Притулок - Андрусів Вікторія (лучшие бесплатные книги txt) 📗
Лишень тепер я помітила на задньому сидінні «дев’ятки» жовтий ліхтар з написом «ТАХІ».
– То як же так, братчику?! Виходить, це все – через мене?!!
– Я ще дивуюся, як Ліза вціліла!!! – наче не розчув запитання… – І якщо Пашка-охоронець, котрому твій лікар передав листа, не здасть і?і? Максові, сподіваючись на преміальні, то пронесе. А інакше…
… Мене з’і?дали докори совісті. Облаштовуючи втечу, я зовсім не замислювалась над долею при– четних до неі? людей. І от воно як повернулось!
– Не сердись на мене, братику… Нелегко тобі, мабуть, зараз…
– Пусте… Гадаю, насамперед нелегко Максові… Ліза казала, що шеф ходить темніший за ніч… Майже не спить і і?сть погано… Може, даремно ти все затіяла? Було б усе так, як було…
– Та ні, Гошо, не даремно… Принаймні, я не жалкую… Люди його кола переконані в тому, що і?м все дозволено, що весь світ у них під ногами і земля завдяки і?м крутиться навколо осі… Але є ще й інший світ… Може, не такий вишуканий і гламурний, але більш правдивий і безхитрісний… У нім я відчуваю себе зручно і затишно.
Принаймні, люди, котрі мене оточують, не здатні до лукавства і зради… Вони схожі на маленьких дітей – як ти до них, так і вони до тебе… Втім, Максові цього ніколи не збагнути…
Гоша намагався осмислити зміст почутого, а мені понад усе хотілось спокутувати власну провину, що докорінно змінила Гошине життя…
– Зачекай мене, братчику… Я миттю повернуся…
І я вже стрімголов мчала до свого будиночку, де у закинутому під ліжко наплічнику валялись прихоплені в дорогу, проте не зужиті, цілком непотрібні тут гроші. Бракувало там всього кількох дрібних банківок, які я витратила у селі… Залишивши про всяк випадок дріб’язок на несподівані потреби, згребла все докупи і радісно випурхнула до Гоші за ворота:
– Ось, візьми… Я ж розумію, що тобі зараз нелегко… І робота не прибуткова, і клопотів скільки зазнав через мою безглузду витівку…
Гоша здивовано витріщився на мене:
– Ти це серйозно?.. Ти гадаєш, що я приі?хав сюди заради грошей?.. Ну знаєш… Гаразд… Щасти тобі…– він намагався увібгати громіздке тіло у вузенький отвір «дев’ятки», нагадуючи масного відгодованого сома, що добровільно втискається у тісну бляшанку з-під оселедцю. А я, усвідомлюючи власну нетактовність та безглуздість вчинку, намагалась врятувати ситуацію, як ніколи в житті відчуваючи себе звичайнісіньким лайном:
– Гошо, братчику, зачекай… Я зовсім не хотіла тебе образити… Просто я не знаю, як втамувати у собі отой невимовний жаль за все, що трапилось з тобою… Я сплюндрувала твоє майбутнє… Якби не моі? необдумані примхи, ти був би забезпечений до кінця життя всім необхідним… А зараз… Зараз ти змушений вдень і вночі крутити баранку драндулету, аби заробити собі на хліб… І як я маю з усвідомленням цього жити?…
– Не парся, сестричко. У мене все о’кей… Принаймні отут, – поплескавши себе по нагрудній кишені куртки, під якою билося велике безкорисливе серце, Гоша з третього разу завів двигун. – Зараз важливо, аби ти розібралася у собі… А я дам собі раду… Ага… Ледь не забув, що хотів сказати… – Гоша несподівано зашарівся, готувався сповістити щось важливе. – Ти той… Ну… Як його… Словом… Якщо тебе тут хтось образить… Чи інші проблеми… Чи зламаєшся і не витримаєш… Дай знати… Номер мобільного у мене той самий залишився… Я приі?ду й заберу тебе…
Мені попід горло підкотився клубок:
– Гошо, милий… Це дуже зворушливо, але… Куди ж ти зможеш мене забрати, навіть якщо не– нароком мене хтось образить, га? – я нахилилася над його відчиненим вікном, співчуваючи наі?вності добряка-велетня. А Гоша несподівано відкрито, сміливо, як ніколи до цього собі не дозволяв, уперся поглядом просто в моє обличчя. І вже не треба було слів, аби пояснити, що цей чоловік-дитина насправді до мене відчуває. Я могла б це помітити набагато раніше, якби була бодай трохи спостережливішою…
– Куди-куди… До себе заберу, от що… – і вже від’і?хавши на певну відстань від «Притулку» та пригадавши, що сумка з речами так і залишилась забутою на задньому сидінні, розвернувся і мовчки подав мені і?і?.
– Приі?жджай у наступні вихідні… Чекатиму!!! – вихопилось у мене. Я встигла помітити у бічному дзеркальці, як засяяло Гошине обличчя, і зрозуміла, що він без сумніву приі?де, а якби на те моя воля, то він взагалі нікуди б не від’і?жджав, а залишився, мов вірний паж, поруч назавжди…
… Після візиту до Броніслава Всеволодовича Макс якось несподівано заспокоі?вся… Не те, щоб він припинив активні пошуки дружини, але напрочуд чітко й виважено усвідомив істину: не варто прискорювати подіі?… Потрібен час, який все улагодить… Врешті-решт, він є поважною, авторитетною людиною, і плюндрувати власну репутацію, здобувши статус покинутого чоловіка-невдахи, йому зовсім не пасувало.
Той суботній вечір напрочуд чіпко засів у його свідомості… Може насамперед тому, що вперше у житті він наважився розговоритися з бідолашною Естер-Манюнею, котра виявилась доволі кмітливою і дотепною… Навіть вроджена косоокість сприймалася нею з гумором: «Ось бачите, Максе, якби я й хотіла заглянути вам увічі, ви б ніколи про це не здогадались»…
Макс не наважувався відверто сміятися з делікатних жартів, межуючих з цинізмом, проте подумки був вражений: таки справді, медицина, підкріплена переконливістю батьківського гаманця, робить дива… Принаймні, ще донедавна Броніслав Всеволодович не наважився б відпустити доньку в присадибний парк зі сторонньою людиною на годинку-дві, як це наразі трапилось… Щоправда, ані Макс, ані Естер не здогадувались, що з-за кущів за ними невідривно стежить всюди-суще око проінструктованого дворецького…
– Ви так і не відповіли на моє запитання – як вам живеться, Естер? Можете мені довіритись, не остерігаючись пильного батьківського контролю, адже я – ваш спільник…
– Ви знаєте, Максе… Доволі важко жити у замкнутому середовищі, коли контролюється кожен крок, кожне слово, кожен порух… Коли тебе ніхто не намагається зрозуміти, а лишень принизливо жаліє… Здоровим людям цього не збагнути… Вони гадають, що хворі на апоплексію неодмінно є психічнохворими, проте це насправді не так… Скоріше навпаки… Саме байдужість породжує нервові зриви, а не відчуття власноі? фізичноі? неповноцінності, як стверджують лікарі…
Макс здивовано прислухався до того, що говорила худорлява, зморщена, мов грецький горішок, напівдівчинка-напівжіночка. І?і? голос шурхотів, наче самопис по тисненому папері. І він усвідомлював, що істинною причиною і?і? несподіваноі? відвертості є незбагненна самотність… Оточена увагою батьків, покоі?вок, лікарів, вона, досягнувши зрілого віку, так і не зазнала ні дружби, ні щироі? прив’язаності, ні справжнього порозуміння.
– Але ви, Естер, не маєте жодних підстав говорити про брак уваги до себе. Адже неозброєним оком видно, як батьки бажають вам добра… Ваш тато здатен покласти все на вівтар вашого здоров’я…
– Звісно, здатен… Ще б пак… Займаючи поважне місце у суспільстві, йому зовсім не личить до віку переховувати мене від нахабних папарацці, які вмить рознесуть світом непривабливий факт, що у крупного боса відомоі? всім компаніі? психічно неврівноважена донька… Повірте, все, що він робить – це насамперед для себе…
– А мама?.. Вона здається святою жінкою…
– Що мама?.. Вона не вирішує нічого, і все, що і?й залишається, – це потай страждати… Це, до речі, дуже вигідно… Проте якби і?й була притаманною бодай трохи аналітичність розуму, вона пригадала би, з чого, власне, почалися всі моі? нервові зриви… Адже я була ще зовсім маленькою, коли вони, влаштовуючи одне одному жахливі сцени, цілком забували про моє існування… Тато з’являвся після чергового непередбачуваного «відрядження» як завжди просотаний чужими жіночими парфумами, мама вчергове намагалась укоротити собі віку… І про мене згадували лишень тоді, коли я, істерично лементуючи, дряпалась на височенний, з підведеним струмом, колючий мур, аби втекти з дому, звільнившись таким чином від усього побаченого і почутого… Потім мені бинтували закривавлені долоні, купували нові найдорожчі ляльки, котрих я у знак протесту голила «під бокс», і вдавали, начебто нічого не трапилось… О-о-о, ця потворна гра у благополучну родину… Ненавиджу!!! – Естер-Манюня починала нервувати, і Макс розумів, що настав час змінити тему розмови, аби уникнути перепаду настрою.
