Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Загорнутий у простирадло, він сидів з заплющеними очима похитуючись, ніби маніяк, диктував і диктував професорові, тільки зрідка поглядаючи на позначки, зроблені в газеті.
Коли Йоганн закінчив диктувати, його змучене обличчя зросив піт.
Професор дав йому випити якусь мікстуру, сказав:
— Зараз я відведу вас назад у кабіну. Лягайте на диван і спіть. Спіть що б там не було. Ваш мозок страшенно перевтомлений, потрібен глибокий сон, інакше таке напруження не може пройти безслідно. — Взяв Йоганна за плечі, притягнув до себе, поцілував у лоб: — Розумнику, мій дорогий розумнику, — дбайливо провів коридором, зачинив двері кабіни і повісив на ній табличку: «Глибокий відпочинок! Не турбувати!»
Вайс, як і належало, доповів Густаву про зустрічі із своїми колишніми співробітниками по абверу. Той сказав насмішкувато:
— Адмірал Канаріс хотів пришвартуватися до берегів Англії, і не дивно, що дехто з його команди теж відчуває потяг до цієї країни.
Йоганн знав, який підступний Дітріх. Напевне, він уже повідомив Лансдорфові, що ознайомив Вайса з деякими секретними матеріалами. Тому Вайс сказав Густаву недбало:
— Майор Дітріх, намагаючись знову зробити мене своїм співробітником, вирішив похвалитися товаром з їхньої крамниці.
— Ну і що? — спитав Густав.
— Вигадали девіз: «Ненависть — наша заповідь, помста — наш бойовий заклик», — і збирають хлопчаків під цей прапор. Мене заняття такого роду не захоплюють.
— Ви все-таки не втрачайте зв'язку із своїми колишніми співробітниками, — порадив Густав. Додав поважно: — Рейхсфюрер не любив Канаріса і, прийнявши екіпаж адмірала під свою команду, навряд чи сповнений довір'я до його людей.
— Слухаюсь, — відповів Вайс.
Того ж дня Лансдорф знову запросив його до себе.
Цього разу він був похмуро настроєний і занадто дратівливий. Міряв кроками кімнату, потім враз зупинився, тупнув ногою, спитав:
— Ви знаєте, що сталося в цьому будинку двадцятого січня тисяча дев'ятсот сорок другого року?
Вайс заперечливо похитав головою:
— Представники вищих органів влади прийняли і затвердили тут план знищення євреїв, що його запропонував Гіммлер. Було встановлено точні цифри для кожної європейської країни, і сума їх становила понад одинадцять мільйонів чоловік. І вже незабаром Грейфельт, Ейхман, Глобке керували масовими умертвіннями євреїв.
Вайс допитливо подивився на Лансдорфа, промовив спокійно:
— Глави урядів наших противників прийняли на Ялтинській конференції зобов'язання покарати воєнних злочинців.
— Саме так. Ви правильно мене зрозуміли, — сказав Лансдорф.
Вайс докинув єхидно:
— Але я не був у цьому будинку тоді і не живу в ньому тепер.
Лансдорф примружився.
— Вас часто бачили в Берні на вулиці Херренгасе. Там, здається, розташована резиденція уповноваженого управління стратегічної служби США Аллена Уелша Даллеса?
— Можливо, за мною стежили агенти англійської розвідки, — парирував Вайс.
Лансдорф наче не почув, вів далі замислено:
— Даллес раніше часто приїздив до Берліна, і я колись був з ним знайомий, а в тисяча дев'ятсот тридцять третьому році навіть мав з ним тривалу інтимну розмову, коли фюрер запросив його на обід. Юридична контора Даллеса представляла в США інтереси найбільших німецьких монополій, і не виключено, що він і тепер, як і раніше, захищає їхні інтереси. — Пожував губами. — Після цієї війни Великобританії вже не пощастить повернути колишню свою могутність. Вона перетвориться на партнера США, і такого партнера, на якого не будуть зважати.
— Можливо, — погодився Вайс, міркуючи, до чого хилить Лансдорф, друг та однодумець Канаріса. Безперечно, така раптова і явна переорієнтировка на США пояснювалася страхом: Лансдорф боявся попасти в число воєнних злочинців.
Голос Лансдорфа зазвучав строго, навіть загрозливо:
— Дітріх повідомив мені, що ви скористались його необачністю і виявили досить підозрілий інтерес до деяких секретних документів. За інструкцією я мушу повідомити про це.
— Можете не турбуватися, — усміхнувся Вайс. — Я вже доповів про це своєму начальству.
— З якою метою?
— Та я також знаю цю інструкцію і тому діяв за інструкцією.
Лансдорф глянув на нього з інтересом.
— Однак ви дечого навчилися, Вайсе.
— Під вашим керівництвом, — скромно признав Йоганн і додав докірливо: — Тільки даремно ви хотіли силоміць зобов'язати мене до чого-небудь. Я ніколи не забуду, чим завдячую вам. І готовий до послуг.
— Ви масте рацію, Вайсе, — зітхнув Лансдорф. — Ви людина пряма. І в поводженні з вами слід додержувати того ж принципу.
Вайс підвівся, схилив голову, приклав руку до серця.
— Так от, — сказав Лансдорф. — Є одне особливе завдання серед тих загальних, що покладаються надалі на наші терористичні групи. До речі, ми хотіли б за юрисдикцією вважати ці групи партизанськими. Може статись, що при підході противника адміністрація концентраційних таборів через якісь виключні причини не зможе евакуювати або знищити в'язнів. У таких випадках на терористичні групи покладається завдання ліквідувати всіх до одного в'язнів і спалити, висадити в повітря із зрозумілих вам міркувань все специфічне устаткування таборів.
Вайс присвиснув:
— Здасться, я починаю дещо розуміти. Таким чином, з вашої «партизанської» діяльності будуть зняті всякі прикрашальні покрови патріотизму, героїзму та іншого. І кожного терориста, спіймавши, стратить як найвульгарнішого вбивцю беззахисних людей. І всі німці, навіть ті, які перше співчували вам, з обуренням зречуться вас.
— Так, — погодився Лансдорф, — ви мене правильно зрозуміли. — Заявив гордо: — Я ладен загинути з честю, як борець німецького Опору. Але в мене є дошкульне місце: я хотів би, щоб моє ім'я збереглося для історії.
— То чим я мушу бути корисний вам? — діловито запитав Вайс.
Лансдорф знову мовчки пройшовся по кімнаті, потім відкрив вогнетривку шафу, вийняв запечатаний конверт, подав Вайсові. На конверті було написано: «Мюнхен, Альберту фон Лансдорфові». Йоганн здивовано глянув.
— Лист адресований моєму братові, — пояснив Лансдорф. — У ньому я висловлюю деякі свої думки. І хочу передати цей лист через вас.
— Але я не знаю, чи доведеться мені побувати в Мюнхені.
— Я сподіваюсь, — перебив його Лансдорф, — що ви знову будете в Берні. І якщо яким-небудь способом цей мій лист випадково потрапить до Даллеса, я не буду докоряти вам. Все для вас ясно?
— Так, — сказав Вайс. — Але, перш ніж узяти на себе таке делікатне доручення, я повинен хоч би в зовсім загальних рисах ознайомитися із змістом листа.
— О, не турбуйтесь! — запевнив Лансдорф. — Там немає ніяких військових або державних секретів. Дещо схоже на щоденникові записи, в яких я висловлююсь проти знищення в'язнів у концтаборах, бо вважаю це нелюдським.
— Ви благородна людина! — вигукнув Вайс. — І яка передбачливість!
— У всякому разі, американці можуть бути впевнені: я вживу всіх заходів, щоб підлеглі мені групи не чинили подібних актів у концтаборах, розміщених на західній території Німеччини.
— А на східній?
— Досить того, — поморщився Лансдорф, — що я врятую тих, кого перед західними державами вважаю доцільним врятувати.
— Значить, на східних територіях рейху в'язні будуть знищені?
— Гадаю, — ухильно відповів Лансдорф, — з цим справиться сама табірна адміністрація, звичайно, за допомогою частин вермахту або спеціально для того виділених підрозділів СС. До речі, оскільки у нас тепер спільне керівництво, вам і майорові Дітріху доручається невелика — усього на два дні, — але дуже копітка канцелярська робота. Треба перевірити, як оформлено документи тих, кого, за зрозумілими нам мотивами, ми відправляємо тепер до концтаборів. Робиться це під виглядом переміщення з одного табору в інший, щоб зберегти, так би мовити, тривалий стаж ув'язнення. Ви маєте досвід роботи в абвері, знаєте всі тонкощі цієї справи. Приступити можна хоч зараз.
