Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (список книг .TXT) 📗

Один чоловік у кутку камери загиготів, йому було років тридцять на вигляд, і він не мав кількох зубів.

— Ты поумнеешь на зоне, Андрюха, я говорю. Тебе-то бояться нечего, стаття у тебя не петушиная, да и сам ты парень крепкий, постоишь за себя. Я тебе, если шо, помогу. Выйдешь, ко мне придешь, я устрою. Работать-то после отсидки ты все равно не сможешь.

— Хоцо, я знаю, що ти мене підтримати хочеш. Тільки не треба мене підтримувати, я маю тільки одну-єдину відмінність від усіх вас.

— Это ж какую?

— Я вільний, розумієш? І ще — я не боюся. Ти, Горов, кажеш, що я не такий. Так, я не такий, як ви. Ви всі живете у страху, і ще ви раби, неважливо де — на волі чи за ґратами, а я вільний і тут, і там, поза тюремними стінами. Ви розумієте це?

— Да харе трепаться, бля, — крупний мужчина перевернувся на спину й гучно відригнув. — Развели тут демагогию, ля-ля-тополя. Пиздеть меньше надо, вот и все. Посадили — сиди. Свобода, рабство… Все боятся, и все хотят жить. Понял, философ хренов? И ни ты, ни кто другой ничего не изменят. И на демонстрации свои гребаные ты ходишь только потому, что тебе дома сидеть страшно, одному, перед телевизором, ты пухнешь, сука, от безделья, тебе заняться нечем, и ты, шобы не дрочить на порнофотки, берешь флаги и рулишь на демонстрации, шобы девок в толпе потискать да заработать рублей двадцать, шо, не так? А была бы жена дома, да малой в яслях, да работа потяжелее, ты бы Ленина из себя не корчил, а вкалывал бы, потому что жена бы долбила каждый вечер, шо бабок нет, и малой ревет, и туфли надо, и квартиру тоже, и тачку хотелось бы, и на курорт пора ехать, и вообще, теща просила подарить ей золотое кольцо. Въехал, умник? Вот теперь сиди и думай. А вы рты закройте и не мешайте спать. Я, бля, пидара на дороге сбил случайно и теперь восемь лет буду на зоне париться, а у меня жена и дети. И меня идеи революции всемирной не пекут, а ты, сука, камнями в ментов бросаешься и с флагами носишься. Я бы вас на каменоломню, недоносков.

Двері відчинилися, і сержант, який увійшов до камери, оглянув присутніх і, зупинивши погляд на Андрієві, процідив:

— На выход, подозреваемый, с вещами!

— На суд?

— Какой суд? Выпускают тебя.

— Это за что ж, начальник? — той, що на нарах, аж підскочив.

— Так депутаты ж там решили, или хрен их разберет кто, да только всех участников акции приказано освободить. Под подписку, правда, но все-таки.

— Они вам еще натворят, выпускаете на свою голову.

— Хоцо, — коли вже підійшов до дверей, — я тебе знайду, а ти, — підняв очі, зустрівся поглядом із тим, хто лежав на спині, — запам'ятай: випадково людей на смерть не збивають. — Вийшов, сержант слідом, двері зачинилися.

Розділ 17 (Chapter 17)

Маша, давня Маркова подруга з провінції, якій він нарешті дозволив трохи пожити в нього, сиділа в клубі, поряд із нею сидів хлопець років двадцяти п'яти, невисокий, смаглявий, одягнений у стареньку футболку, яка підкреслювала всі недоліки його й без того недоладної статури. Він тримав у руках мобільний і дивився поперед себе, Маша дивилася на келихи з пивом, які стояли на столі. Була перша ночі.

— Я думаю, что сдурею, это же выдержать невозможно, — він міцно стиснув у руці мобільний, і вії його дрібно затремтіли.

— Ну, вигнали з роботи, теж мені горе, нову знайдеш.

— Ты, Маша, не понимаешь. Дело в принципе, я же не сделал ничего, за что можно было бы выгнать с работы.

— Ага, — усміхнулася, — окрім того, що напився, зірвав зйомку та побився з колегою, а так усе нормально, так і має бути, — надпила пива й дістала з сумочки пачку цигарок.

— Ты знаешь, я приехал из Кривого Рога пару лет назад с единственной целью — покорить Киев. Прошло время, а Киев мне не покорился. Это нечестно, Маша, я должен быть топовым журналистом, я должен всем нравиться, я должен зарабатывать много денег, я должен покупать себе, что хочу и кого хочу.

— Я давно тебе знаю, Максе, і я тобі от що скажу: попустись. Ти заробляв триста доларів, навіть триста п'ятдесят, а часом і чотириста, хіба ні? — запалюючи цигарку.

— Ну.

— Ти маєш квартиру, за яку платиш від сили доларів сімдесят. Чого тобі не вистачає?

— Не, ну подожди, — він відсунув пиво й облизав губи.

— Я знаю, Максе, що ти зараз скажеш, — зробила нервовий жест рукою й нетерпляче клацнула пальцями. — Ти мене послухай. Ти пропиваєш набагато більше, ніж заробляєш. Ти де сидиш після зарплатні? В «Совку» ти сидиш, Максе, і зрідка в «Ра», а ще ти водиш молодих хлопчиків додому і трахаєш їх у задницю, вперши головою в стіну, хіба ні?

— Ну.

— Мовчи! Тобі не робота потрібна й не гроші, тобі член потрібен, великий і червоний, ясно? І тому, Максе, ти постійно в проблемах.

— Маша, я всегда знал, что ты меня не понимаешь, — ображено надув губи й поглянув углиб зали, де танцювали пари та снували підлітки, які вже курнули в туалеті і тепер шукали собі пригод.

— Зате ти все добре розумієш, — підвелася, закинула сумочку на плече. — Ти підеш чи сидітимеш тут?

— Я бы посидел. А ты куда? Ты же у бабки какой-то комнату снимала, к тебе еще ее внук приставал, да?

— Це давно було, я тепер там не живу, я до Марка переїхала, він мені виділив кімнату й пообіцяв допомогти з роботою, а то я зараз так, то там, то сям перебиваюся.

— А Марка ж посадили, — Макс задоволено усміхнувся і втупився поглядом, своїм відсутнім, холодним і липким поглядом Маші в очі.

— Я знаю. І що тепер, виїхати з його квартири?

— Да нет. Только если так, я тоже поеду с тобой.

— Чого?

— Да так, повисим, покурим, поболтаем, мне же ночевать дома не с кем, а я сам не хочу, да и вообще, я бисексуал, мы могли бы с тобой друг друга понежить, — він усміхнувся, і Маші одразу стало ніяково, в ній боролися різні почуття: по-перше, вона не мала абсолютно нічого проти Макса, по-друге, вона давно не спала з чоловіком і дуже скучила за міцними обіймами, теплом поміж ногами та вагінальним оргазмом, по-третє, вона, за роки життя в Києві, навчилася одержувати насолоду від сексу, займаючись ним із будь-ким, навіть із тим, кого зовсім не любила, і, нарешті, їй було просто сумно самій, до того ж Маша добре знала, які вправні коханці із цих геїв, тому вона витримала паузу і, виразивши на лиці цілковиту байдужість, кинула, повернувшись до нього спиною:

— Як хочеш.

— Я такси возьму, — він ішов поряд із нею і ледь сягав їй плеча.

— «Любовь — это не то, что мы называем любовью, а то, что таковой является по сути». Прикольно, это кто написал? — Макс розглядав табличку на стіні, упершись коліньми в диван.

— Не знаю, напевно, Марк сам видумав. Він узагалі багато чого такого вигадує, а потім каже, що вичитав це десь у книгах чи журналах. Ти вино питимеш?

— Нет, я пиво. — Макс побачив, що Маша пішла на кухню, і рушив слідом, — Маша, а можно вопрос? — сів на стілець.

— Валяй, — наливаючи пиво в келих.

— Мы будем с тобой трахаться?

— Я називаю це інакше.

— А что, есть разница?

— Та ні. Просто цей процес можна, як на мене, назвати по-різному: