Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Сам монастир стоїть на березі Дніпра і дорога до нього через се йде крутим спуском, глибокою щілиною. Його оточують округлі горби вкриті дикими овочевими деревами, богато джерел, а сама церква подібна до Михайлівської-бо будував їх, сказали нам, той самий будівничий. Тільки від довгого часу і тому що фундаменти олтарів заложено на такім високім і крутім березі Дніпра, обернена до ріки сторона від половини церкви (урвалася) й вода занесла її на середину ріки. Тому монастир довго стояв порожній, аж 17 років тому теперішній ігумен узявся за відбудову церкви. Він поставив олтар ближче до середини церкви, вирівняв мури і добудувавши верхню частину церкви деревом, виправив вапном, так що вийшла дуже гарна будова, з гарним іменем на честь архангела Михаїла, що святкується 6 вересня. Ми вислухали тут літурґію, а коли встали від трапези і пішли подивитися на беріг ріки, то справді страшно було глянути вниз-так воно високо! Ніхто не може подивитися (вниз) без того, щоб не затремтіти.
“Ввечері ми повернулися до Печерського монастиря, слухали в неділю літурґію-був на ній і київський воєвода. В понеділок попрощалися з черцями: вони провели нас і попрощалися з нами на березі Дніпра за тимже (Видубецьким) монастирем, ми ж у-друге переїхали човном ріку, простуючи до Хмеля, до города Чигрина” 17).
Примітки
1) Від “васілевс”-цар.
2) Тут текстуальна неясність: чи 30 місточок і 400 сіл в самій землі Ляхів, чи в землі Ляхів тільки частина? Вважаючи, що всіх міст Печерського монастиря автор рахує на 100 (я зробив тут перестановку фраз, дав більшої послідовности оповідання), здається що 30 міст-се те що зісталося поза Козацькою землею.
3) Див. вище. с. 971.
4) Неділя ся була 25 червня с. с.
5) Мабуть порички (виннички).
6) 80 метрів високий, як пояснює Муркос.
7) Кинтар важить 15 пудів і 25 ф., або коло 250 кільо, дзвін важив би коло 800 пудів.
8) Коло півтретя пуда. Треба завважити, що тоді на Україні-як досі в Галичині і скрізь на Заході розмахували не язик дзвону, а цілий дзвін;
Павло переїхавши московську границю зараз завважив сю ржницю: “Люди не розмахують шнурами дзвін, як в Молдавії і Козацькій землі, а шнури привязані до залізних язиків, і ними дзвонять знизу навіть хлопці і діти (не треба такої великої сили як для цілого дзвону): вони бють язиком о край дзвона, і так видобувається приємний і сильний гук, милий для уха: спосіб дуже дотепний і добрий” (с. 108).
9) Павла очевидно дивувало вживаннє трираменних хрестів: воно розвивалось підчас обгострення відносин між обрядом православним і католицьким, і трираменний хрест став спеціяльно “руським хрестом” в противставленню латинському крижу”-однораменному хрестові. На Московщині однораменний хрест вважався чимсь нечестивим, єретичним; навпаки католики зневажали трираменний хрест, як щось специфично схемзатичне; пригадую собі гнівні голоси української преси Галиччини з того приводу, що перемиський маґістрат зробив жетони для собак (на довід заплаченого собачого податку) в формі трираменного хреста, вони підозрівали, мабуть не без підстави, що се було зроблено на зневагу руського (уніятського) обряду, де за тою старою антилатинською традицією трираменний хрест зістався в особливім поважанню.
10) Він зве їx, “вельможі монастиря, себ то його служебники”. Заімпонували йому! пор. вище.
11) Тут фраза яка здається мені неясною: “безъ того чтобы кто нибудь не раскачивалъ его извнутри онъ (язик) не мог бы дойти до краевъ колокола по причинЂ его широты” (с. 63).
12) с. 71, такаж картина в більших розмірах була намальована знадвору на полудневій стороні церкви, каже Павло-с. 68.
13) В ориґ.: монастир трьох братів-царів, що його поставили, пор. вище с. 969 поясненнє сього непорозуміння.
14) Далі незрозуміло: “В Киеве часы на колокольне”.
15) Поминаю переповіданнє тем образів.
16) Бальбек-Геліополь в Сірії, Павло й його батько зацікавилися своєю землячкою і випросили частинку її мощей для себе.
17) IV. с. 185-9.
ИНШІ МІСТА УКРАЇНИ: УМАНЬ, БОГУСЛАВ, ТРИПІЛЛЄ. ПРИЛУКА, СТАВ І ЛАЗНЯ, ГУСТИНСЬКИЙ МОНАСТИР, ЧЕРНЕЧИЙ РЕЖІМ, МОНАСТИРСЬКА ВСЕНОЧНА. ПРИЛУЦЬКИЙ ЯРМАРОК. ПЕРЕЯСЛАВ, ЧИГИРИН, ГЕТЬМАНСЬКА РЕЗІДЕНЦІЯ, СУБОТІВСЬКИЙ ДВІР, ГРОБОВЕЦЬ ТИМОША І ЙОГО ВДОВА.
Те що Павло оповідає про инші міста України, які йому довелось побачити дає небогато цікавого після сього всього; дещо з того вже було наведено для характеристики побуту, але деякі небезінтересні риси ще полишилися, і я спинюсь на них-з огляду на те, що в инших джерелах вони стрічаються так рідко.
Першим більшим містом України на шляху патріярха була Умань 1). Павло описує три укріплені частини його: “Третє з сих укріплень се величезний деревляний замок (цітаделя) на горбі: її тепер відновлюють-копають рови, ставлять сильні вежі і риштують гарматами. Як звичайно всі вийшли нам на зустріч, з корогвами і хрестами священики й диякони в ризах, і полковник Семен з військом-він стояв з великим відділом під містом, пильнуючи границі від Татар і Ляхів. Нас впровадили до високої, величавої церкви з залізною банею гарного зеленого кольору. Вона збудована з дерева і ціла розписана в середині. Богато срібних свічників з гарними зеленими свічками. Над притвором гарна дзвіниця. На хорах за великими кратами стоять співаки і співають з нотних книг з орґаном; їх голоси лунають як грім 2). Се перше велике місто Козацької землі; за лядських часів воно було великим осередком, і в нім богато лядських розкішних палат. Має девять прегарних церков з високими банями: Воскресенія, Вознесенія, Трійці, Рождества Богородиці, Успенія, св. Михайла, Миколая, Чесного Хреста і св. Паски.
“В суботу ми були тут на літурґії і вийшли з неї коло полудня 3). Згаданий полковник Семен з своїм помічником вів під руки нашого владику як то у них звичай, і так запровадив до свого дому; тут владика посвятив воду і прочитав молитву на розгрішеннє, і потім ми сіли за трапезу. Коли встали зза столу, полковник відпровадив нас до нашої кватири. (Другого дня) ми виїхали і він провів нас за місто і приділив нам відділ (козаків) як і раніш (для супроводу). Проїхавши милю, ми дістались до иншого міста з укріпленнями і замком, званого Краснопіллє 4). Як звичайно, зроблено нам там стрічу, бо кожного разу як ми виїздили з міста, оден з козаків, що їхав з нами, поспішав наперед з листом полковника до його підвладних з наказом щоб нам приготовили приміщеннє, їжу й напитки, так щоб стало для всіх наших товаришів-а було нас коло 40 люду: ми й наші слуги, наші товариші подорожи: ігумени монастирів та їх слуги,-та щоб були коні для наших підвод і накошено свіжої трави для коней. Звичайно нас стрічали за містом, з хлібом, як то у них звичай-тому що його так богато у них. Коли ми сідали за стіл, також насамперед клали хліб. Люди з міста вийшли на деяке віддаленнє, як я уже то розповідав; звичайно, коли наближалися корогви і хрести, наш патріярх виходив (з карети) і йшов до монастиря, досить далеко (пішки), поки не входили до церкви і потім звідти до кватири-коло воріт її тоді ставили хреста на тичці” (24).
Про Богуслав автор крім вище сказаного додав: “Замок Богуслава дуже сильний, він має два ряди стін, два рови, і богато башт; з полудня стіни йдуть краєм гори: під нею ріка, і з неї виступають великі скелі. В середині замку гарні палати, що належали Ляхам, і коло них церква, що теж була лядською. Наш владика позволив її посвятити й служити в ній-бо козаки давніш руйнували всі лядські церкви рівно з землею, тому що хотіли таким чином викорінити саму память про Ляхів. З тих причин вони лишали незамешканими і їx будівлі, їх прекрасні палати, перетворяли їх навіть на нечисті місця” (37).
