Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

— Ох! (сказала Бакбук). Ось що означає не шануватися і не розуміти тих рухів, які роблять м'язи язика, коли плин тече вниз, але не в легені, через дихало, як гадав славетний Платон, Плутарх, Макробій та інші, а через стравохід у шлунок. Невже, чужинці, горлянки у вас тиньковані, вистелені, луджені, як колись у Пітилла, званого ще й Тевтом, і ви не здолали розкуштувати, який на смак цей божистий трунок? Принесіть мені скребачки, — ви знаєте, — сказала вона челядкам, — їм треба пошкрябати, поскромадити і почистити піднебіння.

Після чого принесено чудові, великі, розвесельні для зору окости, чудові, великі, розвесельні для зору копчені бичачі язики, чудові, доброякісні соління, сервелат, кав'яр, ікру, доброякісні, чудові сосиски з дичини та всілякі інші пролито очисники. За Бакбуковим велінням ми їли доти, доки не відчули, що шлунки добре прочищено і що страшенно дається взнаки спрага. Тоді Бакбук сказала:

— Колись один учений і хоробрий юдейський верховода, ведучи пустелею свій народ, геть виголоджений, викликав з неба манну, і уява голодних людей надала їй такого смаку, який давніше мало для них м'ясиво. От ви і зараз, цього чудового трунку скуштувавпш, виявите в ньому смак того вина, яке ви собі уявите. Отож-бо, напружте уяву і пийте.

Ми так і зробили. Ту ж мить Панурґ гукнув:

— На Бога, це бонське вино! Хай мене злапають сто шість чортів, але такого смачного вина я ще зроду не пив. Щоб якнайдовше його смакувати, незле було б мати шию в три лікті завдовжки, саме про таку мріяв Філоксен, або шию журавлину — такої бажав собі Мелантій.

— Чесне ліхтарне (гукнув брат Жан), це вино гравське, деруче, п'янюче. Ради Бога, моє милуваннячко, скажіть мені, як його готують.

— А по-моєму (сказав Пантагрюель), це мирвоське. Перш ніж пити, я уявив собі саме його. Одна недогода: захолодне воно, холодніше за лід, холодніше за води Нонакріса і Дірки, холодніше за води Кантопорії Коринтської, що заморожує шлунок і всі органи травлення питущим.

— Пийте (сказала Бакбук). І, щоразу уявляючи щось нове, побачите, що трунок має саме той смак, який ви задумали. Надалі не кажіть, що Богу щось не до снаги.

— А ми (відповів я), і не кажемо. Ми стоїмо на тому, що Господь усемогутній.

Розділ XLIII

Як саме Бакбук Панурґа вбрала щоб він почув слово Сулії

Після всіх цих промов і дегустацій Бакбук спитала:

— Хто з вас бажає почути слово Біж-Сулії?

— Я (сказав Панурґ), ваша маленька і покірна лійка.

— Друже мій (сказала вона), я даю вам лише одну пораду: як підступите до оракула, намагайтеся слухати його одним вухом.

— У нас (сказав брат Жан) вино буває одновухе.

Відтак жриця накинула на Панурґа балахон, начолила гарну білу шапочку, начепила йому Гіппократів рукав [518], на кінці якого теліпалися китичкою три шпильки, на руки наділа два старих гульфики, підперезала його зв'язаними докупи козицями, тричі вимила йому обличчя водою з водограю, кинула просто в лице жменю борошна, ввіткнула три півнячі пера з правого боку гіппократового рукава і змусила Панурґа десять разів обійти кругом водограю, зробити три легенькі стрибки і сім разів сісти задом на підлогу, а сама під той час творила якісь закляття етруською мовою і щось вичитувала з ритуальної книги, яку ніс перед нею її містагог. [519]

Коротше, я гадаю, що ні Нума Помлілій, другий цар римський, ні церити Етрурії, ні святий верховода юдейський не робили таких церемоній та антимоній, як я бачив того дня, зарівно як і мемфіські жерці Апіса в Єгипті, евбейці з Рамнунта Рамнузійського, жерці Юпітера Аммона і жерці Феронії не відправляли таких служб, які я споглядав там.

Убравши отак Панурґа, Бакбук повела його від нас праворуч, через золоті двері, за межі храму, в округлу капличку, складену з іскристих прозірчастих самоцвітів, такої прозорости, що соняшне світло, просмикуючись крізь вилім у скелі, що прикривала головний неф, щедрою повінню вливалося до цієї каплички, безвіконної і глухої, аж здавалося, ніби воно зроджувалося там же, а не прибувало зокола. Змурована ця капличка була так напрочуд гарно, як святиня у Равенні чи в Єгипті, на острові Хемнії. Треба додати, що зведена була округла ця капличка надзвичайно симетрично, і поперечник її дорівнював висоті склепіння.

Посеред каплички бив водограй із кращого алебастру, семигранної форми, дуже тонкої роботи, з цілою системою хлипавок, вода була така прозора, як, мабуть, колись водна стихія в первісному своєму стані, і там стояла напівзатоплена Сулія, з кришталевими стінками й овальної форми; ось тільки черевце її випиналося більше, ніж це допускала така форма.

Розділ XLIV

Як верховна жриця Бакбук підвела Панурґа до Біж-Сулії

Тут Бакбук, шляхетна жриця, змусила Панурґа вклякнути і поцілувати цямрину водограю, а потім устати і протанцювати довкола нього три ітимба [520]. Відтак звеліла Панурґу сісти між двох уже припасених стільців, просто на підлогу. Після чого розгорнула обрядову свою книгу і, нашіптуючи йому на ліве вухо, наказала проспівати таку пісню виноградарів:

Коли пісня закінчилася, Бакбук щось кинула у водограй, і вода заклекотіла, як у великому бергейському казані на свято пірначів. Панурґ мовчки слухав одним вухом, Бакбук і досі клячала, як і він, аж це у священній Сулії почувся відголос, як від бджіл, народжених із тіла бузимка, убитого й розчиненого за Арістеєвим способом, або ж від стріли, з арбалета кинутої, або ж від раптової літньої зливи. І тоді пролунало слово: Триньк.

— Присяйбогу (гукнув Панурґ), вона розбилась або ж принаймні тріснула! Так у нас розмовляють кришталеві пляшки, як від вогню лопають.

На ці слова Бакбук звелася на рівні і, взявши лагідно Панурґа під руку, сказала:

— Друже, подякуйте небесам, як годиться: ви ж одразу почули слово Біж-Сулії, та ще таке веселе, таке мудре, таке щире, якого я від неї не чула за всі відправи у пресвятого її оракула. Встаньте, ми з вами підемо і розгорнемо відповідний розділ, в ґлосах якого це гарне слово тлумачиться.

— Будь ласка (сказав Панурґ), я собі не ворог. Скажіть, де ця книга? Покажіть мені, де цей розділ? Погляньмо хутчій на цю саму веселу ґлосу.

Розділ XLV

Як Бакбук слово Сулії витлумачила

Бакбук кинула щось у водограй, і булькотіння води нараз ущухло, провела Панурґа до головного храму, посеред якого джерелився вічний живець. Там вона дістала грубеньку книгу у срібній оправі розміром з півдюйма або ж із четверту книгу Сентенцій і, опустивши її у водограй, сказала: