Польовий командир - Батурин Сергій (читать книги онлайн без регистрации .txt) 📗

Обличчя покійників, між тим, у переважній більшості були підозріло слов'янськими.

А тим часом сусідньою країною в бік державного кордону з Ненькою сунули величезні сили…

Долі було завгодно розпорядитися так, що незабаром Дружній Державі стало не до побитих камуфляжників та тим паче — не до ганських маніфестантів… У Неньці ж з тими з мітингувальників, хто носив по кишенях паспорти інших держав, довго не морочилися, вирішивши питання з жорстоким гумором: саме вони стали першими мешканцями відомого пересильного табору на Тузлі.

Розділ 14. Знайома мелодія (десь за рік до основних подій)

Чи знав колишній бригадир лівонів з лісопилки Ванька-китаєць, він же депутат райради й уповноважений по нацменшинах товариш Ван Вонг, що його чекає на конференції з питань національностей — достеменно невідомо. Першою приємною несподіванкою стало те, що майже всі делегати, які вщерть забили Палац культури залізничників міста Чити, були його сородичами. Траплялися, правда, дрібні групки (він їх відрізняв з першого погляду) дітей променів Чучхе та хошімінівців, але їх була — щіпка, а білих європеоїдів — одна-єдина цицьката краля з передвиборчого плакату, котра із погордою прогулювалася у фойє під ручку із самим товаришем Лі Чжуан Фаном, головою політради Партії далекосхідного прогресу.

Друга несподіванка була разючою: коли товариш Лі вийшов на сцену й після короткої протокольної преамбули китайською оголосив конференцію відкритою, з динаміків несподівано полинули знайомі з дитинства акорди, товариш Лі завів першим, а зал захоплено підвівся й підхопив:

Товариш Вонг співав і радісно усвідомлював мудрість керівника товариша Лі: заспівати офіційну пісню-символ Великої Східної країни — «Марш волонтерів» — не було би політкоректно щодо держави, що дала їм усім притулок, це викликало б небажані кривотлумачення… А так — виконали улюблену пісню народу, до якого належить левова частка членів партії. Представники котрого становлять більшість населення Далекого Сходу країни…

У своїй промові товариш Лі сказав, що вихідці з країн Далекого Сходу зробили величезний внесок у процвітання реґіону: вони підняли з руїн промисловість, модернізували й значно розширили торгівлю, відродили сільське господарство. Що вони становлять понад половину виборців краю, а всього — майже сімдесят відсотків населення. Що бюджет краю — це на 90 % сплачені ними податки. «Партія, — сказав товариш Лі, — не може миритися з тим, як федеральний центр ігнорує потреби та сподівання більшості місцевого населення, не задовольняє його освітніх та культурних потреб. З нестачею культурних закладів: театрів, бібліотек та музеїв, котрі обслуговували б етнічну більшість її рідною мовою».

«Час покласти край дискримінації, — заявив голова ПДП. — Образливе слово „лівон“ має бути назавжди викорінене на території регіону!»

«Більшою частиною бюджетних коштів має розпоряджатися той, хто їх заробляє, а не федеральний центр!» — проголосив керівник партії.

Звісно, учасникам зібрання припало до душі все, що він говорив: овації вибухали після кожного другого речення.

Під час перерви делегатам роздавали проект резолюції конференції. Товариш Вонг проглянув текст і не повірив власним очам: на стандартному папірцеві було викладено про негайний референдум щодо створення на території Далекосхідного федерального округу Далекосхідної республіки, про відносини з центром на засадах федерації, створення власного уряду й парламенту, про надання особливих преференцій капіталові окремих сусідніх країн, про перерозподіл потоків фінансових надходжень до бюджету на користь місцевої влади і, зрештою, про заміну на території краю державної мови і введення власної національної ґвардії.

Коли ж Вождь партії товариш Лі Чжуан Фан виголосив список найкращих на ниві співпраці національностей, товариш Ванька Вонг зрозумів, що готовий віддати за нього життя.

— Неоціненна робота наступних товаришів, — сказав голова політради. — Товариша Фень Цземіня, механізатора.

Оплески.

— Товариша Наталії Єршової, вчительки російської мови.

Усі зрозуміли, що це — та гарна краля, що сидить у президії поряд із головою, й забили в долоні ще гучніше.

— Товариша Сунь Юйсяна, водія вантажівки.

Аплодисменти.

— Товариша Ван Піншаня, інженера.

Знов плескають.

— Товариша Тан Чжаочжена, чорнороба.

Овація.

— Товариша Ван Вонга, бригадира.

Серце у Ваньки-китайця закалатало, забилося впійманим птахом… Він був уже не бригадир, але Вождь, мабуть, про це ще не знав…

— Товариша Чжан Дзінвея, заступника голови політради…

Вибух. Овації, вигуки, всі звелися на рівні… Товариш Вонг відчув: на очі набігають сльози…

До резолюції записали: провести на території Далекосхідного федерального округу та Забайкальського краю референдум і створити Далекосхідну республіку. Підготувати й провести вибори до Верховної Ради. Запропонувати центральному урядові визнати ДР суб'єктом федерації. Державною мовою в автономії визнати путунхуа, офіційними — російську, в'єтнамську та корейську.

Щоправда, товариш Єршова зауважила, що в краї живе чимало українців, але вчорашні лівони їх від росіян не відрізняли, тому питання зависло…

…Президент Дружньої Держави, її парламент та Микола Шульженко сприйняли самочинне новоутворення приблизно однаково:

— Змінити територіальний устрій держави й утворити новий суб'єкт федерації може лише Рада Федерації, ухваливши таке рішення двома третинами голосів кожної з палат— заявив голова держави у виступі на Першому каналі. — Поки такого рішення немає, будь-яка діяльність у цьому напрямку є незаконною.

Парламентські палати, сформовані чотири роки тому, не мали в своєму складі жодного «лівона» і поставилися до самої ідеї «лівонської республіки» без захвату: «прокотили» рішення дев'яносто п'ятьма відсотками голосів.

— Інтєрєсно дєвкі пляшут, — обурився й Микола. — Понаїхали та свої закони встановлюють…

— А хто має встановлювати? — здивувалася Клавка. — Ти ж подивися: у районних установах — вони, в областях — теж вони, міліція — вже й там їх неміряно, податкова й митниця — майже повністю їхні. Вже на пошті й в ощадкасі в районі їхніх — чи не половина. Вони реально взяли владу, чому ж їм і правила свої не встановлювати?

— Нутром чую, — заявив Микола. — Нічого доброго тут не буде. Валити треба звідси.

— Куди ще? Де це нас чекають? — скривилася дружина.

— На історичну батьківщину. На Украйну.

Та виявилося, що Клавка про це й чути не хоче, що належить вона до носіїв ідеології «батя й матуся, ті — так, хохли, а я — ні»:

— Ніякої батьківщини в мене там немає! Я тут народилася й виросла, єдина моя батьківщина — Далекий Схід!

Микола теж народився на Далекому Сході, і цей постулат для нього також був дуже вагомим.

Мала Клавка на той момент ще й другий мотив та аргумент, не менш важливий, але Шульженкові тоді було про те ще невдогад.

Розділ 15. Три маленькі зірочки на погоні

(десь за рік до основних подій)

Міністр не збрехав: незабаром Петренка перевели до столиці й дали двокімнатну хрущовку на Сталінці. Звісно, Сталінка — не Липки (навіть Оболонські), не вулиця Суворова, та й не Задуп'є [24]. Але Петро не переймався: у ґрадаціях київських районів він ще не розібрався, нове житло було більшим за його готельку в гарнізоні, не кажучи вже про те, що й Київ — не віддалена застава. Станція метро «Голосіївська» — за п'ять хвилин ходу, на роботу добиратися зручно, магазини поряд. Голосіївський ліс — взагалі розкіш, і теж поруч. Офіцерські строї йому личили й пасували. Статурний, спортивний, світлолиций, він, здавалося, зійшов з рекламного проспекту, аби гарантувати громадянам міцний правопорядок і надійну охорону.