Я, робот - Азимов Айзек (мир книг .TXT) 📗
Якби ж то так!
Перед ним з’явився К’юті.
— Ви не відповідали на сигнал, через те я прийшов, — низьким голосом пояснив він. — У вас поганий вигляд, боюсь, що ваше існування закінчується. I все ж, погляньте, що показують прилади на сьогоднішній день.
Пауелл підсвідомо відчув, що робот іде на примирення — може, це запізніле каяття в тому, що силоміць відсторонив людей від керування станцією? Він узяв з рук робота аркуші із записами й уп’явся в них невидющим поглядом.
К’юті, здавалося, був задоволений.
— Звичайно, обслуговувати Творця — велика честь. Але ви не переживайте, що я замінив усе.
Пауелл знічев’я гортав аркуші, щось бурмочучи під ніс, аж ось його затуманений погляд спинився на тоненькій червоній лінії, що тремтливо тяглася через увесь графік. Міцно стиснувши аркуш, він знову й знову вдивлявся у хвилясту лінію. Тоді підвівся, не відриваючи очей від паперу. Решта аркушів полетіла на підлогу.
— Майку, Майку! — шалено тряс він Донована, намагаючись розбудити. — Він його втримав!
— Що? Д-де? — прокинувся і втупився у графік.
— Щось не так? — втрутився К’юті.
— Ти втримав промінь у фокусі, — затинаючись, сказав Пауелл. — Ти це знаєш?
— Фокус? А що це?
— Ти спрямовував промінь на прийомну станцію без жодних відхилень, з точністю до однієї десятитисячної мілісекунди!
— На яку прийомну станцію?
— На Землі! Прийомну станцію на Землі, — радісно торохтів Пауелл. — Ти втримав його у фокусі.
Роздратований К’юті відвернувся.
— З вами неможливо мати справу. Завжди якісь химери! Я всього-на-всього утримував стрілки приладів у положенні рівноваги, як і велів Творець.
Він зібрав розкидані папери й рішуче вийшов.
— Будь ти неладен! — лайнувся Донован, тільки-но зачинилися за роботом двері.
Він обернувся до Пауелла:
— Що ж тепер робити?
Пауелл хоч і неабияк втомився, але настрій мав бадьорий:
— А нічого! Він довів, що може чудово керувати станцією. Я ще не бачив, щоб так благополучно для нас закінчилася електронна буря.
— Але ж це нічого не значить. Ти чув, що він молов про Творця? Ми ж не можемо…
— Послухай, Майку, він виконує інструкції Творця, які передаються на циферблати й графіки. Так і ми все це завжди робили. У тім-то й річ, що цим він обґрунтовує і свою відмову слухатися нас. Покірність — Другий закон. Перший же закон — берегти людей від лиха. Яким чином він міг відвернути біду, що, знав він про це чи ні, загрожувала людям на Землі? Звичайно ж, утримуючи промінь у фокусі. А він знає, що справиться з цим краще за нас. Відтоді, як вбив собі в голову, що він — вища істота. I виходить, що він не повинен нас підпускати до пульта управління. Виходячи з Другого закону робототехніки, це неодмінно мало статися.
— Звичайно, але річ не в тім. Не треба, щоб він молов нісенітниці про так званого Творця.
— А чому б і ні?
— Бо це нісенітниця! Як ми можемо довірити йому станцію, коли він не вірить в існування Землі?
— Він може керувати станцією?
— Так, але…
— Тоді яке це має значення, у що він вірить!
Пауелл, ледь усміхнувшись, розвів руками й упав на ліжко. Він уже спав.
— Робота буде проста, — говорив Пауелл, одягаючи легкий космічний скафандр. — Сюди можна буде привозити нові моделі КТ з автоматичними вимикачами, які б спрацювали через тиждень. Цього часу цілком достатньо, щоб засвоїти… гм… культ Творця з уст самого пророка. Після цього їх можна буде посилати на інші станції і там оживляти. Ми могли б мати по два КТ…
Донован підняв щиток шолома і похмуро сказав:
— Годі теревенити, ходімо звідси. Зміна чекає. Та й я не заспокоюся, поки на власні очі не побачу Землю й не відчую її під ногами, поки остаточно не пересвідчуся, що вона справді існує.
У цей час відчинилися двері. Донован, вилаявшись, опустив щиток скафандра і сердито відвернувся від К’юті, що увійшов.
Робот наблизився до них і сумовито запитав:
— Ви вже збираєтеся?
Пауелл коротко кивнув:
— На наше місце прибудуть інші.
К’юті зітхнув. Його зітхання було схоже на шум вітру в густому плетиві натягнутих дротів.
— Термін вашої служби скінчився, і настав час вам зникнути. Я цього чекав, але… Що ж, хай збудеться воля Творця!
Його смиренний тон діткнув Пауелла.
— Прибережи свої співчуття, К’юті. Ми повертаємося на Землю, а не вмираємо.
— Це добре, що ви так думаєте, — знову зітхнув К’юті. — Тепер я бачу всю мудрість ваших ілюзій. Я не старався б похитнути вашу віру, якби навіть міг.
Він вийшов — уособлення співчуття й жалю.
Пауелл щось пробурчав і зробив знак Доновану. З опломбованими валізами вони увійшли в повітряний шлюз.
Корабель, на якому прибула зміна, пристикувався іззовні. Керівник зміни Франц Мюллер привітався з підкресленою ввічливістю. Донован лише кивнув у відповідь і пройшов у кабіну пілота, щоб прийняти управління від Сема Івенса.
Пауелл затримався.
— Ну, як там Земля?
Це було досить банальне запитання, і Мюллер дав таку ж стандартну відповідь:
— Та ще крутиться.
— От і гаразд, — сказав Пауелл. Мюллер глянув на нього.
— Між іншим, хлопці з “Ю. С. Роботс” придумали нову модель. Робот-комплекс.
— Що?
— Те, що я сказав. Вже укладено великий контракт на його виготовлення. Очевидно, це буде саме те, що треба для астероїдних рудників. Один старший робот і шість підлеглих йому суброботів. Як рука з пальцями.
— Він уже пройшов польові випробування? — стурбовано запитав Пауелл.
— Я чув, що чекають на вас, — усміхнувся Мюллер.
Пауелл стиснув кулаки.
— Ну їх к бісу! Нам треба відпочити.
— Ет! Вам дадуть відпустку. Тижнів на два, гадаю.
Готуючись до своїх обов’язків на станції, Мюллер натягував важкі космічні рукавиці. Його широкі брови зійшлися на переніссі.
— А як цей новий робот справляється? Хай краще працює, а то я не підпущу його й близько до приладів.
Пауелл відповів не зразу. Він окинув поглядом гордовитого пруссака., що стояв перед ним, — від коротко підстриженого волосся на вперто піднесеній голові до ступнів, розведених, ніби по команді “струнко”, — і раптом відчув, як хвиля чистої радості захлюпнула його.
— Робот чудовий, — повільно проказав він. — Не думаю, що матимеш клопіт з контрольними приладами.
Він посміхнувся і піднявся на корабель. А Мюллер мав залишитися тут на кілька тижнів…
СПІЙМАТИ КРОЛИКА
Відпустка тривала довше, ніж два тижні, і Донован мусив це визнати. Вона тривала півроку із збереженням зарплатні. I це Донован мусив визнати. Але, як він невдоволено пояснював, це сталося випадково. Просто “Ю. С. Роботс” мала виловити всі недоробки у роботі-комплексі. А різних “бліх” назбиралося чимало. Принаймні з півдюжини їх залишилося до польових випробувань. Через те Донован з Пауеллом спокійно собі відпочивали, чекаючи, поки люди за креслярськими дошками і хлопці з логарифмічними лінійками скажуть: “Готово!”
I ось тепер вже виявилося, що не все готово. З розпашілим, як буряк, обличчям Донован повторив це вже з десяток разів.
— Ради бога, Грегу, будь реалістом. Навіщо дотримуватися букви інструкції, коли випробування зриваються? Час повикидати ці папірці й узятися до роботи.
— Я лише кажу, — правив своєї Пауелл, ніби він пояснював електроніку дитині, — що, згідно з інструкцією, ці роботи створені для того, щоб працювати в астероїдних копальнях без нагляду людини. Ми не повинні наглядати за ними.
— Все правильно. Але прислухаймось до логіки. — Він почав загинати свої тонкі волосаті пальці. — По-перше, ці нові роботи пройшли всі лабораторні випробування. По-друге, “Юнайтед Стейтс Роботс” гарантувала, що вони витримають випробування і на астероїді. По-третє, роботи не витримують випробувань. По-четверте, якщо вони не пройдуть польових випробувань, “Юнайтед Стейтс Роботс” втратить десять мільйонів грішми і приблизно на сотню мільйонів репутації. I, по-п’яте, якщо вони не витримають випробувань і ми не зможемо пояснити, чому так сталося, нам, очевидно, доведеться зворушливо попрощатися з нашою роботою.
