Роксоляна - Назарук Осип (бесплатная библиотека электронных книг .txt) 📗
VIII. СЛУЖНИЦЯ В СУЛТАНСЬКІЙ ПАЛАТІ
Любов перша — чаша запахучих квітів,
Любов друга — чаша з червоним вином,
Любов третя — чаша з чорної отруї…
Сходяче сонце щойно усміхнулося над вежами і мурами султанського сераю, і над страшною брамою Баб-і-Гумаюн [29], і над ще страшнішою Джеляд-Одасі [30], і над великими платанами в подвір'ях терему, і над малими вікнами в підваллях челяді, й над спальною кімнатою новокуплених невольниць.
Настуня прокинулася й відкрила очі. Iнші невольниці ще спали.
Перше, що їй прийшло на думку, була челядь в домі її батьків. Одних слуг батьки її любили, других ні. Уважно пригадувала собі, котрих і за що любили.
Думки її перервала кяя-хатун [31], шо прийшла будити невольниць. Вони позривалися на рівні ноги й почали одягатися. Мовчки одягалася й Настуня й потайки перехрестилася та змовила «Отченаш».
Новокуплених невольниць повела кяя-хатун на перший поверх гарему, щоб показати їм його розклад. Опісля мали їх оглянути і розібрати між себе султанські жінки й одаліски.
Весняне сонце грало світлом на ріжнобарвних венецьких шибах вікон султанського гарему й оживляло оргії красок на чудових килимах кімнат. Уважно придивлялася їм Настуня і всіми змислами відчувала радість на вид тої пишної краси. І здавалося їй, що вона купається в тій красі, мов у теплий день в ріці рідного краю. І здавалося їй, що стіни, покриті килимами — живі-живіські і що вони оповідають чудові казки, як оповідали бзбуня в ріднім домі. І здавалося їй, що вона вже не служниця, не невольниця, тільки багата пані, збагачена самим видом тих дивних красок і чудових картин. Цвітучі країни дивилися на неї зі стін, далеко кращі, ніж в дійсності, квіти, й овочі, і виноградні грозна. Онде йшла Агар з малим сином Iзмаїлом. Iшла пустинею, вигнана мужем з дому, під надходячу ніч. Але навіть пустиня виглядала на килимі м'ягка, мов матірна пісня. І все так чудово відбивалося від матово-золотистих стін гарему. Так. Тут чула біля себе теплоту і працю великих умів і рук артистів.
Місцями переходила напівтемними коридорами й неприкрашеними кімнатами, що виглядали як кам'яні ломи. Мимохідь скоро минали їх.
Улюбленій жінці султана не сподобалася ні одна зі свіжокуплених невольниць. І їх повели в дальші, менше прикрашені крила гарему, де Настуню вибрала собі одна з султанських одалісок, гарна, але дуже розпещена туркиня.
В її кімнатах зараз лишилася Настя. З нею було там ще кілька невольниць.
Уже на другий день почала Настуня пізнавати життя великого гарему, його звичаї, зависті, інтриги й ненависті.
Думки й розмови султанських жінок, одалісок і служниць крутилися передовсім коло особи молодого султана. Всі були якнайдокладніше поінформовані про те, котрого дня і в якій порі був він у одної зі своїх жінок чи одалісок, як довго там сидів, чи вийшов задоволений, чи ні, на кого по дорозі подивився, що сказав, — до найменших подробиць. Одяги й повозки, служба й солодощі, оточення султана — все, мов у дзеркалі, знаходило докладне відбиття в розмовах і мріях гарему. Настуня скоро пізнала все те, і скоро воно навкучило їй.
В душі відчувала, що все те тільки тимчасове. І тішилася тим, хоч воно трохи й турбувало її. Відколи розсталася з рідним домом, все було у неї дивне й тимчасове. Все, все, все.
Було се в три тижні по прибуттю Настуні до її нової пані. Весна світила в повнім розгарі.
Дерева цвіли у садах султанських. А в парках Iльдіз-Кіоску, мов води рік, ніжно хвилювали довгі й округлі грядки Червоних, синіх і пурпурових квітів.
П'яні пахучим соком квітів і дерев, жужжали пчоли у золотім сонці. На ясних саджавках між зеленню листя і блиском квітів плавали гірлянди біленьких лебедів.
На тлі аж темно-зелених кипарисів дивно відбивали сліпучо-білі корчі ясминів, біля котрих ставали і молоді, і старі, що переходили чудними огородами сераю, вдихаючи запашну ласку неба. А часом над саджавками у парках султанських розпиналася семибарвна дуга. І було тоді так гарно, мов у раю.
Настуня привикла вже до своїх робіт, до ношення води, до миття кам'яних сходів, до чищення кімнат, до тріпання килимів і диванів, опісля до обтирання дорогих мальовил, вкінці до скучного й довгого одягання своєї пані і навіть до тихого бездільного сидження в її передпокою. В думках старалася ще тільки привикнути до того, щоб не журитися на вид старих невольниць, котрі тут і там волочилися, як тіні, при ласкавіших жінках султанських.
Так надійшов пам'ятний для Настуні день і таємнича година її долі.
Вечеріло.
Муедзини кінчили співати п'ятий азан [32] на вежах струнких мінаретів. На сади лягала чудова тиша ночі в Дері-Сеадеті [33]. Пахли гліцинії.
Служниці, між ними і Настя, кінчили одягати султанську одаліску в м'ягкі нічні шати й мали розходитися, як надійшов кіслярагасі, начальник чорних слуг в ранзі великого везира. Він повідомив особисто паню, при котрій була Настуня, що сього вечера зволить її відвідати сам падишах. Низько склонився і вийшов.
Султанська одаліска оживилася так, що важко було пізнати, чи се та сама жінка, її великі чорні очі набрали блиску й живості. Наказала покропити себе найдорожчими пахощами й одягти в найкращі шати і прикраси. Всі її слуги одержали гострий наказ, стояти біля дверей своїх кімнат і — не дивитися в очі великого султана, коли переходитиме.
Тиша залягла в цілім крилі гарему. Тільки чорні євнухи ходили на пальцях і надслухували, чи не йде вже султан, володар трьох частей світу.
Настуня після наказу своєї пані скромно стала біля дверей її кімнати й поклала руку на залізній краті відчиненого вікна, в яке заглядали розцвілі квіти білого ясмину, пронизувані таємничим сяйвом місяця
Серце в її грудях билося живіше: вона була цікава побачити великого султана, перед котрим дрожали мільйони людей і навіть дикі татарські орди, які нищили її рідний край.
Лискавкою перебігли перед нею спомини подій від часу її вивезення з рідного дому. Їй здавалося, що на всі землі та шляхи, якими йдуть орди татарські, простягається рука сеї людини, що мала входити в кімнату її пані, що ся людина — жерело тої страшної сили, яка нищить усе кругом. Так, серце в грудях Настуні билося живіше. Перший раз у житті відчула якийсь небувалий у неї внутрішній неспокій. І вся перемінилася в слух. І здавалося їй, що вона очікує співу соловейка і що він ось-ось затьохкає в парку…
Довго чекала.
Нарешті здалека зашелестіли кроки по килимах кімнат. Настя відчинила двері й махінально оперла знов руку на залізній краті вікна, в котре заглядали розцвілі цвіти білого ясмину.
Не дивилася на молодого султана.
Тільки раз, оден раз.
Султан став.
Так… Перед нею став і стояв у блиску місячного світла. У всій красі і молодості своїй, первородний син і правний наслідник Селіма Грізного, Сулейман Величавий, — пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п'ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану, і чудних рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом…
Ноги під нею задрижали.
Але свідомість мала майже ясну. Він був прекрасно одягнений, — стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його. На дорогій темній котарі біля дверей одаліски виразно відбивала висока постать його.