Чужа - Нестеренко Володимир «Адольфич» (книги онлайн бесплатно серия TXT) 📗
Ні, в смислі — кричати.
ЧУЖА
Кричати — в смислі говорити?
ШУСТРИЙ
(сміється)
Анжело, та ти мертвого заїбати можеш.
ЧУЖА
(сміється)
Та я краще живого заїбу…
Шустрий дістає з валізи пляшку «Абсолюту».
ЧУЖА
Склянок немає, та й хуй з ними… Сідай поближче (вказує на диван поряд із собою), хоч обіпрусь об мужчину, два місяці одна мерзота навколо.
Мікроавтобус виїздить з лісової дороги на шосе. За кермом машини Малюк.
Ліс, сліди волочіння якогось предмета, що закінчуються заметом. З замету видно черевик. Іде сніг, замітає сліди.
Малюк зупиняється на заправці, заправляє мікроавтобус. Купує гамбургер і несе з собою.
На майданчику відпочинку, поряд з заправкою. увімкнувши в кабіні світло, Малюк ножем акуратно зрізає з посвідчення водія (старого зразку, книжечкою) і паспорта свої фотографії. Так само чинить з паспортом і правами одного з бариг, після чого кидає фотографії у мильницю, наповнену водою.
Малюк розбирає гамбургер, викидає псу начинку, після чого починає жувати булку. Розжувавши хліб, спльовує в хусточку, закручує хусточку, виходить кулька.
Знімає ножем протертий через хусточку клейстер, витирає ніж аркушем паперу, клейстер залишається на папері…
Купе потягу, Шустрий і Чужа цілуються, у пляшці «Абсолюту» залишилась половина.
Малюк кінчиком ножа, ніж тримає у руці, як перо або скальпель, за лезо, акуратно, з напруженням, стікає піт — знімає з розмоклих фотографій горішню глянцеву плівку з печатками. Після чого переклеює цю плівку на свої фотографії.
Протерши вітрове скло зсередини рукавом, приклеює фотографії зсередини, щоб вони висохли.
Вигляд зовні, крізь вітрове скло — дві фотографії Малюка, велика і дещо менша, на правах він молодший, у формі лейтенанта. Вирази обличчя на фото різні, більш пізня, паспортна світлина — обличчя непривітне, мляве, погляд лиховісний.
Сексуальна сцена в купе потягу. Тут — на розсуд режисера, але ніякого орального сексу!
Малюк вклеює клейстером з хліба свої фотографії у права, у паспорт вбитого бариги.
МАЛЮК
(роздивляючись паспорт, потім права, підносячи їх до лампочки)
Так, товаришу Гладких, спробуємо доїхати з тобою до угорщини. Хуйово, звичайно, вийшло, поскупилися ви… Хтось і мене так от, у безвихідняку…
Роздивившись на світло документи, Малюк виходить з автобуса, їсть сніг, бризкає водою на розкритий паспорт і права, як на білизну під час прасування, кладе документи у кишеню.
Карасик, змарнілий, постарілий за два дні на кілька років, перетворившись з респектабельного іноземця на простого старого, йде вулицею. Заглядає у вітрини, перевіряє, чи немає за ним стеження. Стеження є, він його виявляє, ходить по крамницях, заходить до парадних, проходить крізь прохідні двори. Врешті-решт, відірвавшись від стеження у великому універмазі, змішавшись з натовпом, — йде на пошту. Купує телефонну картку, телефонує.
КАРАСИК
Рашпіль, привіт!.. Тут пацани накоїли справ. Два барани, ну й по дрібницях там, ще двох рвонули… Так, ця у них… Не знаю як, але мусора майже все знають… Один з пацанів у торбі, він і заклав… Ну все, май на увазі — через кордон вони не підуть, справа на самому верху була, на контролі… Все, успіхів, буду тримати в курсі… у мене все нормально, мусора на мене наїхали — але ні хуя, я ж не фраєр, доїбатися їм ні до чого було… Ну все, давай, брат, тримайся там.
Закінчивши розмову, Карасик набирає інший номер, дочекавшись відповіді, каже у слухавку: «Вибачте, не туди потрапив. Іди на хуй, коротше!»
Купе потягу. Чужа і Шустрий сидять поряд, голова Чужої лежить на плечі Шустрого, він ледь обійняв її за плечі.
ЧУЖА
І ти тоді прибився до рашпілівців, зрозумів, що лохівське життя — це стійло.
ШУСТРИЙ
Ну так. Та й взагалі — лаве треба, а вкалувати понту ніякого немає. Он родики все життя в’ябували — а хулі?
ЧУЖА
А баригувати не пробував?
ШУСТРИЙ
Та не було капіталу, з чого почати. І не по мені ця житуха — видрочувати кожну копійку, труситися за гріш.
ЧУЖА
Та ж хуйня. Знаєш, як кажуть: «Не жив добре — нєхуй і починати».
ШУСТРИЙ
(говорить голосом і з інтонацією Малюка)
Та ну на хуй, прорвемось, Анжело.
ЧУЖА
Аякже, Шустрий… (Простягає руку, бере пляшку, дає Шустрому зробити ковток, потім п’є сама.)
ЧУЖА
Женю, а ти знаєш, ми от їдемо, їдемо — це ви мене на смерть везете.
ШУСТРИЙ
(дивиться впритул на Чужу, з подивом)
Чого? Ти що, приколюєшся?
ЧУЖА
Ні. Пизда мені вдома буде. Закопає мене Рашпіль.
ШУСТРИЙ
Не гони. Напишеш ксиву Артуру — й усіх справ.
ЧУЖА
Я ж тебе недаремно запитувала — давно ти їх знаєш чи ні. Не рубаєш ти, женю, в серйозних людях.
ШУСТРИЙ
Та ладно. Сама серйозна, чи що? Якби не Рашпіль та не ми, — сама ж казала, тебе цигани зі світу би зжили.
ЧУЖА
Якби не Рашпіль та не цей хуєсос Карасик, я б і не потрапила в таку непонятку.
ШУСТРИЙ
Тобто як? Ану приколи.
ЧУЖА
Давай ще накатимо трішки. (П’ють горілку.) Ну гаразд, слухай, як було.
(Візуалізація оповідання.) Готельний номер, у ньому знаходяться Рашпіль, Чужа і ще дві людини, це знайомі Рашпіля, Заєць і Федір.
На столі дорогі напої, їжа з ресторану. Вони їдять і розмовляють.
ЗАЄЦЬ
Так ось, Рашпіль, завтра приїздять ці два фуцана. У них буде при собі триста грам зміїної отрути.
РАШПІЛЬ
Ага. Тільки я бик у цій справі. Куди цю отруту? Тещі у мене немає, ворогів теж ніяких не залишилось.
Усі сміються.
ЗАЄЦЬ
Він коштує грошей. Двісті баксів за грам. Але це не все.
ФЕДІР
(перериває)
Не двісті, там в залежності від вмісту протеїну…
ЗАЄЦЬ
(не дивлячись на Федора)
Та дай сказати!
РАШПІЛЬ
Давай, Сашуню, розповідай, не звертай уваги на всіляких мух, що дзижчать, в’ються навколо.
