Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Потім вони пішли обідати. А коли сутінки вже почали спускатися на землю, вони зібралися на галявині біля дерева Меноа: він, Сапфіра й Фірнен, Арія, тридцять ельфійських старійшин і найкращих чарівників, Глаедр та інші Елдунарі, яких Ерагон і Сапфіра привезли із собою, а також двоє Доглядачів — ельфійські жінки Ідуна й Нейя, котрі були живим утіленням угоди між драконами й Вершниками.

Ідуна та Нейя розляглися догола. Згідно зі стародавнім ритуалом, Ерагон й усі інші почали співати, а Ідуна і Нейя пішли в танець, рухаючись так, що татуювання дракона на них урешті-решт стало однією-єдиною істотою.

Під звуки пісні дракон почав мерехтіти, потім роззявив свою пащу, розправив крила й стрибнув уперед, злетівши над галявиною, тимчасом як його хвіст залишався приєднаний до переплетених ельфійок.

Ерагон покликав осяйну істоту, а коли вона глянула на нього, пояснив їй, чого він хоче, і спитав, чи погодяться на це дракони.

«Роби так, як хочеш, Убивце Короля,— сказала примарна істота.— Якщо це принесе мир усій Алагезії, ми не проти».

Потім Ерагон подумки проказав ім’я прадавньою мовою. Ельфи та дракони, які були присутні тут, надали йому силу своїх тіл, і їхня енергія струменіла крізь нього, наче буремний вихор. Усередині нього Ерагон наклав закляття, яке він удосконалював багатобагато днів, закляття, що його не накладали вже сотні років. Воно дорівнювало силою старій магії, що бігла глибоко у вен%х землі та в кістках гір. З ним Вершник насмілився зробити те, що робили раніше тільки одного разу — він уклав нову угоду між драконами й Вершниками. Він пов’язав із драконами не тільки ельфів і людей, але й гномів та ургалів. Відтепер будь-хто з них міг стати Вершником.

Коли Ерагон проказав останні слова свого могутнього закляття, повітря й земля, здавалося, здригнулись. Вершник відчув, що все довкола нього — а може, й у всьому світі — трохи змінилося. Закляття виснажило і його, і Сапфіру, й інших драконів, та настрій в Ерагона був піднесений. Він знав, що завершив велику справу, мабуть, найвеличнішу за все своє життя.

З нагоди цієї події Арія влаштувала ще одне пишне застілля. І хоч Ерагон був дуже втомлений, він із задоволенням узяв у ньому участь, щасливий від можливості насолоджуватися компанією королеви, Рорана, Катріни й Ізміри.

Щоправда, трохи перегодом їжі та музики стало для нього надто багато. Ерагон вибачився й залишив стіл, за яким сидів поруч з Арією.

«З тобою все гаразд?» — спитала Сапфіра, глянувши на нього зі свого місця біля Фірнена.

Вершник посміхнувся:

«Мені потрібно трішки перепочити. Я скоро прийду».

Він повернувся й повільно пішов поміж сосон, глибоко вдихаючи прохолодне нічне повітря.

Десь за сотню метрів від того місця, де стояли накриті столи, Ерагон побачив стрункого ельфа з високими плечима. Він сидів серед могутнього коріння спиною до Вершника. Тоді Ерагон рушив убік, щоб не турбувати ельфа, але коли проходив повз нього, випадково кинув погляд на його обличчя... То був зовсім не ельф, то був... Слоун.

Ерагон завмер від несподіванки. У вирі всіляких подій він давно забув, що Слоун — батько Катріни — був в Елесмері. Якусь мить Вершник вагався, а потім тихими кроками пішов до нього.

Як і того разу, коли Ерагон бачив його востаннє, голова Слоуна була перев’язана тонкою чорною смужкою тканини, яка прикривала невидющі очі. Сльози котилися з-під чорної тканини, чоло Слоуна порили зморшки, а його худі руки були міцно стиснуті.

Здається, м’ясник почув, як підходив Ерагон, бо повернув голову в його бік:

— Хто там? Це ти, Адаре? Я ж казав тобі, що мені не треба допомоги!

У його словах відлунювали гіркота й злість, та було в них і щось таке, чого Ерагон раніше від нього не чув,— горе.

— Це я, Ерагон,— сказав Вершник.

Слоун здригнувся, наче до нього доторкнулись розпеченим залізом.

— Ти?! Ти прийшов повтішатися моїм горем, так?

— Ні, звісно ні,— відповів Ерагон, вражений цією думкою. Він присів навпочіпки за кілька футів від Слоуна.

— Вибач, якщо я не повірю тобі... Часто важко сказати, хочеш ти допомогти людині чи зашкодити їй.

— Це залежить від точки зору. Слоун скривився:

— Ось вона, хитра ельфійська відповідь,, якщо я в них щось тямлю.

Позаду нього ельфи заграли нову пісню на лютні й сурмі, а потім долинув вибух сміху.

М’ясник кивнув через плече:

— Я чую її,— сльози знов покотилися з-під смужки тканини.— Я чую її, але не бачу. І твоє чортове закляття не дозволить мені заговорити з нею.

Ерагон мовчав. Він не знав, що сказати. Слоун притулився головою до коріння:

— Ельфи кажуть, що мала Ізміра сильна й здорова.

— Так. Найсильніше й найголосніше дитя, яке мені доводилось бачити. З неї виросте гарна жінка.

— Це добре.

— А що ти робиш тут цілими днями? Працюєш над своїм різьбленням?

— Невже ельфи не сказали тобі, що я тут роблю?

— Слоун скрушно посміхнувся й, поки Ерагон  думав, що йому відповісти, продовжив: — Я вгадав? А ти як думаєш: що мені робити цілими днями?.. Я сиджу в темряві, як і завжди після Хелгрінда, і не можу робити нічого іншого, як перебирати пальцями, поки ельфи не діймають мене то тим, то тим... Вони ніколи не дають мені спокою!

Позаду них знову пролунав сміх. Серед веселих голосів Ерагон чув і голос Катріни.

Обличчя Слоуна спохмурніло:

— А потім тобі заманулося приїхати й привезти її до Елесмери. Тобі мало просто відправити мене у вигнання, чи не так? Ні, тобі треба було зробити так, щоб я знав, що моє дитя й онука ось тут, а я ніколи не зможу побачити їх... Ти таки безсердечний покидьок...

— У мене забагато сердець,— сказав Ерагон, хоч і знав, що м’ясник його не зрозуміє.

— Пхе!

Ерагон мовчав. Нехай краще Слоун думає, що Вершник навмисне хотів завдати йому болю, ніж дізнається про те, що він про нього просто забув.

М’ясник тим часом повернув голову вбік, і сльози знов покотились йому по щоках.

— Іди,— сказав він.— Залиш мене. І ніколи більше не вертайся сюди, Ерагоне, інакше, богом клянусь, що один із нас помре.

Ерагон поворушив голки на землі, потім звівся і глянув униз на Слоуна. Він не хотів іти. Те, що він привіз Катріну до Елесмери, справді було жорстоко. Провина гризла Ерагона, стаючи дедалі сильнішою.

Тоді Вершник, використовуючи ім’я імен прадавньої мови, почав пошепки змінювати закляття, які він наклав колись на Слоуна. Це забрало в нього якусь хвилину, а коли він уже завершував своє закляття, Слоун мовив крізь зуби:

— Припини оте трикляте бурмотіння, Ерагоне... І йди геть! Залиш мене! Залиш!..

Однак Ерагон нікуди не пішов — він розпочав іще одне закляття. На цей раз Вершник покликав собі на поміч знання Елдунарі й, промовляючи слова прадавньої мови, таки зумів зробити те, що хотів.

Слоун схопився руками за обличчя, так, наче йому заболіло.

— Будь ти проклятий! — скрикнув він.— Що ти зі мною робиш?

Ерагон нічого не відповів. Він знову присів навпочіпки й обережно зняв смужку тканини з голови Слоуна. Той зашипів, коли відчув, що тканина зникла, змахнув руками, наче пробував схопити Вершника, але піймав лиш повітря.

— Ти хочеш забрати в мене навіть гідність? — розлючено спитав він.

— Ні,— відповів Ерагон.— Я хочу повернути її.

Відкрий очі.

М’ясник вагався:

— Я не можу!.. Ти дуриш мене...

— Коли я таке робив? Відкрий очі, Слоуне, поглянь на свою доньку й онуку.

Слоун затремтів, а потім повільно, дуже повільно почав піднімати повіки — у нього були очі, синісині, неначе полудневе небо, і надзвичайно блискучі. Слоун моргнув, намагаючись зрозуміти, що відбувається, потім рвучко звівся на ноги й обернувся, щоб глянути на бенкет. Світло від ельфійських чарівних ліхтарів осяяло його обличчя. Тепер воно було пройняте життям і радістю. На очі Ерагона навернулися сльози. А Слоун усе дивився й дивився назад, неначе спраглий води мандрівник, який бачить неподалік велику річку.

— А вона гарна,— нарешті озвався він хрипким голосом.— Обидві такі гарні,— сплеск сміху знов долетів до них: — Ах... вона виглядає такою щасливою. І Роран теж.

Перейти на страницу:

Паолини Кристофер читать все книги автора по порядку

Паолини Кристофер - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ерагон. Спадок, або Склеп душ отзывы

Отзывы читателей о книге Ерагон. Спадок, або Склеп душ, автор: Паолини Кристофер. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*