Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (онлайн книга без TXT) 📗
Переволока — гадки дослїдників вагають ся між двома Переволочнами — на Удаю і на устю Ворскли в Днїпро; можна б додати ще й третю — десь на устю Сули (в люстр. 1552 р. — где Сула в Днепръ впадываетъ, отъ того вышей у мили по речъку Переволочъну, Архивъ Ю.-З. Р. VII. I. 101): за удайською промовляло б хіба те, що в лїтописи вона згадуєть ся разом з Прилуком — Лавр. c. 208, Іпат. c. 150.
Песочен — з численних „Пісків", „Пісочків", „Пещаних" і т. и. його з найбільшою правдоподібністю (але все тільки гіпотетично) можна умістити на місцї теп. Пещаного на Супої з огляду на текст Іпат. c. 379.
Полкстїнь (ПолкъстЂнь, ПолокстЂнь — Лавр. c. 281) можна з значною правдоподібністю класти на місцї c. Повстина на Удаю, з давнїм городищем (плян його у Ляскоронского, Труды XI съЂзда І c. 431).
Римів (Рими Слова о п. Іг.) — хутір Рим Прилуцьк. пов., на границї з Гоменським. своєю місцевістю досить відповідає лїтописному оповіданню про Римів (Іпат. c. 436), хоч окрім подібности імени за тим не можна більше нїчого вказати. Д. Ляскоронський (c. 154-5) вказує на Буримку на Сулї, звязуючи з нею ж "уход Ромковщизну люстр. 1552 р. (Архив 1. с. с. 101), але тотожність Ромковщизни анї з Буримкою (в ?VII в. Buremla), анї з Римовим не може бути признана надто правдоподібною. Одно, що може промовляти за нею — се істнованнє городища.
Серебряний — городища коло м. Срібного, недалеко Удаю, не лишають сумнїву що до його місця (їх пляни в Трудах XI з'їзда І c. 450-1).
Синець — згаданий в реєстрі городів (Воскр. І c. 240), очевидно теп. Сенча, з старим городищем, і другим в сусїдстві (плян їх в Трудах XI съЂзда І c. 411 і 438). Правдоподібно, він істнував уже в передтатарські часи. Дуже можливо, що се митрополичий город Синелець (див. вище c. 356-7).
Снопород — фіґурує в реєстрі городів (Воскр. І c. 240) і в ярликах Менглї-герая та в оповіданню про Гедиминів похід на Київщину, як старий город і з усякою правдоподібністю істнував в передтатарські часи, хоч в лїтописи не згадуєть ся (є в нїй ріка Снопород, але низше по Днїпру). Реєстр називає його посульським городом, а імя показує, що мусїв лежати при устю Снопорода — дїйсно там є старе городище (про нього Ляскоронскій Исторія c. 152), коло c. Олександровки, що се своє нове імя дістала за Вишневецьких.
Стряковь — річка коло Переяслава на схід, властиво на північний схід від Переяслава, на неї й тепер вказує c. Стрекова, але нї на мапі, нї в СпискЂ насел. мїст Полтав. губ. нема нїякого натяку, як і куди текла ся річка. Що се була одначе річка, а не осада (як думав д. Ляскоронський c. 163), се окрім оповідання під 1149 р. рішучо доводить згадка Лавр. c. 294 (ста по СтрЂкви).
Волинь.
Андреїв згадуєть ся в лїтописи тільки раз (Іпат. c. 529), і з теї згадки можна вивести тільки, що він був на русько-польськім пограничу, нїби між Холмом і Люблином, і сьому відповідає Андреїв на верхівю Володави, коло Верещипа. Лонґінов (Червенскіе города 95) воліє Андреївку (Энджеювку) над р. Ладою (коло Фрамполя), й до сеї гадки прихиляв ся і д. Андріяшів (c. 92), але порічє Лади, як бачимо з тогож тексту лїтописи, належало до Поляків, і тому анї сеї Андреївки, анї Андреєва коло Білої (Янова) не можна уважати лїтописним Андреєвим; не відповідає й Андреїв над Брочком, вказаний д. Андіяшовим — він задалеко лежить на північ.
Біла — між кількома осадами сього імени належить ся перше право Білій (Biala коло Янова), з огляду на згадку в лїтописи про р. Ладу (по ЛадЂ около БЂлоє — Іпат. c. 529), що тече поблизь її.
Броди — згадують ся тільки раз (Лавр. c. 239) і то без всяких близших пояснень; теперішнї Броди відповідають лїтописному тексту, але тотожність їх, розумієть ся, тільки гіпотетична; в документах вони виступають від XV в. Про них статейка Площанского в Науковім Сборнику Галицької матицї на ?. 1868.
Волинь — див. вище c. 375.
Данилів — дотепер означеннє сього міста не було прийнято в науцї. Я міщу його на старім городищу на горі між Стожком і Антонівцями (Самоквасовъ Сборникъ топогр. свЂдЂній — Волынская губ. c. 40. На сю Данилівку вказував уже Стецкий II. 41, але його вказівка не знайшла відповідної уваги.), в сусїдстві котрого є й тепер осада Данилівка. Се о стільки відповідає лїтописним звісткам, що в них Данилів виступав в сусїдстві Кременця і Стожка.
Камінець — з кількох осад сього й подібного імени (подекуди є ваганнє в варіантах мiж „Каменець" і "Камень", нпр. Іпат. c. 565, 577) в Волинській землї можна напевно означити оден — відреставрований за кн. Володимира Камінець на р. Лоснї (вар. Лиснї) — теп. Камінець Литовський. До нього з значною правдоподібністю можна прикласти звістки Іпат. c. 502-3, 610-3. Другий Камінець був, очевидно, на східнїй границї, як видко найлїпше з Іпат. с. 523, і до нього ж можна прикласти звістки Іпат. c. 503, 506, а може й 468; його кладуть на Случи, де теп. с. Камінка, але Камінець на р. Цьвітосї, коло Заслава, лїпше підходить до тексту Іпат. c. 523, де сї два городи виступають разом, як близькі сусїди, а вповнї годить ся і з Іпат. c. 516. Але був іще що найменше оден Камінець — десь в північно-західнїй Волини: в оповіданню про збудованнє Камінця на Лоснї, в околицї, що по словам лїтописця запустїла від часів Романа, згадуєть ся иньший Камінець або Камінь (Іпат. c. 577), до нього ж належить й Іпат. c. 565, де бачимо теж ваганнє в варіантах); йому досить відповідає Камень Коширський, звістний уже в XIV в., і можна з значною правдоподібністю його прийняти для сих звісток — Іпат. c. 577 і 565, а прикласти до нього також і звістки Іпат. c. 487-8. Таким способом можна обійтися трома Камінцями, не конче потребуючи четвертого, котрий Бєляєв і за ним Андріяшів шукали недалеко Кобрина (О географическихъ свЂдЂніяхь въ древней Руси с. 131, Андріяшів 98), аби в нїм бачити Каменець Іпат. с. 565 і 577, що на нього нападала Литва: сї звістки дуже добре можна прикласти до Каменя, і його нинїшня форма (Камень) вповнї відповідає тому ваганню варіантів між Каменем і Камінцем.
Конов — в сусїдстві Столпя і Червня на „українї" (Іпат. c. 483, 490), з правдоподібністю містить ся в c. Кумові, звістнім здавна: в Slowniku geograficznym (sub voce) збудованнє місцевого костела датується 1434 р.
Червень — місце сього славного города можна означити з повною правдоподібністю. З лїтописних звісток видко, що Червень був недалеко русько-польської границї — з одного боку (Іпат. c. 178, 205, 334, 357), й галицько-волинської — з другого (c. 483), недалеко Белза (с. 494, 572, 599), Холма (с. 516), Ухань (c. 483), більш меньш на дорозї між Люблином і Володимиром (c. 571). Сим вимогам відповідає вказане ще Ходаковским (Русскій историч. сборникъ І. 10) і від тих часів звичайно прийняте як місце історичного Червня c. Чермно на р. Гучві. Дїйсно, на ґрунтах Чермна над Гучвою є округле "замчисько", недалеко нього урочище Монастир, на противнім боцї Гучви слїди укріплень і знов традиція про монастир, а в сусїднїм селї Вакієві урочище Черменець або Червенець (відомости зібрані у Лонґінова — Червенскіе города с. 182-184). Се все не лишає сумнїву, що маємо тут старий Червень.
Чернечеськ згадуєть ся без усяких близших пояснень (Іпат. c. 224), а мусїв бути близько русько-польського погранича, чи на руськім чи на польськім боцї. Черничин на полудень від Грубешова має те за собою, що лежить на пограничу, і що місцевости з таким іменем досить рідкі (Гернично в Ченстоковськім пов. або Чернець в Сончськім сюди не підійдуть), тому гіпотетично міщу Чернечеськ на його місцї.
Щекарів — се давне імя теперішнього Красностава, див. витяги з документів у Балїнського Starozytna Polska II c. 948-9.
Галичина.
Бардуїв лежав на дорозї „изо Угоръ во Ляхы" (Іпат. c. 523); як звичайно приймають, і се зовсїм правдоподібно — се теперішнїй Бардиїв, инакше Бартфельд на Топлї.
