Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Заходили зчаста суперечки, і все нові бурі-що я подавав до відому й. м. ксьондзові канцлєрові,-але завчасу, за поміччю божою запобігаючи всім їм, привів я до кінця, що і виписку переведено, і посли вислані на сойм, і військо (польське) за Дніпро вже випроваджене.
Вся, шляхта впроваджена назад до своїх маєтностей 9). Тепер зістається всі сі здобутки пильнувати і консервувати”.
Гадки про способи сього консервування спокою він подає під розвагу сойму, не маючи змоги прибути особисто. На першім пляні утриманнє великого війська-яке тільки можуть витримати фінанси Річипосполитої. Його треба сконцентрувати в Браславщині, і вислане за Дніпро повернути туди ж яко мога скорше, “випереджаючи траву, під претекстом заплати і розпущення війська-аби якоїсь шкоди не трапилось” (се очевидно з можливою делікатністю висловлена гадка, що королівський плян переправлення частини війська за Дніпро був небезпечною помилкою, яка може каждої хвилі стягнути біду). Доставу провіянту треба орґанізувати з усеї Корони, “бо вже тутешні краї винищені й жадним способом не можуть прогодувати жовніра”, а військо мусить стояти постійно (на Браславщині). На Задніпровю ж добре було б щоб і в наступнім році розложено було литовське військо, при своїх границях (Стародубських).
В відносинах до козаків: “Хмельницького трактувати як найкраще і заохотити тим наданнєм, котрого просить,-як для скоршого посварення його з Татарами, так і для відновлення поля і моря” (сухопутних і морських походів козацьких на Татар і Турків). “Коли плєбс побачить, що ми і згоду заховуємо і силу на приборканнє маємо готову, в Богу надія, що він справи приверне до ісходного стану. А що найважніше-як козаки не матимуть оказії до повстань, а навпаки-зіставатимуться при своїх вільностях,-вони закохаються в спокою”. Татари ж не можучи вижити без здобичи і бачучи, що Польща обсаджена військами, нападатимуть на Україну, або на Москву; козаки ж не витримають, аби їм не відбирати здобичи на переправах; так розірветься між ними приязнь. “Не витримають і без поля наші козаки, а коли підуть і на море, то ще краще й скорше посваряться”, а коронне військо, стоячи на поготові, буде спроможне, відповідно до обставин-“або приборкувати, або продовжувати” (зачати й собі війну з Кримцями й Турками). Тільки треба відновити з Москвою стару згоду против Татар (що зложив свого часу Кисіль), а у султана доходити справедливости на Татар і теж поновити згоду.
Примітки
1) Сю дату дає Освєнцім, с. 378. У Ґрондского помилка: замість 20 листопада-20 жовтня (с. 215), її повторив Костомаров.
2) Рудавский с. 99; в автентичній формі сеї ухвали, чи розпорядження, на жаль, не маємо.
3) На се доволі ясно вказує напр. постанова Сендомирського соймику наведеного у Освєнціма, с. 384; вона ставить поруч королівський суплємент і “осторогу імп. гетьмана польного” про певність згоди з козаками.
4) Надрукований у Освєнціма, с. 379.
5) Ojczyste Spominki II, с. 129, з датою 8 січня в Чиґрині. Буквально подібна копія Оссол. 3564, л. 266 має дату: z Polojowskiej 21 січня. Судячи з того що лист Кисіля до короля з сього приводу, писаний по довгих роздумуваннях, має дату 23 січня, правдоподібніша дата листу Хмельницького 8 січня.
6) Друковані у Міхаловского с. 653. Копія єсть у Осол. 2386 л. 222, з такою ж датою.
7) Дату сю подає в своїх реляціях нунцій, с. 139.
8) Лист з датою: На Київськім замку дня 24 лютого, в Памятниках Київ. Комісії, III с. 155.
9) Звертаю увагу на сі, підчеркнені мною слова.
НОВОРІЧНІ НАРАДИ СТАРШИНИ, ПОСОЛЬСТВО ІСКРИ ДО ЦАРЯ, ЗАПИТАННЯ ПРО МОЖЛИВОСТИ ПЕРЕХОДУ, СИТУАЦІЯ НА ПОЧАТКУ 1652 Р.
Се були підсумки політики замирення-що вели Потоцкий і Кисіль, і в сім моменті -як здавалось-осягли свого вершка. Але в дійсности їх здобутки були в тім часі уже до решти підміновані-невдалими розпорядженнями польської сторони, з одного боку, а з другого-рішучою опозицією мас.
Нетактовні виступи й невірно обраховані розпорядження польського уряду уже на самих початках року викликали помітний злім у тактиці українського уряду- почасти задокументований актами, які до нас переховалися, почасти можливий до спостереження на деяких симптоматичних висловах, відгомонах і подробицях.
На різдвяних православних святах мусів відбутися звичайний з'їзд старшини у гетьмана, що перетворявся звичайно в ряд нарад, тісніших і ширших над біжучими питаннями політики й управління, які часом затягалися геть по святах, коли збиралися важні справи. А сим разом їх не бракувало. На гетьманськім столі лежали королівські інструкції про переправу коронного війська за Дніпро, звісний нам образливий і погрозливий лист короля, листи Каліновского і всякий ріжний, инший досить пекучий матеріял. Актів сих нарад не маємо, але деякі вісти кидають трохи світла на те, що там мусіло діятися. Дещо з того я вже подав, і воно тепер вам придасться на зрозуміння ситуації; дещо я додам тепер до того.
Путивльский вістун Марко Антонов оповідав 15 січня ст. ст.
Був він в Чигрині й казав йому гетьман, що писав йому приятельськи Поляк Хмєлєцкий з Браслава, де стоять Поляки обозом. Була, мовляв, у Поляків під Браславом двічі рада, і Поляки умовилися, що як стане Дніпро, Полякам іти всім обозом війною на козаків: на Білу Церкву, на Терехтемирів і Ржищів, за Дніпро: на Переяслав, Прилуку, Лохвицю й инші городи 1)-стати під Лохвицею обозом і козаків по всіх городах воювати. І він, гетьман Хмельницький, за тими вістями велів полковникам і всім козакам бути в зборі по давньому, і проти Поляків вони хочуть стояти. А черкаському і корсунському полковникам велів він іти з своїми полками против Поляків, щоб Поляки на них не прийшли несподівано, і сам гетьман з усіми козаками теж на поготові 2).
Згаданий вище Порфирій Зеркальников, що привозив царську грамоту в справі кривд заподіяних путивльським торговим людям, описує так свою місію:
“Приїхав він до гетьмана січня 4, а був у нього з царською грамотою другого дня 3), а в середу, січня 7, прийшли післанці польського корунного гетьмана Каліновского: були на приїзді того ж дня, а відправлені січня 9. Відправивши тих польських післанців гетьман того ж дня поїхав з Чигрина до села Суботова, аби польським післанцям незнанно було, що він, Порфирій, приїздив до нього з царською грамотою. А писареві свому Ів. Виговському наказав відправити його до Москви і післати з ним свій лист до царя, та виправити з ним і свого післанця до царя. Отже того дня кликав до себе його, Порфирія, та остерігаючися польських післанців виїхав на село, а замісць себе казав його відправити йому, писареві”.
Виговський дав йому листа до царя і пояснив причину приїзду післанців Каліновского (се було подане вище с. 388), а далі сказав:
“Одначе до гетьмана і до нього, писаря, пишуть приятелі з Польщі безнастанно, що гетьман Каліновский й инші люди пишуть се до них, козаків, аби жили не боячись від них нічого,-оманкою на искус (лукаво і провокаційно), аби вони, Поляки, могли захопити козаків неприготованими (“оплошно”) і несподівано напавши, всіх їх вигубити. Тому козаки в нічім Полякам не вірять.
“І ще писар говорив йому: як він буде на Москві й побачить царські очі-нехай він цар. величеству перекаже, що посилає гетьман післанця-наказного полковника Полтавського полку Івана Іскру з самою тайною справою, которої крім гетьмана, писаря і того післанця-та його, Порфирія, ніхто не знає, навіть полковники, для того щоб ніхто в війську про те не довідався, і до Поляків не дійшло. А саме: коли й. цар. величество гетьмана і все військо Запорозьке під свою власну руку прийняти не схоче, то між ними Бог розсудить. Козаки вже ніякому государеві в підданство не піддаються, угорському й кримському більше не вірять-бо вони більше сприяли польському королеві, а з ними, козаками, зносини вели все не щиро. Тепер скільки сили у них буде, вони стоятимуть против неприятелів своїх, а отчизни своєї і церков божих не лишать”.
