Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич (книги онлайн полностью txt) 📗
На розі Інститутської та Банкової «Козак Мамай» зупинився, і Гайдук вийшов з машини. Задер голову і відчужено подивився на темний силует будинку в якому ще зовсім недавно жив разом з Боженою. Будинок здався йому випаленою, байдужою тінню минулого, яке ніколи не існувало і не залишило по собі ніяких доказів. Лише припущення. Він пішки рушив Банковою, проминувши праворуч спалений старовинний будинок Спілки письменників, що належав ще зовсім недавно Крейді, і наблизився до масивної споруди Особливого відділу при гетьмані. Навпроти похмуро чорнів Будинок з химерами. Жодної душі не зустрів на цих вулицях Гайдук.
«Козак Мамай», чмихаючи і стріляючи, як справжня піч, до якої господар кинув сосновий хмиз, повільно сунув за Гайдуком.
Він згадав таємний підземний тунель, що вів до гетьманського палацу. «Боже мій, — жахнувся він. — Ось прямий шлях для нападників у серце Києва».
Вони спустилися по Круглоуніверситетській вниз, до Бессарабки, і Гайдук знову здивувався, побачивши зовсім інший Київ, у якому відроджувалося життя: у приміщенні Всесвітньої аграрної біржі (критого ринку в давні часи) і навколо знову виникло стихійне торжище. Місце це було слабко освітлене електрикою. Можна було побачити темний натовп людей, які, немовби потрапивши у повільний вир, кружляли, утворюючи концентричні кола.
— Це наш товчок. Тут можна купити що завгодно: одяг, консерви, наркотики, зброю… А тут, — пояснив водій, обережно проїжджаючи крізь натовп і повертаючи праворуч, на Хрещатик, — наш телевізійний театр.
Гайдук побачив велику чергу людей, що стояли перед приміщенням колишнього 5D кінотеатру:
— Що, невже телебачення працює?
— Та де, — призупинив хід автомобіля водій. — Люди спрагли за телевізором. Приходять сюди, сідають. Сцена влаштована у вигляді телевізійного екрану. А на сцені актори, освітлені голубим променем. Спочатку грають новини. Диктор щось там ґелґоче — що на Пушкінській можна виміняти талони на хліб або про набір дівчат на курси медсестер… Потім спорт. М'ячем грають, наче футбол транслюють… А потім концерт: співають, танцюють. Пугачова іноді виступає.
— Яка Пугачова?
— Нова. Клонована, — пояснив водій.
Хрещатиком уперед–назад сунули пасажирські потяги — причеплені до парових тракторів платформи, на яких стояли люди. Зупинок не було, бо потяги сунули так повільно, що кожен бажаючий міг зіскочити чи навпаки — стрибнути на платформу в будь–якому місці.
На Хрещатику тулилися крамнички з фанери, картону й бляхи, де за хлібні талони можна було виміняти банку «чайна–коли» або пачку афганської жуйки з наркотиками. Найдефіцитнішим і найдорожчим товаром були антибіотики та батарейки до ліхтариків.
На Майдані, під монументом Незалежності, на тому місці, де завжди в грудні ставили новорічну ялинку Гайдук побачив стаціонарну шибеницю на шість висячих місць. На шибениці ніхто не висів.
— Тут по суботах засідає народний трибунал, — сказав водій. — Судять колишніх… Вирок виконують негайно. Днями повісили п'ять чоловік: брата Клинкевича, одного прокурора, одного жандармського генерала, двох олігархів.
— А що з самим Клинкевичем?
— Не знаю. Ходять чутки, що його бандюки зарізали разом з Мотрею. За наказом Сірого Князя. Якісь діаманти не поділили. Господи, прости, — перехрестився водій. — А який красень був.
Гайдук відкрив праві дверцята, щоб краще розгледіти Майдан, щедро обставлений блакитними кабінками біотуалетів:
— А багато людей приходить на такі трибунали?
— Дуже багато. Хто що знає про підсудних — виходить, розповідає. В людей багато гніву на цих… Приходять кріпаки з сіл… Розповідають страшні речі. А потім суддя питає: який вирок ці виродки заслужили? І народ кричить: Смерть! Смерть!
Гайдук згадав спогади якогось киянина про давно забуту Другу світову війну Той твердив, що на Майдані вже стояла колись шибениця, на якій вішали німецьких генералів і полковників. Гайдук цьому не повірив, подумав, що це ще один народний міф.
— А гроші якісь у вас ходять? Карбованці, глобо, юані?
— Ні, — похмуро похитав головою шофер. — Тимчасові талони ЦКР, які підробити — раз плюнути. В мене справжні талони вкрали, довелося міняти золотий годинник на фальшиві. Якби не їдальня…
Побачивши посеред Європейської площі велике брезентове шапіто з написом КСЕНЯ і рекламою «Кожен заслуговує на щастя. Заходь до нас!». Гайдук подумав, що, незважаючи ні на що, Київ повертається до життя. Принаймні, сексуального.
Ще більше пожвавлення панувало на Подолі, при в'їзді до China?town: мерехтіли кольорові ліхтарики, на вулиці Сагайдачного снували рикші, а сама вулиця перетворилася на суцільний торговельний ряд, де можна було поїсти китайські страви, купити м'ясо й східні прянощі, свіжі овочі. Це найбільше вразило Гайдука.
— Китайози перші пристосувалися, — з заздрістю зазначив шофер. — Великий народ.
Гайдук з цим погодився.
23
Засідання ЦКР відбувалося у неділю, 12 лютого, в приміщенні бібліотеки Києво–Могилянської академії — вихолодженому залі, зі стелі якого частково, островами, обвалився тиньк, відкривши дранку. Ці острови злиднів вважалися, очевидно, елементом архітектурного оздоблення, надаючи залу, як гадали господарі, поважного середньовічного вигляду. На стінах, над високими старовинними книжковими шафами, висіли вкриті пліснявою портрети бородатих ректорів Могилянки, серед яких можна було пізнати хіба що Брюховецького і чомусь безбородого Ломоносова. Туалету в бібліотеці не передбачалося, тому учасники засідання час від часу вибігали у двір, де стояли кабіни біотуалетів, вкриті студентським сороміцьким бароковим графіті. Всього зібралося чоловік п'ятдесят — усі, крім Олі, не знайомі Гайдуку молоді люди, які не звертали на генерала жодної уваги. Проголосували порядок денний, в якому двадцять першим питанням стояло коротке: працевлаштування Гайдука І. П. Сиділи за довгими незручними столами, на яких заздалегідь Оля розклала проекти порядку денного та деякі довідки і резолюції. Слово надали Василю Волі. На подіум вийшов невисокий молодий чоловік, білявий, з твердим поглядом сіро–сталевих очей та енергійними жестами досвідченого народного трибуна. Гайдук спочатку не впізнав його. «Воля. Дуже гарний псевдонім, щоправда, трохи прямолінійний. Потрібен ще лідер з прізвищем Земля», — подумав він.
Воля не був схожий на колишнього лідера ЛУК Василя Капрана — не тільки тому що мав інший колір волосся та іншу зачіску На його, колись молоде, привабливе обличчя лягла печатка вселенської скорботи й державної рішучості; владні зморшки біля рота виказували в ньому людину, що не терпить заперечень.
Витримавши паузу. Воля підійшов до краю подіуму, уважно обвів зал поглядом.
— Брати і сестри, — неголосно почав він.
Гайдук нарахував у залі п'ятеро сестер. Всі інші — брати.
— У страшний період нашої історії довелось нам діяти, але вибору в нас немає. Ми розплачуємось за злочини попереднього режиму за наступ Чорної Орди, за ядерну війну розпочату російськими імперіалістами, за байдужість західних урядів, а головно — за байдужість, боягузтво і зрадництво нашого народу який так довго терпів наругу над собою…
Але сьогодні час ганьби і приниження скінчився. Можна впевнено стверджувати, що, незважаючи на всі нещастя, українська нація вижила. Більше того, відбулося очищення, хоч ми, як прикро це визнавати, зазнали великих, невіджалованих втрат. Але вижила найбільш сильна частина нації, її серцевина, те, що я називаю «маленькі сильні українці». Про них ще будуть складені пісні, поеми, легенди, їхній подвиг ще буде вшанований прийдешніми поколіннями. Прийде час, браття, і ми встановимо для всіх, хто вижив, спеціальний орден — «Честь нації» — й урочисто вручимо кожному Ніхто не буде забутий.
Гайдук тихо сидів позаду окремо від членів ЦКР, але добре чув кожне слово Василя Волі, не розуміючи — чи то така добра акустика залу чи гарна, чітка дикція лідера. «Зара теж отримає орден? — гірко всміхнувся він. — Її теж не забудуть?»
