діяльності тільки одним: прагненням угадати наперед його бажання. Тому він іноді допускав у своїй катівській ретельності такі надмірності, що зрідка навіть Гітлер змушений був висловити подив занадто поспішною ретельністю свого головного помічника.
Звичайно Гіммлер обеззброював фюрера, наводячи як доказ своєї правоти яку-небудь випадково сказану тим фразу або цитату з промови, виходячи з яких він начебто й підписував вироки.
Фюрер любив тих, хто добирав кожне його слово і проголошував його непохитним параграфом нового закону. І Гіммлер зумів розгадати це його дошкульне місце.
Та що більше він спілкувався з Гітлером, то більше помічав у ньому рис, властивих його колишньому шефові Гейдріху, отже, і йому самому. І поступово в серце Гіммлерові запала таємна заздрість до Гітлера: адже він сам міг стати першою людиною імперії. Роль другої йому вже не пасувала.
Найбільше за інших Гіммлер наблизив до себе Вальтера Шелленберга. Довіряти йому він став після того, як остаточно переконався, що в цієї молодої людини існують непохитні і тверді правила поведінки. Шелленберг служить не рейхові, не Третій імперії, не націстській партії, навіть не фюрерові. Він служить тільки одній, певній людині, на яку покладає всі свої надії. Він старанно і віддано працював на користь цій людині і, ведений нею, у нагороду за глибоку відданість одержував з її рук свою частку влади.
Такою людиною був для нього Гіммлер.
Шелленберг, недурний політикан, був невисокої думки про позитивні якості Гіммлера і чудово розумів усю низькість його натури. Але він знав, що пост начальника служби безпеки Третьої імперії займає кандидат у нові фюрери. Він тримає у своїх руках усі таємні нитки управління імперією, а міцність тотального режиму диктаторської влади грунтується на розгалуженій і всеосяжній системі секретних служб з її силами придушення.
Ще в 1939 році Шелленберг разом з невеликою групою спільників зав'язав контакти з англійською розвідкою. Удаючи з себе ворожих режимові німецьких офіцерів, вони зуміли встановити зв'язок з англійськими офіційними колами і, зацікавивши їх змовою проти Гітлера, мали намір пройти у вищі сфери ієрархії англійського уряду. Гітлер схвалив цю ідею, а англійські колеги запевнили Шелленберга, що найближчим часом до Голландії для зустрічі з ним прибуде з Англії високопоставлений представник. Це також було відомо Гітлерові.
Восьмого листопада, за кілька годин до вибуху бомби в Бюргербраухелі, де інсценізувався замах на фюрера, Гейдріх раптом дав вказівки припинити секретні переговори з англійською розвідкою. Англійські офіцери зв'язку були арештовані й переправлені в Німеччину.
Операція удалася в тому розумінні, що Гітлера німецька пропаганда почала підносити, як божественну особу, яку опікує саме провидіння, англійців зобразили ініціаторами нечуваного злочину, а Голландію було скомпрометовано. І все це разом стало немов прелюдією до того, щоб запалити німців планами широко задуманої війни.
Але подібні «подвиги» Шелленберга залишились у далекому минулому.
Під ударами Радянської Армії кренилась і падала будівля фашистської імперії. Війська союзників висадилися на материку. Керівники рейху, зокрема й сам Гітлер, гарячково вели з англійцями та американцями таємну дипломатичну торгівлю. Кожен з них, пропонуючи себе як главу нової імперії, зобов'язувався продовжувати війну з СРСР і вимагав підтримки від Англії та СІНА. Розходилися лише в тому, яких форм набере капітуляція Німеччини перед Заходом і яку частину своєї воєнної здобичі вона має уступити.
Всі дні Шелленберг проводив з Гіммлером, запалюючи і підштовхуючи його на рішення стати наступником Гітлера, і вів у Стокгольмі переговори з представниками таємної дипломатії Англії і США вже від особи майбутнього, нового фюрера. Деяких із цих представників Шелленберг привозив у штаб-квартиру Гіммлера в Хоенліхен, де можна було цілком безпечно домовлятися з рейхсфюрером.
Для успішного завершення цієї діяльності бригаденфюрерові потрібні були люди, які могли б віддано, надійно та швидко виконувати його доручення.
Альфред Файєргоф мав відібрати кілька чоловік з окремої особистої групи при Вальтері Шелленбергу.
