Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Густав зайшов відвідати Вайса в його котеджі і ніби між іншим запитав, яке враження на нього справили учасники змови, з якими він був в ув'язненні.
Вайс сказав зневажливо:
— Зовсім нікчемне.
Густав, не дивлячись на Вайса, промовив:
— Штауфенберг, щоб урятувати від страти своїх арештованих друзів, з власної ініціативи намагався вчинити замах на фюрера ще одинадцятого червня.
— Скажіть, яке рицарство! — усміхнувся Вайс.
— Виявляється, один генерал, учасник змови, весь час інформував про нього рейхсфюрера.
— Ну що ж, слід було б залічити цього генерала до штату гестапо.
— А він і не кидав своєї секретної служби там. Між іншим, Ганс Шпейдель, начальник штабу фельдмаршала Роммеля, також доніс на свого начальника.
— Але Роммель, здасться, загинув в автомобільній катастрофі?
— Атож, — погодився Густав, — і, очевидно, для того, щоб він не страждав від поранень, одержаних у цій катастрофі, хтось із співробітників запропонував йому прийняти отруту, він це й зробив.
— Герой Африки — і такий безславний кінець!
— Колись він був улюбленцем фюрера… — нагадав Густав.
Вайс, допитливо дивлячись йому у вічі, спитав:
— Очевидно, ви хотіли почути мою думку не про Роммеля?
— Звісно, не про Роммеля, а про тих, — кивнув головою Густав.
— По суті, — твердо сказав Вайс, — наскільки я зрозумів з їхньої розмови, керівники змови вирішили капітулювати перед Заходом, щоб потім почати наступ на Східному фронті. Це був суто воєнно-політичний маневр — і тільки. І хоч вони робили замах на життя фюрера, дух його вони згодом хотіли воскресити у всій величі.
— У чиїй особі?
— Я гадаю, в особі нового фюрера. Але, — іронічно зауважив Вайс, — Геббельс точно визначив цю змову як «телефонну».
Густав помовчав, потім рекомендував дружньо:
— Якщо до вас звернеться з таким запитанням ваш шеф, я гадаю, ваша відповідь у цьому дусі задовольнить його. Вона смілива, недурна і свідчить про вашу проникливість.
— Дякую, — кивнув Вайс.
Густав усміхнувся:
— Дозвольте вручити вам секретний пакет. Розпишіться на конверті і не забудьте, крім дати, точно зазначити час.
Коли Густав пішов і Йоганн розкрив пакет, він побачив той самий документ, який колись, під час першої їхньої зустрічі, показав йому Вальтер Шелленберг. Тільки тепер на посвідченні була приклеєна його фотографія.
62
Незабаром Вайс знову виїхав до Швейцарії. Але цього разу йому підпорядкована була група з трьох чоловік.
Його обов'язки полягали в тому, щоб зустрічати й оселювати людей, які прибувають у Швейцарію, і встановлювати, чи не ведеться за ними стеження. Крім того, він повинен був приймати кур'єрів з Берліна і відправляти їх назад, а також оглядати запломбовані портфелі-сейфи із сталевої сітки, перш ніж вручити їх кур'єрам або одержати від кур'єрів.
Якщо документи були надзвичайно важливі, в ці портфелі-сейфи вміщувалася плоска портативна міна з годинниковим механізмом. У тому випадку, якби кур'єр затримався в дорозі, міна, вибухнувши, знищила б і документи, і кур'єра.
Одержавши такий портфель, Вайс повинен був розкрити таємну кишеньку на сталевій сітці, в якій зберігалась міна, і ключем певної конфігурації зупинити годинниковий механізм. Після того він передавав портфель кому слід. А коли він відправляв кур'єра, то заводив годинниковий механізм міни, але вже іншим ключем.
Досить швидко Йоганн розробив методику, яка дозволяла йому виймати з портфеля документи і фотографувати їх. Однак він змушений був на цей час не зупиняти годинникового механізму, хоча кур'єри, які доставляли портфелі, часто запізнювались і міна могла вибухнути, поки він робив своє. Зупиняти годинниковий механізм, перш ніж почати роботу, було рисковано: під час контрольного огляду циферблата могло виявитись, що міну знешкодили до того, як вручити портфель тому, кому він був призначений.
Щоб мати можливість опрацьовувати портфелі-сейфи без особливих перешкод, Ване запропонував своєму начальству по СД вкладати в певне місце портфеля крихітний кусочок фотоплівки. Якби портфель розкривали, це можна було б легко виявити, бо плівка була б засвічена. Він вигадав також пастку-доказ: із пульверизатора опилював сітку спеціальним невидимим порошком. І якби хто-небудь доторкнувся до сітки, на ній залишилися б відбитки пальців.
У Швейцарії Вайс вів життя суворого, вимогливого до себе і до людей педанта. Він був надзвичайно, старанний і такий відданий роботі, такий захоплений своїм ділом, що співробітники не полюбляли його за нелюдяність, пуританізм і невблаганну вимогливість.
Дні, схожі один на один, тяглися томливо-повільно. Але всі ці дні гітлерівці вели з англійцями та американцями переговори про підписання угоди. Даллес потай від СРСР віроломно домовлявся з німцями про сепаратний мир. І майже в кожний із цих днів Вайс одсилав у Центр через зв'язкового фотоплівки.
Того дня, коли за дорученням Радянського уряду Народний комісаріат закордонних справ СРСР указав в обуреному листі послові США, що «протягом двох тижнів за спиною Радянського Союзу, який несе на собі основну вагу війни проти Німеччини, провадяться переговори між представниками німецького військового командування, з одного боку, і представниками англійського та американського командування — з другого», — того дня Вайс уже знову був у Берліні. Він не знав про цю ноту, як не знав і про зміст тих документів, фотокопії яких майже регулярно відсилав у Центр. І перебування у Швейцарії він згадував потім, як один із найбільш нудних і сірих періодів свого життя.
У Берліні Йоганн несподівано зустрівся з Хакке — колишнім радистом «штабу Валі». Хакке був у гестапівській формі. Він розповів Йоганнові, що вночі на 23 листопада 1943 року, коли розбомбили будинок гестапо в Берліні, на Принц-Альбрехтштрасе, 8, він опинився там на третьому поверсі, де був розташований особистий штаб Гіммлера, і тільки чудом лишився цілий.
На знак особливої прихильності до Вайса, бо той свого часу виручив його, Хакке сказав довірче:
— Під час бомбування всі дбали тільки про те, як врятувати свою шкуру. Горіли дуже важливі документи, але про них ніхто й не подумав.
— А ви? — спитав Вайс.
Хакке хитро підморгнув:
— Після того як мене тоді всі зрадили, я пішов на службу безпеки. І тієї страшної ночі дещо зробив, щоб забезпечити надалі свою особисту долю. — Сказав злісно: — Тепер багато хто от де в мене! — І показав стиснутий кулак.
Вайс, удаючи, ніби не розуміє натяку Хакке, промовив схвально:
— Звичайно, тепер, коли ви працюєте в гестапо, ніхто і ніщо не може вам загрожувати.
— Ясно, — погодився Хакке і зразу ж запросив Вайса зайти до нього додому.
З усього видно було: тут, у Берліні, Хакке зумів про себе подбати. В його кімнаті було повно дорогих речей. Біля дивана, накритого пухнастим килимом, Йоганн помітив вогнетривку шафу. Вона чогось не стояла, а лежала на підлозі, вниз дверцятами, прикрита килимом, що спускався з дивана.
Виходячи, Вайс записав адресу й номер телефону Хакке. Про себе він сказав, що приїхав у Берлін на короткий час у відрядження.
Увечері Йоганн через тайник сповістив Зубова про адресу Хакке й рекомендував йому поцікавитися змістом вогнетривкої шафи, якщо будинок, де той живе, зазнає бомбардування і така можливість з'явиться.
За кілька днів Йоганн подзвонив Хакке по телефону.
Той аж загорлав від захоплення, що Вайс знову згадав про нього. І наполіг на тому, щоб Йоганн зразу ж приїхав до нього.
— Купа розкішних новин! — кричав Хакке в трубку. — Прошу вас, приїздіть негайно! — Було чути, як, стоячи біля телефону, він тупав ногою від нетерпіння.
Радянська Армія вела потужний наступ на території рейху. І в такий час раптом тріумфуючий націст — на це унікальне видовище варто було подивитись.
