Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
11) Див. лист короля в ркп. Публ. бібл. Разн. F IV 67 л. 320 і 323.
12) tych ktorzy pod czas bycia хіесіа imc pana koniuszego koronnego (K. Збаразького) u cesarza tureckiego — Zbior pam. VI c. 189.
13) Сборникъ лЂтоп. І. с. 253.
14) Лїтература сього голосного епізоду в примітках.
15) Лист до Хр. Радивила 24/XII 1624 в Археогр. сбор. вилен. VII ч 55.
16) Кулїша Матеріали с. 159 (про се ще низше).
17) Пор. інструкціюивъ на соймики Жерела VIII ч. 176.
18) Volumina legum III c. 222-3.
19) Supplmentum — Apxивъ I VII. 571.
20) Див. про сї подїї у Смірнова Крымское ханство с. 481 і далї, Hammer Geschichte des Osman. Reiches V c. 35 i далї, Zinkeisen ор. c. IV c. 487 і далї (турецькі джерела).
21) Ркп.Публ. бібл. Разн. F. IV 67 л. 302.
22) Zbior pamietn. VI c. 190. Де що відмінно, хоч в тім же дусї оповідає сю історію наш анонїмний кореспондент (осінь 1624 р.): Шагін-ґерай ”под самую тую єго з Турками у Кафу ексъпедицыю самых неволников козаков семсот вызволеных маючи при собЂ, всю справу свою ратовалъ и знамените Турков поразивши, татарскіє орды подъ свою юридыку побралъ, и все товариство козацкоє свободою даровавши, з добычею турецкою червоными по килкодесять кожного и на десяток по два бойволы з тЂлегами объдаровавши, до своєє землЂ, за Пороги випроводити казалъ. И тепер послы єго за Порогами очекивают посланных до короля єго милости: єсли ласка єго к. млти будет дати єму козаков на помоч, офЂруєт ся и около Константинополя на лЂто помыслити, гдыж и с Персомъ юж взялъ лиґу і оженил ся повинную перского взявши, и королеви пану нашиму добре собЂ тушити кажет в необлудной приязни и послугах своих, як сам єго к. мст зезволити будет хотЂлъ. Зачим розумЂєм жебы и комысыя ихъ задержати ся скажетъ, єдно нам безмолствовати и житіє исправляти потреба” — Лавр. бібл. доп № 20 л. 83 об.
23) Про сї два морські походи найдокладнїйше в анґлїйських донесеннях, про перший напад під 9/VII, про другий в депеші 24/VII (Zbior c. 440 і 442); став ся другий напад десь 20/VII, в донесеннях французських, в депеші з 21/VII оповідаєть ся про „вчорашнїй” напад (Hist. R. mon. c. 427). Пор. Zinkeisen IV с. 495-5, Наіма у Сенковского І с. 178. Лист Борецького в Археограф. Сборнику VII ч. 55.
24) Про сей третїй похїд — в листї Борецького, Археогр. Сб. VII с. 82 і в недрукованім листї 3 жовтня 1624 р. в печерськім збірнику дод. № 20 ч. 83 Сб., також Rое у Цінкайзена с. 495. Жукович до сеї третьої експедиції прикладає звістку Наіми про спаленнє околиць Царгороду, але у Сенковского дата розвязана хибно, 4/X замість 21/VII, як то вказав свого часу вже Рудницький.
25) Смірнов, Гаммер як вище. Французскі депеші с. 427.
26) Друкований Ґолембіовским (Bibl. Warsz. 1852 II с. 18), але не справно. Відмінна копія в Публ. бібл. F. IV № 67 с. 303. Пор. Матеріали Кулїша с. 159.
27) Пор. депеші французькі с. 428.
28) Збірник. Печер. лаври доп. № 20 л. 71 об. Пор. тамже лист митрополита (друк. у Ґолубєва І с. 275) і звістку запорозьких послів у Кулїша Матеріали с. 159: приїздив Шагін-ґерай на Запороже за тиждень перед Різдвом, „зъ запорозскими козаки перемирья взялъ же, что имъ межъ себе не воеватца, а итти съ нимъ Шинъ ГирЂемъ Турского земли воевать за одно”, і пішов потім на Білгородську орду.
ПОЛЇТИЧНІ ГОРІЗОНТИ КОЗАЧИНИ 1624/5. ШАГІН, ЯХІЯ І ПЕРЕГОВОРИ З МОСКВОЮ: ОЛЕКСАНДР ЯХІЯ, ПРИЇЗД ЙОГО В КИЇВ І НА ЗАПОРОЖЕ, ПЛЯН ПОХОДУ НА ТУРЕЧЧИНУ Й КИЇВСЬКІ НАДЇЇ НА МОСКВУ, ЗНОСИНИ З МОСКВОЮ В 1620 РОКАХ, ПОСОЛЬСТВО МИТР. ЙОВА, ПЛЯН ПІДДАННЯ УКРАЇНИ ПІД МОСКОВСЬКУ ЗВЕРХНІСТЬ, ЗДЕРЖЛИВІСТЬ МОСКВИ, ПОСОЛЬСТВО ЯХІЇ ДО ЦАРЯ, ВІДПОВІДЬ МОСКОВСЬКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА.
Сей союзний трактат з Ордою, як здавало ся, давав нову опорну підставу козацькій полїтицї — становищу козачини супротив Польщі. Правда, незабаром виявила ся хиткість і непевність сього союзу перед польсько-козацьким конфлїктом: сим грішили всї козацькі союзи з Ордою. Але поки що не можна було його оцїнити відповідно з сього становища, і ся нова комбінація відкривала тим часом козачинї нові і радісні перспективи. В козацьких кругах чуло ся незвичайне повисшеннє енерґії й інїціативи. „Сам Христос вЂдаєт, яким духом войско запорозкоє што часу в силу збираєт ся, а як не слихано было досЂлЂ так много чолнов морских готовят и готовити збирают ся, иж и сами старинныє дивуют ся, на што бы тую силу тыхъ лЂтъ повернути хочет, єднож видно, же всЂ ку Чорному мору берут ся; толко бы Бог голову им даровал, мужа по серцу своєму, певне бы снадне и врага креста Христова и христіанского покусити ся важили”! пише київський кореспондент в жовтнї 1624 р. І от в сей момент поруч такого цїкавого союзу з Кримом перед очима козачини відкривали ся ще нові і ширші полїтичні краєвиди.
Їх принїс з собою голосний авантюрист, претендент на турецького султана Олександр Яхія, загостивши під час тих переговорів з Шагіном на Запороже.
Се була цїкава і загадкова фіґура. Про себе оповідав він, що був сином пок. султана Магомета III (1566-1603), внуком султ. Мурада 1). Мати його була не більше не меньше як з цїсарського роду Комненів; вона Грекиня, потайки тримала ся християнської віри. Яхія жив з початку з батьком в Мал. Азії; коли умер Мурад і Магомет поїхав в Царгород зайняти трон султанський (1595), мати Яхії, замість аби тішити ся блискучими перспективами, які відкривали ся перед нею, мовляв скористала з сеї нагоди, щоб викрасти ся з гарему і втїкши з сином в Македонію, вернула ся до батьківської віри і охрестила сина Яхію на православне, з іменем Олександра. Коли йому скінчило ся 15 лїт, в р. 1604, вислала вона його на двір цїсаря Рудольфа, і від тодї зачинаєть ся безконечна одісея сього авантюриста. Тиняв ся він по ріжних сторонах, представляючи ся законним спадкоємцем султанського престола і шукаючи опіки у ріжних ворогів Туреччини, брав участь в ріжних замислах, против — турецьких заходах та старав ся причепити ся до якоїсь полїтичної комбінації, якаб дала йому можність виплисти на верх і зробити карєру. В Віднї здибав ся він в т. зв. Лїсовчиками, наємними вояками з земель польських, що на службі цїсаря Фердинанда волочили ся по ріжних сторонах середноевропейських, і вони нарадили йому звернути ся до Запорожцїв.
Оден з Лїсовчиків кн. Масальський взяв ся бути посередником і зачав від митр. Йова Борецького. Оповів йому фантастичну історію сього „Олександра Отомануса”, наслїдника царства грецького і турецького, якого мовляв чекає увесь християнський світ Туреччини, „множество много воинства православвыхъ Болгаръ, Сербовъ, Албанитовъ и Грековъ”, що присягли йому як законному цареви, і ждуть його з військом 130 тис. До комплєкту православного світу ще треба було України й Московщини, щоб з ними розвалити магометанську Порту і на її місцї заснувати велике царство православне.
Не знати, на скільки м. Йов увірив у то все, і в ту можливість розвалити Порту, але пляни Яхії — орґанїзувати якусь коалїцію против Туреччини з помічю козаків, Московщини, Криму і ріжних володарів европейських здавали ся йому дуже відповідними для даного часу. Він прийняв до себе Яхію і той від 21/X 1624 року пробував з тиждень у митрополичім монастирі св. Михайла 2). Потім митрополит повіз його до козаків і стрівши в дорозї свого довіреного чоловіка попа Филипа, що вертав з Запорожа, вислав його з Яхією до Крилова, а звідти з козаками поїхав Яхія на Запороже. Тут розвинув він свої пляни перед козачиною, яка заявила свою готовність помогати в його замірах здобувати царгородський трон. Рішено було, що козаків піде з ним на війну 18 тисяч, а він їм платити ме — кінним по 6 єфимків на місяць, а пішим по 4, а крім того на військо дасть 30 зол. польських.
Зладили йому також rendez vous з Шагіном, що під той час приїздив на Запороже. Яхія одначе держав ся з сим союзником на тонкій делїкатности, і коли Шагін кликав його до себе, не поїхав, кажучи, що козаки його не пускають; підозрівав, що Шагін, зловивши його, може за добру заплату видати Туркам. І rendez vous у них відбуло ся на делїкатній дістанції, на двох боках Днїпра, і при Яхії козаки стояли з рушницями „в чотири круги”. Одначе рішено було, що Шагін-ґерай з братом будуть Яхії помогати 3).
