Адепт - Ешкилев Владимир (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений txt) 📗

Три місяці чекав Any на дракона. Й ось старий хробак Бахму поповз на південь полювати дурних сайгаків. І сталося так, як передбачив хитрий мисливець. Сховане лезо прорізало черево безсмертного хробака, не захищене сірим шпичастим панциром. Бахму заревів так, що всі сайгаки Чорного Степу втекли у землі Хорезму і рік не поверталися до горбів Сарбаракану.

Дракон зніс хвостом три глиняні пагорби, і шматки глини падали в срібну воду Балгашу, мов брили з баліст — на обложене місто. Any заледве не наклав життям, забившись між велетенськими пісковиками. А коли Бахму поповз назад, до цілющої води Батька Озер, мисливець пішов його слідом і побачив у западині плаского каменя калюжу драконячої крові. Він випив її і жив надзвичайно довго. Старійшини казали Мелхиседекові, що дев'яту дружину Any взяв у свій намет, коли минуло сто п'ять літ із дня смерті першої.

Так перед Мелхиседеком з'явилася ще одна з таємних речей Сущого — Безсмертя серед смертного світу.

Двічі син Левія бачив панцирного хробака серед руїн Першої Столиці. Довжиною він перевищував найбільші кораблі Хазарії, а очі його були, мов колеса дербентських арб.

Одного дня старійшини підвели до нього красиву дівчину у весільному одязі і сказали: «Це твоя дружина, цілителю!»

Увечері того дня син Левія таємно залишив руїни. Він не один раз казав потім: «Жінки і пошуки несумісні».

Обтяжений знаками Шехіни та Безсмертя, попростував він на схід. У тій дорозі загубив він свій страх перед лихим та незнаним що несе смерть. Вільна людина не помирає — подається у смерть, як у нову свободу. Вмирає той, кому є що втратити. А Мелхиседекові не було вже чого втрачати, крім кількох складних питань, що їх Єдиний відпустив у світ без відповідей.

Поети, котрі існують для створення нового, не народили ще слів, якими б міг я розповісти про міру тих злигоднів і страждань, що пережив син Левія, шукаючи Біле Озеро. Розбійники продали його в неволю до кочовиків, таких диких, що брат із сестрою між ними злягаються серед білого дня, а м'ясо вони їли сирим, немов звірі, непросвітлені знаком, голодні.

У селищі дикунів син Левія захворів на незнану хворобу і тіло його вкрили смердючі виразки. Дикуни покинули хворого раба посеред дороги, як непотріб. Але знак Шехіни був у думках Мелхиседекових і хвороба його не здолала. Християнські ченці-несторіани [86] підібрали сина Левія. Півроку він мандрував із ними, перейшов дві пустелі і п'ять гірських країн, і, на четвертий рік мандрів, побачив найвищі у світі гори. В затінку тих гір лежало Біле Озеро, а над ним височіла вежа з червоного й жовтого каменю. У вежі жив Цаган-малх, цар і мудрець жовтошкірого Сходу.

Довгу бесіду мав син Левія з царем Білого Озера. Довідався він, що ще в прадавні часи, коли іудеї воювали Ханаан, а склавини жили на півдні Чорного Степу, посеред Білого Озера стояв острів, а на ньому священне місто, ім'я якого з мови Цагана Мелхиседек переклав як «Осередок Верховної Мудрості». Давні іудеї знали про це місто, називали його Кадеш-кіріаф, а мої родовичі — Кітеж-градом. У тому місті жили святі люди, що носили ім'я Досконалих. Багато назв і пророцтв почули від них в ойкумені. Але не спав Ворог Сущого — він послав на місто Досконалих зграю драконів, і вів її прабатько хробаків Бахму. Три доби Осередок Верховної Мудрості витримував напад драконів, та Бахму зруйнував його стіни і місто загинуло. Лише п'ятеро Досконалих урятувалося від драконячої люті в горах. З їхніх чресел вийшло нове плем'я і тисячі років жило воно, наймудріше, на сході, біля скорботних хвиль Білого Озера. І всі володарі племені брали собі престольне ім'я Цаган, на згадку про наймудрішого з П'ятьох Урятованих.

Багато таємниць розкрив Цаган-малх перед очима Левієвого сина. Не все Мелхиседек передав мені. Про Шехіну Цаган мовив:

— До початку Сущого Вона існувала оболонкою найбільшого із задумів Єдиного — людини. Але первинний задум був зруйнований [87] Ворогом Сущого. Шехіна розкололась на безліч уламків. Нині літають Всесвітом і, стикаючись із сутностями людських душ, породжують кохання. А замість зруйнованої Шехіни Єдиний створив для людей новий захист — Свободу. І Ворог ніколи не зможе зруйнувати її, тому що Свобода і Сатана пов'язані між собою в ойкумені; знищуючи Свободу, Сатана знищує джерело своєї надії… В людях завжди житиме згадка про Справедливість-Шехіну, про першу оболонку Адама, що не потребувала вибору. Бо він — найперше прокляття і найостанніше з благословень.

Про безсмертя Цаган сказав:

— Безсмертя неможливе у світі, де Свобода заступила місце Шехіни. Над тими, хто живе довго, доля здобуває тим більшу владу, чим довше їхнє життя. Той, хто отримав безсмертя, втрачає Свободу і повністю підкоряється долі. Але перший зі слуг долі — Сатана. Його знак — Макрі Чихен, свастика [88], знак чотирьох циклів. Життя безсмертного схоже до свастики — воно повторюється у подіях своїх. Безсмертний приречений на ходіння по колу і вічну щербатість від уже баченого.

Ось що почув син Левія від царя Білого Озера. Через шість років від початку мандрів, у сьомий рік правління царя Завулона, повернувся він у Ітхель. Там він переповів слова Цагана Братству Шехіни і відмовився від посвяти у ступінь Голови Братстсва. П'ятеро рідних братів його вже загинули у війнах з уграми і печенігами, і Мелхиседек увійшов старшим у запустілий будинок Левія, батька свого. І перед мудрістю його схилилися втаємничені.

І ще повинен сказати я: книжник Зоровавель із Саркелу також був адептом Шехіни.

Третя літера Чотирилітерника — «вав»

Так залишився я в домі Мелхиседека, у будинку Левія на вулиці Мідяного Стовпа.

Мелхиседек допоміг мені вступити до цеху лікарів Прославленого Міста. Цеховий голова ескулапів [89] Шимон, син Азарії, з поваги до сина Левія, прийшов на вулицю Мідяного Стовпа, щоб екзаменувати мене. Його супроводжувало ще двоє лікарів — грек Діонісій та вірменин Анікат. З ранку до полуденної спеки три достойні цілителі вимучували мене запитаннями. Сивобородий Шимон під час цього допиту недовірливо хитав головою та сказав:

— Страшні часи! Необрізані дикуни лікують людей, смердючі варвари керують військом… Бідна Хазарія!

Але отримавши по двадцять дирхемів, старші лікарі Ітхелю дали мені змогу здобути їхнє визнання в другій частині іспиту. Наступного дня слуги Шимона повели мене на вулицю Рожевого колодязя, до важко хворого купця Калокіра, найзаможнішого з караванщиків грецької громади.

Калокір хворів на водянку, і хвороба його вже так глибоко в'їлася у старе тіло, що сам Гіппократ не в змозі був би принести йому полегшення. Щоб остаточно зганьбити мене, слуги Шимона зчинили страшенний галас, запевняючи родичів Калокіра, що приведений ними молодий склавин обов'язково вилікує купця, бо кращого знавця засобів від водянки в ойкумені не бачили з часів Вавилонського полону [90]. Завдяки цьому рейваху піввулиці збіглося дивитися на зцілення Калокіра. Щонайменше три десятки греків заглядали через паркан в обійстя.

Купця винесли на внутрішню терасу головної споруди, що виходила у розкішний гай. Неподалік від тераси, викладеним кольоровим камінням руслом, біг струмок із кришталево-прозорою водою. Роздуте хворобою тіло купця лежало на смугастій ковдрі, і вродлива наложниця прикладала до Калокірового чола шматок тканини, змочений холодною джерельною вологою.

Слуги Шимона стали віддалік, весело дивлячись на мої зусилля. А я тишком сміявся з них, згадуючи тих залитих водянкою киян, що їх підіймав з одра у виті Желянській старий чаклун Силеник.

Багато часу зайняли приготування: пошуки трави в гаю і чистої олії серед торгових скарбів купця. Звечоріло, і на терасу винесли смолоскипи, коли я почав намащувати тіло старого цілющою сумішшю. Тепер слуги Шимона підійшли ближче і навіть запитали, які трави я поклав до горщика з олією. У відповідь я попросив їх спіймати у гаю жовтого скорпіона для виготовлення нової суміші. Більше вони не наближувались до мене.