Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗
Інтродукція
Оповідка перша. Один лицар служить гишпанському королю за малу, як йому здається, нагороду; тоді король довідне пересвідчує його, що в тім винна лиха доля, а не його воля, і гойно обдаровує лицаря [оповідає Неїфіла]
Оповідка друга. Гіно ді Такко займає в полон абата Клюнійського, виліковує його від шлункової хвороби й одпускає; той, повернувшись до римського двору, мирить його з папою Боніфацієм і робить госпітальєром [оповідає Еліза]
Оповідка третя. Мітрідан заздрить Натанові, що він такий щедрий і великодушний, і хоче його вбити; не знаючи його в образ, він зустрічається з ним і випитує, як се можна зробити; за радою самого Натана він знаходить його в гаю; впізнавши, хто се, Мітрідан засоромлюється і стає Натанові другом [оповідає Філострат]
Оповідка четверта. Мессер Джентіле де Карізенді, вертаючись із Модени, видобуває з гробниці жінку, що він любив: її поховано, бо думали, що вмерла. Очунявши, вона спороджує хлопчика, і мессер Джентіле повертає її разом із сином її мужеві, Нікколуччу Каччаніміку [оповідає Лауретта]
Оповідка п'ята. Мадонна Діанора загадує мессерові Ансальду, щоб показав їй серед зими квітучий сад; той наймає чорнокнижника і виконує її наказ. Муж дозволяє їй оддатись мессерові Ансальду, але він, дізнавшись про таку його великодушність, звільняє мадонну Діанору од даного слова, а чорнокнижник і собі не бере з мессера Ансальда заплати [оповідає Емілія]
Оповідка шоста. Король-переможець Карло Старий закохується в одну дівчину; совістячися своєї безрозсудності, він видає її почесно заміж разом із сестрою [оповідає Ф'ямметта]
Оповідка сьома. Король Педро, дізнавшись, як палко любить його недужа Ліза, потішає її, видає її згодом заміж за молодого шляхтича і, поцілувавши її в чоло, зве себе відтоді її лицарем [оповідає Пампінея]
Оповідка восьма. Софронія, одружившися ніби з Егісіппом, насправді стає жінкою Тита Квінція Фульва і їде з ним до Риму. Туди прибуває і зубожілий Егісіпп; гадаючи, що Тит ним гордує, він бажає вмерти і каже на себе, що вбив чоловіка. Тит упізнає його і, щоб порятувати друга, приймає те вбивство на себе; тоді справжній убивця признається у своєму злочині, і Октавіан звільняє всіх трьох. Тит одружує Егісіппа з своєю сестрою Фульвією і ділиться з ним навпіл усім своїм багатством [оповідає Філомена]
Оповідка дев'ята. Мессер Торелло гостить у себе Саладіна, перебраного за купця. Оголошується хрестовий похід; мессер Торелло призначає своїй дружині термін, коли вона може вийти заміж, а сам потрапляє в полон. Там він добре заправляє на лови птахів, і султан бере його до себе; упізнавши його і сам йому одкрившись, він оддає йому превелику шану. Як мессер Торелло захворів, його чарами переносять за одну ніч до Павії; у жінки саме мало бути весілля, вона його впізнає, і він вертається з нею до свого дому [оповідає Панфіл]
Оповідка десята. На прохання своїх підданців маркіз Салуцький одружується, узявши по своїй уподобі просту селянку. Як вона народила йому двох дітей, він удає, ніби велів погубити їх, а потім, говорячи, що вона йому обридла і він хоче одружитися з іншою, приводить у свій дім дочку, нібито се — молода, а жінку проганяє в самій сорочці. Побачивши, як терпливо вона все те зносить, він вертає її до себе, показує їй уже дорослих дітей і, полюбивши її по-справжньому, шанує сам і всім велить шанувати її яко маркізу [оповідає Діоней]
Одавторська післямова
Комментарии
1
«Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. >>>>
2
Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. >>>>
3
«...палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило» — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відповідає середньовічним канонам куртуазної любові, коли чоловіки «повинні» були закохуватися в жінок шляхетнішого від них стану. >>>>
4
«...під час минулої смертоносної чуми...» — йдеться про епідемію 1348 року. >>>>
5
«після благодатного втілення Сина Божого...» — згідно з флорентійським стилем, рік починався не з Різдва, а з Втілення або Благовіщення (25 березня), отже чума охоплює Флоренцію на початку квітня 1348 року. В Пізі вона лютує вже з січня 1348. >>>>
6
«чи то вже була така дія планет небесних» — астрологічне пояснення появи чуми знаходимо і в сучасних Боккаччо хроністів Маркіонне Стефані та братів Маттео і Джованні Віллані, які пишуть про вкрай несприятливе для людства поєднання трьох великих світил під знаком Водолія, що мало принести світу багато тяжких випробувань. >>>>
7
«...почалася тая чума перед кількома роками у східних землях...» — в Азії епідемія розгоряється з 1346 року. Існує кілька версій про занесення чуми на Апенніни. Італійські дослідники стверджують, що хвороба була завезена з кораблями із Сирії на о. Сицилія, звідки розповсюдилася по Європі. У коментарі до російського перекладу «Декамерона» Н. Б. Томашевський наводить і другу, «кримську», версію: під час облоги генуезької фортеці в Кафі у татарському війську почалася епідемія. Не будучи в змозі взяти місто приступом, татари вирішили заразити ворогів чумою, перекидаючи за допомогою катапульт трупи померлих через стіни. Кілька хворих генуезьких моряків відбули на кораблях додому — так і почалась спершу в Італії, а потім і в усій Європі страшна епідемія. >>>>
8
«сусіди сливе не дбали одне про одного» — «інститут» сусідства в середні віки був дещо тіснішим і згуртованішим, ніж у сучасній Європі. Так пише про нього Данте у трактаті «Пир» (IV, iv, 2): «Як людина для своєї повноцінності потребує присутності родинного кола, так і дім має необхідність у сусідстві іншого дому: інакше не минути б було багатьох негараздів, що стали б перешкодою щастю». >>>>
