Літопис Руський. Повість минулих літ - Літописець Нестор (читать книги онлайн без сокращений txt) 📗
Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли [128]. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.
А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину.
І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини [її] ішли [129]Києву, а третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом.
І пішла Ольга по Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки [130]. І [донині] є становища її і ловища її.
І прийшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом. І, пробувши один рік,
У РІК 947
У РІК 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости [131] і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки [132]. І ловища її є по всій землі, і знаки [133] [її], і місця [134], і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні.
Ольга зі Святославом. Мал. XIII (XV) ст.
Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові.
У РІК 955
У РІК 6456[948].
У РІК 6457[949].
У РІК 6458 [950].
У РІК 6459[951].
У РІК 6460[952].
У РІК 6461 [953].
У РІК 6462 [954].
У РІК 6463 [955]. Вирушила Ольга в Греки і прибула до Цесарограда [135]. А був тоді цесарем Костянтин, син Леонтів. І, побачивши її, гарну з лиця і вельми тямущу, здивувався цесар розумові її і розмовляв з нею, сказавши їй: «Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами». Вона ж, зрозумівши [його річ], мовила до цесаря: «Я поганинка єсмь. А якщо ти хочеш мене охрестити, то охрести мене сам. Якщо ні — то я не охрещуся». І охрестив її цесар з патріархом [Полієвктом].
Ольга у Цесарограді (Константинополі). Мал. XIII (XV) ст.
Просвітившись же, радувалась вона душею і тілом. І поучив її патріарх про віру [християнську], і мовив їй: «Благословенна ти єси в руських князях, бо возлюбила ти світло, а тьму облишиш Благословлятимуть тебе сини руськії навіть в останньому покоління нащадків твоїх». І дав він їй заповіді про церковний устав, і про молитву, і про піст, і про милостиню, і про додержання тіла в чисто А вона, схиливши голову, стояла, слухаючи поучения, вбирала [його], як губка, і, поклонившись патріархові, говорила: «Молитвами твоїми, владико, хай убережена буду я од сіті вражої». І було наречено її в хрещенні ім'ям Олена, як ото й колишню цесарицю, матір великого Костянтина. І благословив її патріарх, і відпустив її.
Перевіс.
А по схрещенні призвав її цесар і сказав їй: «Я хочу взяти тебе за жону». Вона тоді мовила: «Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах нема такого закону — ти ж сам знаєш». І сказав цесар: «Перехитри ти мене єси [136], Ольго». І дав він їй дари многі — золото, і серебро і паволоки, і начиння різного, і відпустив її, назвавши її дочко своєю.
Серпи.
Вона ж, збираючись додому, прийшла до патріарха, благословення просячи для роду [свого], і сказала йому: «Люди мої погани і син мій, — хай би уберіг мене бог од усякого зла». І мовив патріарх: «Чадо вірнеє! Ти в Христа охрестилася єси і в Христа втілилася. І Христос убереже тебе, як ото уберіг Єноха в найдавніші покоління, потім Ноя в ковчезі, Авраама од Авімелеха, Лота од содомлян, Мойсея од фараона, Давида од Саула, трьох отроків [137]од [смерті в] печі, Даниїла од звірів, — так і тебе він ізбавить од врага і сітей його» [138]. І благословив її патріарх, і пішла вона з миром у землю свою, і прибула до Києва.
Се ж [усе] сталося [так], як при Соломоні: прийшла цариця ефіопська, хотячи почути мудрість Соломонову, [і] велику мудрість побачила [139], і свідчення [її]. Отак і ся блаженна Ольга шукала істинної мудрості божої. Але та, [цариця ефіопська], — людської, а ся — божої. «Бо ті, що шукають премудрості, — знайдуть [її]» [140]. «Премудрість на розпуттях волає, і на дорогах сміливо [голос] підносить, і на краях стін із заборолами проповідує, і в воротах городських одважно говорить: «Скільки ж літ ви, невігласи, [будете] і держатися неправди?» [141] А ся ж блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є лучче від усього на світі сьому, і знайшла вона перло многоцінне, що ним є Христос. Сказав бо Соломон: «Бажання благовірних насолоджує душу [їх]» [142], і «прихили серце своє до розуму» [143], бо «тих, що люблять мене, [премудрість], — я люблю, і ті, що шукають мене, — знайдуть мене [144]». Бо господь сказав: «Того, хто приходить до мене, — я не вижену геть» [145].
Ся ж Ольга прибула до Києва, як ото ми сказали, і прислав до неї цесар грецький [послів], мовлячи: «Многим одарив я тебе, і ти говорила мені: «Коли я повернуся в Русь, [то] многі дари пошлю тобі: челядь, і віск, і хутро, і воїв багато на поміч». Ольга ж, відповідавши [цесареві], сказала послам: «Якщо ти, отож, так само постоїш у мене в Почайні [146], як і я в Суду, — то тоді я тобі дам». І відпустила вона послів, це сказавши.
Кістяна пластинка з княжим знаком Святослава Ігоревича. Біла Вежа. X ст.
Жила ж Ольга [разом] із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того. «Адже для невіруючих віра християнська юродство єсть» [147]; «не знали бо [її], ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не відали вони слави господньої» [148], «бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, [а] очима [не хотіли] видіти» [149]. Сказав бо Соломон: «Діла нечестивих далекі від розуму» [150], «хоча я, [премудрість], кликала вас, та ви не послухали, і простерла я слова [мої], а ви не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали», «зненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати порад моїх і зневажали мої викриття» [151].
128
В Iп. І Хл. «кл?ти и одрины»; слово «кліть» означало хату, хижу, кімнату; «одрина» — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, «чиста», де жили влітку і яка правила також за комору.
129
Iп., Хл. І Лавр. «идета» (двоїна теперішнього часу).
130
Устави і уроки — різні, встановлені княжою владою, данини, податі і повинності.
131
Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд, громадили данину та ін.
132
Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.
133
В Іп. І Хл. «знамения»; це — знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.
134
В Iп., Хл. І Лавр. «м?ста»; очевидно, йдеться про земельні угіддя.
135
Про подорож Ольги до Константинополя детально розповідає і сам Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), наводячи, зокрема, дату першої аудієнції в нього і дату від'їзду Ольги.
136
Додано з Лавр.
137
Ідеться про біблійних отроків Ананію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум'ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.
138
Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.
139
В Іп. І Хл. «вид?ть»; у Лавр. «вид?».
140
Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов'янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.
141
Притчі Солом. І, 20–22.
142
Там же, XIII, 20.
143
Там же, II, 2. І
144
Там же, VIII, 17.
145
Єванг. від Іоанна VI, 37.
146
До поч. XVIII ст. протока — правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена довго чекати аудієнції в Константина, і «дари многі», які він дав їй, насправді були мізерними.
147
Перше послання Павла до корінфян І, 18.
148
Псалом LXXXI, 5.
149
Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.
150
Притчі Солом. XI, 18.
151
Там же, I, 24–25, 29–30.