Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗

90

Тоді ж він зустрічався з Вольтером, який жив неда-

леко від Орликів у замку Сіре, що належав маркізі де

Шатле. Орлик і Вольтер мали велику симпатію один

до одного. Вольтер подарував Орлику розкішний ав-

торський примірник «Історії Карла ХІІ, короля Шве-

ції», який зник після Великої французької революції.

З початком 50-х років Григор знову підняв у фран-

цузькій політиці українське питання. Він увійшов до

складу особистої таємної дипломатичної служби ко-

роля Людовіка XV «Secret du roi» («Секрет короля»),

де керував «Українським відділом». Головним завдан-

ням «Secret du roi» був підрив могутності Росії і недо-

пущення її експансії в Східній Європі. При вирішен-

ні цього завдання провідна роль відводилася Україні.

У 1755 році «Secret du roi» і сам Людовік XV висуну-

ли кандидатуру Орлика на посаду французького ам-

басадора в Стамбулі, але Росія і Австрія були проти

цього і Григор відмовився від цієї посади, порадивши

її великому прихильнику незалежності України Шар-

лю де Вержену.

Коли почалася Семилітня війна (1756-1763)37, Ор-

лик виїхав до театру військових дій і брав участь у

битві під Росбахом у Саксонії, був у боях при Цімдер-

гафені й Лютцельберзі.

1 січня 1759 року французькі війська окупували

Франкфурт-на-Майні, тоді вільне місто. На чолі оку-

паційної армії стояв маршал Віктор Франсуа де Бро-

льо, одним із його помічників був Григор Орлик. 13

квітня 1759 року війська прусського короля Фридри-

ха Великого (1712-1786) підійшли до містечка Берґе-

на (дві милі від Франкфурта-на-Майні). Від битви під

102

Берґеном залежала доля

Франконії. Битва почала-

ся о восьмій годині ранку

13

квітня. Лівим крилом

французької армії коман-

дував Орлик. Французи

отримали блискучу

пере-

могу, то була перша ве-

лика перемога в цій війні.

У своїй реляції до коро-

ля Людовіка XV маршал

де Брольо підкреслив, що

долю битви вирішив

Ор-

лик. У цій битві Орлик був

тяжко поранений кулею в

Маршал Віктор Франсуа

шию. 25 квітня посланець

де Брольо (1718-1804).

привіз із Версалю нагороди. Найвища була для Орли-

ка,

король зробив його генерал-поручиком. Попере-

ду був маршальський жезл. Але не судилося. 1 серпня

1759 року в битві під Мінденом (Вестфалія, Німеччи-

на) він був смертельно поранений і цього ж дня граф

Григор Орлик, генерал-поручик, генерал-ад'ютант

польського короля Станіслава Лєщинського, кавалер

шведського ордена Меча і французького ордена Свя-

того Людовіка, національний герой Франції помер від

ран у діючий армії біля Міндена на Рейні. Місце його

поховання невідоме.

Після смерті графа Орлика король Людовік XV пи-

сав до його вдови: «Мадам! Я втратив досконалого

шляхтича, Франція — сміливого і видатного генера-

ла, ім'я якого залишиться в славетних анналах армії.

103

У безмежному горі, що Вас спіткало, знайдіть розва-

гу в цьому моєму признанні, що пан граф Орлик помер,

як личить помирати людині його роду й гідності».

Графиня Олена Орлик ле Брюн де Дентевіль помер-

ла 12 грудня 1775 року. Дітей Орлики не мали, і замок

перейшов до нащадків брата Олени.

На честь Григора Орлика летовище під Парижем

названо його ім'ям — Орлі.

104

ВОЛЬТЕР

105

(1694 — 1778)

французький письменник, філософ, історик

Серце Вольтера належить Фран-

ції, а його ідеї — всьому світу.

Крилата фраза

Чим люди освіченіші, тим вони

вільніші.

Вольтер

Серед

видатних

дія-

чів

французького

Про-

світництва

18-го

століт-

тя провідною постаттю був

письменник,

філософ

та

історик Вольтер, який сво-

їми творами створив систе-

му

поглядів політичного і

релігійного

вільнодумства,

діставшого

назву

воль-

тер'янства. Його творчість

відіграла значну роль в

ідейній підготовці Вели-

кої

французької

револю-

ції 1789-1794 років та в розвитку

світової

прогресив-

ної думки.

Вольтер народився 21 листопада 1694 року в Пари-

жі в родині нотаріуса Франсуа Аруе, його справжнє

ім'я Франсуа Марі Аруе, Вольтер — псевдонім. Мати,

106

Маргарита Домар, походила з дрібних дворян. Через

декілька років після народження сина вона померла і

в дитячі роки його виховував абат Франсуа де Шато-

неф, близький родич родини Аруе.

Хлопчик рано виявив обдарованість, вже в п'ять ро-

ків почав складати вірші. Коли Франсуа Марі мину-

ло десять років, його віддали у престижний єзуїтсь-

кий колеж Людовіка Великого, де він вчився сім років.

Вчився відмінно, звернувши на себе увагу витончени-

ми жартами, дотепністю, вигадками, задиркуватістю.

Після закінчення колежу (1711) на вимогу батька

вивчав юриспруденцію, але невдовзі залишив учбо-

ві заняття і почав літературну діяльність. Його лірика

була сповнена матеріалістичними та атеїстичними іде-

ями, містила в собі випади проти королівського двору.

У травні 1717 року за вільнодумство та сатиричні

вірші на регента Франції герцога Орлеанського моло-

дого поета ув'язнили в Бастилію. В тюрмі, де його утри-

мували одинадцять місяців, він пише трагедію «Едіп»

і поему «Генріада». Звільнившись з ув'язнення видає

«Едіпа» і вперше підписується іменем Аруе де Воль-

тер. У 1718 році п'єса «Едіп» була поставлена в Пари-

жі і мала великий успіх. З цього часу Вольтер став зна-

менитим і на протязі шістдесяти років був провідною

постаттю французької літератури. Завдяки багатобіч-

ній обдарованості і колосальній працездатності, Воль-

тер виявив себе у всіх галузях літературної творчості,

розвитку філософської думки та історичних дослід-

женнях.

На початку 1726 року сталася словесна сутичка

Вольтера з впливовим аристократом де Роганом, який

107

привселюдно образив Вольтера, глузуючи з його не-

дворянського походження. За відповідь Вольтера —

«Пане, моє ім'я чекає слава, а ваше — забуття!» — ла-

кузи бундючного аристократа побили поета кийками і

він на собі зазнав, що таке соціальна несправедливість.

Вольтер намагався відомстити кривднику і викликав

його на дуель, але був заарештований і ув'язнений до

Бастилії. Невдовзі його випустили з в'язниці за умо-

вою, що він покине Францію. Наприкінці 1726 року

Вольтер виїхав в Англію і перебував у вигнанні біль-

ше двох років. Тут він познайомився з працями Джо-

на Локка, Френсіса Бекона, Ісаака Ньютона, Уільяма

Шекспіра. Його вразила політична система Англії, ан-

глійська демократія і особисті свободи людини, що різ-