Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Гетьман сказав: “Тепер завести салдацьких полків, окрім реєстрових козаків, не можна ніяк, тому що наступили неприятелі, коронний і польний гетьмани, і кримські люди. А як дасть Бог-неприятелі відступлять, або буде над ними перемога- тоді гетьман дасть знати про се цар. вел.
Артемон сказав: “Стало відомо вел. государеві, що в Запорозьких городах і в уїздах чиняться людности (жилецким людям) утиски і кривди від приїзжих людей, тому добре було б аби по Запорозьких городах були царські воєводи: як будуть по Запорозьких городах воєводи цар. вел., вони жилецьких людей не будуть давати в обиду проїзжим людям, і від усякої кривди будуть їх боронити”.
Гетьман сказав: “Тепер цар. вел. воєводам по Запорізьких городах бути не можна, бо тепер на Запорізькі городи наступив неприятель, і військо з тих городів іде за мною на неприятеля, і воєводи не могли б чинити ніякої розправи. А як дасть бог, вони відступлять, або вдасться над ними здобути перемогу,-тоді дам знати й. цар. вел.” 30).
Нарешті Метвеев заважив, що довелось йому запримітити підчас подорожі-по церквах духовенство не поминає царської родини і виправдується тим, що на се не було роспорядження від митрополита. Нехай би гетьман “виговорив” се митрополитові” 31).
Гетьман обіцяв, і навіть продовжив сю небезпечну тему за обідом. Піднявши чашу за здоровлє патріярха, він завважив: “Як я був у Київі, то митрополит і архимандрит печерський говорили: “Ми маємо поставленнє і благословеннє від царгородського патріярха, инших патріярхів слухати не будемо”. А я їм сказав: “Коли не будете під властю великого государя й. цар. вел. і під благословеннєм великого государя святішого Никона патріярха московського, всеї Великої і Малої Росії,-то зістанетеся з тими від кого благословеннє прийняли, а на ваше місце будуть инші власти-кому цар. вел. призначить”. Та й користи від них нема: тільки всякі відомости дають королеві безнастанно” 32).
На се Артемон сказав: “Коли тобі, гетьмане, відомо певно, що митрополит київський і архимандрит печерський дають всякі відомости польському королеві, то мусиш про се писати вел. государеві. Бо се діло не мале-жити під рукою вел. государя, а писати всякі відомості до польського короля. Коли цар довідається про се поза тобою, буде гнів його на тебе. А що митрополит київський і архимандрит печерський говорили, що вони не хочуть бути під благословеннєм Никона патріярха (титул), то се з незнання: приїздять до вел. г-ря патріярхи-царгородський і єрусалимський, віддають поклін йому і благословеннє від патр. Никона приймають”.
На сім розмова скінчилася. На жаль, звідомленнє не дає докладніших відомостей поза тим. Можливо, Матвеев рішив зістатися в гетьманській кватирі до приходу Шереметева, сподіваючись, що його поява залагодить напруженнє; а може бути-затримав його до сього моменту гетьман. 23 н.с. січня Шереметев прийшов з своїм військом, і того ж дня раптом без попереднього попередження гетьман закликав Матвеева на прощальну авдієнцію і відправив з грамотою до царя. В ній подякувавши за відомости про останні успіхи на білоруськім фронті, він повідомляв:
“Зійшовшися дня 13 січня з боярином В. Б. Шереметевим, згідно з указом твого цар. вел., ми пішли на неприятелів, що вже сполучилися з Татарами, і богато городів, з окрема тих, з котрих люди не вийшли завчасу до Умани, декотрих збаламутили (“прельстили”), декотрих взяли під меч. Татар же-кажуть нам татарські язики, ще з Ляхами небогато. Всемогущого бога покликавши в поміч, ми з В. Б. Шереметевим будемо над ними промишляти, і як тільки буде бій, зараз твоє цар. вел. повідомимо. Тебе ж пильно прохаємо і надалі нас від ворогів наших боронити, і щоб не давати церков православних на знищеннє-ще більші свої війська присилати. Ми ж усе що Арт. С. Матвеев нам згідно з указом твоїм сказав, все вислухали, і всі вісти наші він словесно тобі оповість” 33).
Устно гетьман просив Матвеева переказати цареві проханнє, щоб він “прибавив ратних людей”, аби Запорозькому війську було против ворогів стояти “надежно”. Сам же дійсно таки зараз подався з Шереметевим на обложену Поляками Умань.
Примітки
1) 11 грудня А. Бутурлин писав цареві: “Стою коло Білої Церкви з невеликим військом. Післано від мене до Умани з майором Ґрафом 6 рот, а комарицькі драгуни, поставлені по селах під Білою Церквою і в сусідніх городах, порозбігались до дому, покинувши порох, оливо й гармату, і вона через малолюдство стоїть без охорони. Діти боярські стародубські і рославські і полкові козаки всі піші, коней потратили, і нема кого посилати на розвідку. Як прийдуть Поляки і Татари, мені за малолюдством битись буде з ніким, і на випадок облоги з арматою бути небезпечно. Біла Церква місто цілком слабе, ні земляного валу ні острогу нема, і ніяких укріплень не пороблено”. “А з гетьманом у Корсуні в зборі військо невелике”. 21 грудня, оповідаючи про листа одержаного від гетьмана 19 грудня, з попередженнєм щоб його люде були готові до походу, спакували свій запас на вози, Бутурлин знову просить царського наказу, як йому буть-тому що “за малолюдством” йому не можна вивезти з собою артилєрії рушаючи в похід з гетьманом. Сівського столу стовб. 158 л. 256 і 290 (виписки з реляції я подав в скороченню).
2) Сибир. прик. ст. 1636 л. 315-8.
3) Тамже ст. 319-21.
4) Серія листів його, досі незвісних знайшлася в 158 стовбці Сівського приказу: їx переслав Шереметев цареві при своїй одписці 16 (26) грудня- див. нижче. На жаль, все се “списки”, переклади, місцями дуже лихі, але подекуди вони заховують вирази ориґінальні, і я їx зберігаю в своїм перекладі.
5) В “списку”: которы.
6) Козацькі себто.
7) Ся фраза явно зіпсована, я справляю її на підставі листу до Ф. Бутурлина.
8) Стовб. 158 л. 272-4, остання фраза досить неясна, може перекладчик наплутав.
9) Тамже л. 280-1.
10) Тут се городи московські.
11) Тамже л. 275-7, дещо покорочую.
12) Тамже л. 267.
13) Царський лист з 19 с. ст. листопада, післаний з Ждановичом-брульон в ст. 1636 Сибир. приказу л. 213-221: “Писано в нашей царского величества грамоте к тебЂ, гетману нашему, с посланцы твоими наперед сего, что мы, великиі государь, указали нашимъ, царского величества, бояромъ і воеводамъ из войны для осеннего времени отступити і войска роспустити, чтоб ратные люди в осеннее время не изнужилися. А тебЂ, гетману нашему, по нашему, царского величества, указу для осеннего времени по тому ж велено отступити, чтоб ратных людей в осеннее время не изнужити. И что ты поворотился назад для обереганья от приходу воинскихъ людей, и то ты учинил добро. И мы, великиі государь, за то тебя жалуєм милостиво похваляєм. И тебЂ б нашего царского величества украинныхъ черкаскихъ городов от приходу Крымскихъ и Нагайскихъ людей и Ляхов, прося у Бога милости, оберегати. А будет почаяшъ на себя приходу большихъ людей, и мы, великиі государь, указали к тебЂ итти из Белгорода нашего царского величества боярину і воеводам Василью Борисовичю Шереметеву с товарищи с нашими царского величества ратными людми. И будет придут на наши украинные черкаские городы многие воинские люди, и ты б писал в БЂлгород к боярину нашему і воеводам к Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи; а нашъ царского величества указ к нему боярину нашему і воеводамъ о том послан. А что к нам, великому государю, к нашему царскому величеству писал, ты, ж гетманъ нашъ, что неприятели наши великими силами на вас наступити имЂют розными промыслы, и чтоб нам, великому государю, нашему царскому величеству, поволити вам готовити чолны морские,-и мы, великиі государь, наше царское величество, суды морские вамъ, дЂлати поволили”.
Чотири тижні пізніш, у відповідь на грамоту гетьмана з 21 с. с. листопаду, привезену Андрієнком, цар писав 15 (25) грудня, (там же л. 324-5): “И мы, в. г., наше ц. в., поборая по благочестивой нашей православной християнской вЂре и жалуя тебя, нашего ц. в. гетмана, і все войско запорожское,-велЂли итти к вамъ на помочь нашего ц. в. боярину и намЂстнику белоозерскому і воеводам Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи, и наши ц. в. грамоты о томъ к боярину нашему і воеводам к Василью Борисовичю с товарыщи посланы многие, а велено имъ итти к вам не мешкая. А стольнику нашему і воеводе ОндрЂю Васильевичю Бутурлину с нашими ц. в. ратными людьми по прежнему нашему указу велено быть с тобою ж, гетманомъ нашимъ. И тебЂ бы, гетману нашему, со всЂмъ нашим ц. в. войском запорожскимъ и с нашими ц. в. боярином і воеводы прося у Бога милости недруга нашего Яна Казимера короля над войсками и иных земель, которые с ними будут, промышлять и поискъ всякой чинити (так виглядає текст після де-яких поправок, приписок і закреслень; раніш було написано: “над неприятелем нашим над Яном Казимером королем (и над его войсками) промышлять и поискъ всякой чинити, чтоб (однолично) над (ним) неприятелем однолично поискъ учинити”) и украинных нашихъ городов повоевать не дать”.
