Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Устно, відправляючи післанців, гетьман ще раз переказував своє проханнє до царя, щоб він його “від своєї ласки не віддаляв”. Виговський переслав окремого листа, виясняючи причини війни з Поляками-їх лукавство, яке він просив воєводу представити також цареві. Поляки сойм відкладають і зло на царя замишляють, військо литовське шлють під Стародуб, укріплення по городах обзирають і шпигів своїх скрізь тримають, а на наших християн біду чинять і військо на нас збирають 21).
Примітки
1) Жерела XVI с. 142 (депеша 28 травня).
2) Жерела XII с. 139.
3) Жерела XII с. 173, депеша з 11 квітня.
4) Жерела XVI с. 142, депеша 25 травня.
5) Тамже.
6) Мабуть се той “універсал”, надрукований в польськім перекладі у Ґрабовского Ojczyste. Spominki II c. 131, і з повним довірєм повторений Костомаровим с. 489: “Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького, староста чигринський(!). Відомо чиню всім, а зосібна полковникам, осаулам, сотникам і всім молодцям війська Запорозького, по містах, місточках і селах будучим, і Ляхам побратимство з нами тримаючим (!). Уважаючи на певні й великі прикрости й кривди, що нам перед тим Ляхи чинили і тепер чинять- силу молодців військових фальшиво і безвинно катують, мордують і гублять; працювати кажуть не тільки в дні звичайні, але й божі, чого наша віра терпіти не може і не допускає. А до того за так великий час справді кожен чоловік по всій Україні заживав вільности і трудно йому забути, що він паном був над своїм паном, і на війні з собою рівнятися панові казав,-працювати знову всім нам не хочеться. Тому щоб нарід наш міг видертися з тої неволі, при такій добрій оказії, якої ще ніколи не було, і коли гірших не упускано, то тепер поготів найкращої опускати не годиться, бо Ляхи самі не знають, що роблять і своїм безмірним зухвальством самі себе хочуть погубити, а нам життє дарувати,-я наказую, аби не тільки кождий (козак) поготів, але й посполитий чоловік мав всяку готовість потрібну для війни. Особливо аби добре поживою запасся, ще перед Великоднем. А по Великодні коли мої листи оголошені будуть і кождому відомі, котрі я як побачу (догідний час?), так розішлю,-аби на завтра по одержанню відомости про листи мої не загаялися рушитися до обозу і йти на призначене місце. Але без моєї волі рушитися нехай ніхто не важиться, аби не далося причини Ляхам до війни-хоч вони її ґвалтом шукають і покою дати не хотять, хоч і обіцяли. Для кращої віри і певности той лист при печати війська Запорозького і рукою своєю підписую(!) Писано (!) в Чигрині 24 марта 1652 р. Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького.
Не тільки дата сього “документу” не можлива, але й зміст дуже надуманий, інформативний, мотивований, а підчеркнені мною стилістичні недорічности ясно показують, що маємо тут діло з фальсифікатом.
7) Жерела XVI с. 140-1.
8) Депеша нунція з 20 квітня.
9) Депеша з 4 травня.
10) Депеша з 11 травня-Жерела XVI с. 141.
11) В латинськім тексті дневника Альбр. Радивила: “Ширилася чутка про відновлену змову між Татарами й козаками, і гетьман коронний Каліновский постановив, аби військо як найскорше зібралося до купи. Отже дано наказ, щоб частина яка була за Дніпром перейшла (Дніпро) і прилучилася до нього і до обозу в місці ним визначенім. Але наші як завсіди так і тепер ішли занадто повільно і не прийшли на час”-копія Осол. 117 л. 183 об. В друкованім польськім тексті (II с. 469) се місце трохи змінене і попсоване.
Супроти сеї звістки цілком безпідставною являється увага пок. Кубалі (II с. 315), мовляв Каліновский “настільки був певен, що обійдеться без війни, що не подумав навіть викликати 4000 які стояли за Дніпром”. Ми бачили, що навпаки Каліновский неустанно пророчив війну і нарікав на недостачу війська.
12) Жерела XVI с. 142-3, депеші з 25 травня і 1 червня.
13) Польські справи 1652 р. ст. 1 а.
14) Тамже.
15) “А по сю де сторону гетьман Хмельницкой велЂлъ быть гетманом в своє мЂсто с козаки: с полками с Миргородцким, да с Переяславским да с Прилуцким, да с Полтавским, полковнику-єму, Степану Пободайле. Да с ним же будут Татаровя многиє люди. И онъ де, Пободайло, ждет за собою в НЂжин Козаков и татар вскорЂ, а собрався ему в НЂжине, итить к Чернигову битца с паном Радивилом”. Се вісти привезені до Сівська 14 (24) червня, вістуни були в Ніжині, коли туди-“июня в 9 день пришла вЂсть подлинная, что какъ Радивилъ с Ляхами и з гусары и з жолнЂры и с НЂмцы со многими людми возятца на судах через Днепр под Любичем во многих мЂстах, а в городЂ Любиче и в Чернигове засЂли жолнере Радивилова полку. А идет де пан Радивил для тово чтоб де ему своими людьми засЂсть всЂ украинные городы. И их де, Павлика с товарищами в НЂжине полковник и жилецкия люди из города не хотЂли выпустить, а хотЂли де их засадить с собою в осаде. И тово ж де числа, часа за 3 до вечера, в город НЂжин приЂхал черниговский полковник Степан Пободайло, а с ним де Козаков сот с пять, и ево де, Павлика, с товарищем из НЂжина выпустил”. Польські справи 1652 р.
16) Тамже.
17) Наведу се характеристичне оповіданнє для тих читачів що не мають під рукою літописи, сучасним правописом: “Як Калиновского знесено на Батозі, зараз і тут на Задніпру старост, урядников много позабивано. Где і того старосту в томже замку Конотопском тая своєволя убила, а женою і дітьми, особ четверо, і тамже в том замку Конотопском в колодяз всіх вкинено. Котороє то забойство сталося о святой Тройці. А той колодяз бил глибокий сажней коло десяти, єжели не болше. І так тыє тіла побитых зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія честного хреста. І в той час незнать откуля узяла ся вода, і тот колодязь виполнила, і усі тіла тыє наверх вынесла. І як оныє з тоєй води побрано, знову вода уступила на своє місце вниз в колодязь, при очах многих людей, а тіє тіла в цілости зоставили. Которіє-то тіла жители конотопскіє тамже неподалеку того ж колодязя викопавши яму поховали” (с. 33). Бувало і навпаки: де були значніші польські залоги, вони розправлялися з козаками, щоб запобігти повстанню; так оповідав в Сівську 30 н. с. травня вістун, побувавши в Новгороді Сіверськім: підстароста Бальцер Меланчиньский більше як 60 козаків “в воду насажав”, ні одного не лишилося (Пол. спр. 1652 ст. 1 а).
18) Можна ще навести звістку єромон. Гавриїла: “Що був приїхав до Полтави польський урядник Соколовский, то його козаки держать під доглядом, а назад не пустять”. Польські справи 1652 р. от. 1 а.
19) Тамже.
20) Памятники III с. 159; викропковані слова доповняються з старої московської копії, що переховується в польських справах, в тім же стовбці.
21) Польські справи 1652 р., ст. 1 а.
ХМЕЛЬНИДЬКИЙ ОСТЕРІГАЄ КАЛІНОВСКОГО, СТРІЧА ПІД БАТОГОМ, БИТВА ПІД БАТОГОМ, ПОГРОМ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА 2 н. с. ЧЕРВНЯ, ЗНИЩЕННЄ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА
Польські джерела дуже однодушно розповідають, що Хмельницький, висилаючи наперед себе сина з козацьким військом і Татарами, остеріг Каліновского, щоб він не боронив проходу сьому-мовляв своєвільному і від нього незалежному війську, за яке він не бере відповідальности, і не радить з ним зачіпатись, аби не вийшло якоїсь біди. В листі з 12 червня н. с. до звісного нам Міхаловского невідомий на імя кореспондент так оповідає на підставі того що він чув від недобитків з обозу Каліновского: “Останнього дня мая писав Хмельницький до п. гетьмана нашого, оповіщаючи, що його синок Тимошко з своєвільними козаками-випищиками і з Татарською ордою йде до тебе-будь обережний, бо певно завтра матимеш гостей! Не довіряючи тому вислано під'їзд; але реєстрові козаки позаступали всі дороги і нашим під'їздам було трудно пройти за ними, і так вернулися з нічим” 1). Австрійський аґент пише з Варшави 17 червня н. с. “Всі одностайно оповідають, а особливо двоє Татар- вірних підданих сеї корони, які недавно прийшли з сеї битви, що Хмельницький вислав до гетьмана сього коронного війська листа, повідомляючи, що він висилає сина свого разом з Татарами до Молдави, щоб збройно помститися над володарем сеї країни, за те що він обіцяв віддати доньку за його сина, а потім відмовив: він приятельськи просить у згаданого гетьмана пропустити його (сина) з військом, і радить йому з своїм невеликим військом не противставати великим силам (його сина), щоб не накликати вірної погибели. Але (Каліновский) не повіривши сій звістці, заступив перехід, кудою мав іти той син” 2). Твардовский розвиваючи сей мотив представляє осторогу Хмельницького в такій формі: він запитав Каліновского, нащо той заступає йому дорогу? син його йде на Волощину, Каліновскому і королеві до сього нема діла, чи він дійде справи з володарем волоським чи ні; але він боїться, що коли Каліновский затримає його військо і Татар, то через молодість його сина може вийти яка небудь пригода. Тому радить йому відступити і дати перехід-тим більше що й позиція, ним занята, досить недогідна для його війська 3).
