Спляча красуня - Гуляшки Андрей (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
Весела усмішка знов розцвіла на його обличчі, ніби хвалили його самого.
— Полковник Манов згадав про цю людину саме в ту мить, коли наш дешифрувальний корабель почав тонути. А втім, ви самі розумієте, що підступне море шифру сповнене підводних скель, а дно його перенаселене утопленими та жертвами корабельних аварій. Пробачте за пишномовне порівняння, але це гірка істина. Електронна машина, безперечно, значно поліпшить становище, та чи ж розгадає вона умовні слова та символи? Нехай я та особа «ікс» по той бік кордону вмовились читати іменник «вода» як «людина», а дієслово «пити» як «убивати». Особа «ікс» надсилає мені зашифровану радіограму: «Випий води». Тепер уявімо, що електронна машина успішно вибереться з шифрованих джунглів і фразу «Випий води» складе за хвилину. Але далі цього вона не піде. Машина не розкриє змісту фрази «Випий води», що насправді означає «Убий людину». Отже, море умовних символів та позначень навряд чи колись стане мілким по коліна.
Золоті зуби старшого шифрувальника блиснули, а очі заіскрилися від задоволення, ніби чудова перспектива умовних слів та символів звеселяла його душу.
— Проте полковник Манов,— вів він далі,— на наше щастя, в найкритичніші моменти згадує про досвідчених людей. Він тоді показав радіограму Найдену Найденову, і той розплутав вузол. Анаграму зразу ж вилучили з тексту, який її маскував, і з опису заходу сонця на морі випливло досить відоме нам ім'я Халіла Джелепова. Сліди Халіла Джелепова привели до інженера Петрунова і до всієї банди «пеніцилінових» саботажників. Так було завдано смертельного удару «Месті». Але вона замовкла, щоб знову воскреснути в ефірі під новим ім'ям — «Гермес». Заслуга в розгромі «Мести» цілком належить нашому колишньому співробітникові Найдену Найденову. Професор навчав мене математики, коли я був студентом, і шифрування, коли він працював у нас позаштатним співробітником. Я розповідаю вам цю трохи довгу історію, щоб спитати: чи не настав час нагадати уславленому математикові про наше існування і про наші турботи? Психологічно підготувати його до того, що йому доведеться помогти нам, коли ми самі не зуміємо прочитати очікуваної шифрограми «Гермеса»? Якщо полковник Манов мав або має на увазі співпрацю професора, прошу вибачити мені, що перший порушую це питання. Всі ми не раз Дивились небезпеці в очі, і я певен: ніхто не запідозрить мене в легкодухості, коли я відверто скажу, що відчуваю страх перед шифрограмою, яку «Гермес», може, складав зараз.— Старший шифрувальник несподівано зареготав.— вперше і, мабуть, востаннє я став скептиком!
Коли старший шифрувальник говорив, полковник Манов дивився на нього і чомусь відчував незрозумілий Жаль. Він любив цього чоловіка, з прихованим смутком заздрив його молодості, радів його усмішці, м'якому мелодійному голосові а пропускав повз вуха багато слів, які його не дуже цікавили. Тепер, навпаки, полковник слухав уважно, сердився в душі на балакучість свого працівника і тривожно питав себе: звідки в нього така невіра у свої сили? Хлопець веселий, пишить здоров'ям, а полковникові здається, ніби перед ним безнадійно хвора і страшенно нещасна людина.
— Ти настроєний дуже скептично,— зауважив полковник.— Даремно. Внутрішній неспокій може неабияк перешкодити твоїй роботі.
Він відчував, що смуток хмарою розповзається в його грудях і завдає мук. Немовби він стоїть посеред поля, як колись, і зустрічає очима першу хмару, провісницю холодних і похмурих осінніх днів.
— Саме тепер потрібно більше певності,— провадив полковник.— Зі скількома такими гермесівцями ми вже мірялися силою і виходили переможцями! — Це пролунало в його устах якось штучно, і він нахмурився.— Вийди краще погуляй годину-дві. Чисте повітря освіжить тебе.— Полковник Манов подивився у вікно: на вулиці туман, дощ.— Проте однаково,— зітхнув він і махнув рукою.— А щодо нашого колишнього співробітника, професора Найденова, то я, звичайно, маю його на оці й зовсім не гніваюсь, що ти нагадуєш мені про нього. Але по його допомогу ми вдамося в крайньому, тільки в крайньому разі, використаємо його як останній козир. І ось чому. По-перше, він хвора людина, майже інвалід, і всяке поважне напруження може непоправно погіршити його здоров'я. По-друге, я маю відомості, що за ним стежить іноземна розвідка. Не раз було помічено, що біля його будинку вештаються підозрілі типи, надто Після тієї історії з пеніциліном. Я часто попереджував його, щоб завішував вікно шторами, але він не слухається, і тому довелося встановити цілодобовий нагляд за його будинком, надто з чола, що виходить на вулицю. Професор Найденов — видатний вчений, і ми не маємо права наражати його на небезпеку.
— Пробачте,— старший шифрувальник усміхнувся.— А якщо ми зазнаємо фіаско і не прочитаємо шифрограми «Гермеса»?
Полковник Манов мовчав.
— Слухайте,— раптом перейшов він на «ви».— Я, здається, порадив вам піти погуляти. А коли не хочете, то в кімнаті чергових є похідне ліжко. Лягайте і поспіть годинку-дві. Мені набрид ваш скепсис!
Старший шифрувальник виструнчився:
— Дозвольте йти?
«Ох, і зітхають, мабуть, за ним дівчата!» — подумав полковник. І знову відчув смуток. Він тепер не клубочився у грудях, як примарна хмара, а жалив серце. Полковник Манов спробував усміхнутись безтурботно і підбадьорливо.
— Час добрий!
Близько третьої години дня в управління прибув просто з кордону майор N. Поки він доповідав полковникові Манову про події минулої ночі і про свою знахідку, у фізико-хімічній лабораторії управління держбезпеки фахівці вивчали предмет, який він приніс. Через півгодини перед Мановим уже лежали збільшені фотокопії предмета, знятого з усіх боків. Біля верхнього правого ріжка на одному знімку було видно чіткий відбиток великого пальця. Широкі розпливчасті лінії його свідчили, що палець чималий. В усякому разі, він належав великій і грубій руці.
Полковник швидко переглянув знімки і спитав лаборанта:
— Чи з'ясували ви походження і призначення предмета? Лаборант, сивоголовий чоловік із суворим і похмурим
обличчям, відповів:
— Походження предмета, на жаль, з'ясувати не вдалося. Що ж до його призначення, то тут усе ясно — це касета фотоапарата для знімання вночі в інфрачервоних променях. У касеті міститься спеціальна фотоплівка завдовжки шість метрів. Вона зовсім чиста, накручена на барабан і підготовлена для знімання. Але касету не вкладали в камеру жодного разу. Це видно з того, що в її каналі — порох. Певно, ця касета була резервною і випала з сумки або з кишені невідомого фотографа. - Лаборант вимовив усе це повільно, рівним і спокійним голосом, наче читав якийсь нудний текст.
Коли він вийшов, майор N збентежено завовтузився на своєму місці і попросив дозволу закурити.
— Ви чомусь хвилюєтеся? — спитав його полковник і, глянувши на свою ліву руку, покладену на підлокітник крісла, помітив, що пальці тарабанять по кріслу, немов по клавішах рояля. «Самі це роблять,— подумав він,— без команди згори».
— Не треба так хвилюватись,— намагався заспокоїти віп майора.— Трапляється і таке. Хтось пробирається в темряві, клацає апаратом і фотографує засекречені об'єкти.— А думка про пальці крутилася в голові, всупереч його волі, як випущена пружина. «Ні, команду було дано згори, звичайно, інакше жоден м'яз не сіпнувся б у нього».
— Але, товаришу полковник,— випростався майор.— Тепер ідеться не про якийсь «засекречений об'єкт», а про споруду, що має величезну вагу для оборони країни. Якщо її сфотографовано...
— А ви сумніваєтесь? — урвав його полковник. У його спокійному голосі вчувалися нотки іронії та подиву.
Майор похитав головою.
— Тоді чому ви кажете «якщо»? Ви певні, що споруду сфотографовано, чи ні? Одне з двох.
— Сфотографовано,— твердо відповів майор.
— А які у вас підстави думати, що її сфотографовано?
— Два факти,— відповів майор.— Два факти дають підстави думати так. По-перше, провокація у третьому районі сектора L — Z, по-друге, туман. Стрілянина у третьому районі примусила командування «Момчила-2» посилити охорону об'єкта з північного боку. Невідомий скористався цим, щоб перетяти два ряди дротяного загородження і непомітно пробратись у зону. До того ж стояв туман і щось побачити було майже неможливо, товаришу полковник. Такого туману в цих місцях я не пам'ятаю.
