Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Не тревожся, Євфоніа, приступ снадный маєш.
Друге привітання — від студентів Могилиної колегії, чи "гімназії", "в Київськім братстві фундованого": Mnemosyne slawy, prac y trudow przeoswieconego w Bogu oyca, iego mosci oyca Piotra Mohily, woiewodzica Ziem Moldawskich, uprzywileiowanego prawoslawnego metropolity Kiowskiego, Halickiego y wszystkiey Rusi, exarchy S. Thronu Konstantynopolskiego, archimandryty cudotworney S. Lawry Peczarskiey Kiowskiey. Na pozadany onego wiazd do Kiowa; od studentow Gymnasium w Bractwie Kiowskim, przezen fundowanego, swiatu podana. Roku 1633.
Епіграф: Loquebar de testimonis tuis in conspectu Regum, et non confendebar. Psal. 118. Mowilem o swiadectwach twoich przed Krolnii, a nie zawstydalem sie.. Drukowano w S. Cudotworney Lawrze Piecz. Kiow" 1.
По звичайнім віршу "на герб" (in insignia) іде передмова (Praeludium wierszow), підписана Олександром Тишкевичем, не знати, чи одним з студентів колегії (як всі дальші підписи), чи, правдоподібніше, професором риторики. Пропускаючи вступні панегіричні фрази, начинені всякою класичною номенклатурою, наведу те, що має більш конкретну рекомендацію Могилиних заслуг православному громадянству:
"В тім, одначе, ти всі перевишаєш (букв, "гетьманити мусиш"), пресвітлий митрополите, що на сороклітні океани (сліз) з очей православно-руських та твоїм коштом, печалуванням, неспанням справив єси рушничок, коли найясн. бажаному, до згоди охочому монархові польської корони Володиславові і пресвітлому його сенатові наші права — діамантові твердістю, золоті коштовністю, святі старовічністю і ясніші від сонця полуденного — демонстрував єси на соймах конвокації, елекції, коронації. А демонструвавши, розбив єси перед помазанцем божим ту неправду, що нас стільки літ шарпала, як Лициска або Мольос 2.
1 Я користувався двома примірниками Ленінградської держ. публ. бібліотеки (13. IX. 782), що дуже добре доповнюють себе; гравюри я сподіваюся видати в "Київських Збірниках".
2 Імена собак.
Тепер же, тепер, прешановний Могило, неоціненна церква Софійська, дивлячись на тебе, свою утіху і оздобу, здається, наче такі слова видобуває з себе:
"Дивися, пастирю очікуваний, на мої алебастри, на мої мармори, на мої — хоч і побиті — золотокамінні (мозаїчні) образи, котрими я колись, наче богиня прикрашена, рахувала себе за восьме чудо світу! Дивись і своєю природженою, а до того ще й митрополичою любов’ю не допускай мені більше терпіти такого сирітства! Нехай приноситься в мені безкровна жертва сина божого, нехай вокальні Орфеї посилають в мені своє ехо (луну) Богові: нехай до мене всі народи несуть свої приноси!
Далі, пресвітлий митрополите, коли б єси схотів проїхати до порогів Вільна і всього світу Руського й Литовського, побачиш, як радісно вибіжать до тебе назустріч ті, котрих там повно було по вежах (в’язницях), повно по ратушах, повно в підземній неволі за непорочну східну віру. Вибіжать дійсно і поведуть до свого провідника в терпеливості предтечу в святості, майже Золотоустого в красномовстві — Леонтія Карповича, кільканадцять літ тому померлого архімандрита, аби міг єси подивитися на його нетлінні останки, на рубці від кайданів, за віру отримані, і з того зміркував би єси, яке велике діло зробив ти для нашого оплаканого народу.
Те ж саме вчинять і Перемишль, Луцьк, Холм, Белз, Вільно (так!), Мінськ, Берестя, Полоцьк, Вітебськ, Могилів і з інших незчислених міст багато". По цім побажання многих літ і здоров’я королеві і митрополитові за показану ласку й труди.
Далі наступає такий оригінальний акростих: на кожній картці фігурна буква, під нею вірш, приладжений до цієї фігурки, і підписано котримсь з учнів. Акростих: Piotr Mohila, — 11 букв, одинадцять віршів, підписаних такими йменнями: Юрій, Іван і Адам Тиша, Сам. Мужилівський, Филон Ільковський, Филип Константинович, Тимофій Княжиницький, Стефан Бабневський, Захарій Березецький, Андрій Городецький (Grodziecki), Порфир Кельчевський.
Перша буква P — "лікаонський гарпун", лучиво, оздоблене галузкою квіток, на нім змія з закушеним хвостом — символ вічності, кружок з місяцем — означає це зброю нічних ловів лікаонських. Вірш звертається до тих, "котрим світить Медведиця волоссям зимнородним (що родить холод), береги їх цілує Нерей Дніпровий, а на горах поблизу виридар (садок, гайок) фавновий, — себто до киян. Нагадує їм заслуги Могили, від котрих потіха виходить.
Рівній Олімпові церкві, і їй серце прохолодить 1.
В нім Мінерва Змійова 2 гніздо заложила
І такі розуму скутки спорядила,
Що вже Російський Сіон може піднести плечі,
З своєї жури в своїй правді мати оборонця.
Може весело глянуть і на свої діти,
З котрих (при побожності) постійність в вірі світить.
Може сказати весело: весело співаймо,
Владогромному Панові 4 дяку віддаваймо,
Що нам післав Мойсея в тих останніх літах,
Що нам дасть зажити свято при нашій східній матері,
Дасть нам велику втіху, котрої не мали,
Тільки по соймах за нею плакали.
Плакали, поячи слізьми Великопольські пороги.
Хоч нас завсіди топтали противників ноги,
Удаючи, нібито в Русі вже й дня не було,
Що його сонце спасенної правди утворило.
За святого Андрія, потім за Фотія,
Коли Схід на цісарстві мав Василія.
Він (Могила) дасть церквам православних, святих пресвітерів,
Оздобить чернечою дружиною (rota) монастирі,
Що ходитимуть дорогами своїх предків,
Аби бути правдивими синами їх.
1 Я виписую тут переклад за окремими стихами і, де можу, передаю і рими оригіналу.
2 Змія і сова були звірятами Палади-Мінерви.
3 Очевидно, вихованців Могилиної школи.
4 Що володіє громами.
Друга буква — І — представлена колоною з оком над нею вгорі і лавровим вінцем при основі. В віршах пояснюється, що ця колона символізує великі діла Могили, а око нагадує про океани сліз, вилиті Могилою за правду. "За твою волосінницю (аскетичні подвиги), за твої старання, За твоїх теплих молитов виливання, Котрими ти докучав творцеві звізд, Аби дав нам, чого ми хотіли від стількох літ. Хотіли Сіону в Роксолянськім краю, Оздобленого давніми і святими правами. Хотіли, аби Царгород — родитель руському хрещенню — по давньому належав до свого народу — Народу Володимира, що то в Києві виставив триста шановних церков, як оповідає Стрийковський, Народу, що й досі тримав нетлінні тіла святих В Печерськім монастирі, приступні для всіх. Хотіли, аби по сакру їздилося завсіди туди, звідки виїздили в світ піроентські колеса 1. Бо поки того не було б, доти потоки кривавих сліз не переставали б текти з наших зіниць. Доти вежі й темниці мали б завсіди полки невинно закинених російських душ, безвинно вкинених в ганьбу, за віру східну правдиву, що в догматах не була фальшива. Доти в церквах наших чувся б спів тільки повітряних крилатих Орфеїв 2, а безкровна жертва вчоловіченого Бога була б зігнана з горизонту руського. Отже, не хвилюйсь, шановний Могило, хоч чиїсь перуни тріщать — ти вже за свої заслуги маєш лавровий вінець".
Буква О — представлена кругом зодіаку, він символізує привіт і благословення неба Могилиному висвяченню. Автор, Самійло Мужилівський, дає побіжний і через те трудно зрозумілий міфологічний коментар знакам зодіаку і потім спиняється на великодушнім подвигу Могили, що покинув перспективи влади й розкошів, щоб послужити руській церкві. "Петре, для забав марсових у твоїй батьківщині Чекав тебе і світ, до себе запрошуючи, Чекала й фортуна, золотом потрясаючи. Але Бог і твоя подібна до лілії цнота призначили тобі Василієві ворота 3. Призначив (Бог) митру, обдаровуючи нею тебе, Аби був підпорою церкві російській, аби, маючи від Бога в тій церкві владу, стер з Росії апостатську сажу, Від котрої вона, небога, була дуже почорніла, Як убогою на людей учених лишилась!"
1 Pyroenskie kola — небесні світила виходять зі сходу, себто аби митрополити святилися від східних царгородських патріархів.
