Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн .txt) 📗
вона згадує про сей шлюб як факт уже довершений: nobilis mulier Gertudis uxor nobilis viri Danielis Pruteni. Відсувати сей шлюб дуже від сеї дати назад не годить ся: 1252 роком датують його нїмецькі лїтописи, і він мабуть і хронольоґічно й річево стояв у звязку а походом Белї на Австрію весною-лїтом 1252 р. (маємо грамоти його з під Відня, датовані серединою червня — Fejer IV, 2, Cod. Arpad. VII 342): Беля „ Ђ xa во Н Ђ мц Ђ с Романомъ и да сестру герцюкову за Романа”. Що шлюб в усякім разї не став ся значно скорше перед сим походом, се виходить з оповідання Галицької літописи, що Беля потім не піддержав Романа: отже похід Белї на Австрію 1252 р. в усякім разї не був значно пізнїйше по шлюбі Романа.
Оповіданнє Галицької лїтописи, в порівнанню з неприхильними для Романа записками австрийських хронїк, звучить як оборона Романа, доводячи, що він мусїв кинути Ґертруду й зробив се за її порадою. Ті детайлї, які наводить вона, показують, що оповіданнє її в фактах вірне. Цїнну аналїзу й коментар до нього подав Шараневич, Die Hypat.-Chr. c. 67 і далї, тільки гадки його (зрештою висловленої ще перед ним), що лїтопись оповідає про облогу Романа в Кльостер-Найбурґу, не можна прийняти: лїтописне „у город Ђ Инеп Ђ рьц Ђ (видавці хибно читають:
и Неп Ђ рьц Ђ ) — nom. Инеперькъ, виразно вказує на Гімберґ — нор. Huber Geschichte Oesterreichs I. 534. До сих подїй див. ще розвідку Губера Die steirische Reimchronik und das osterreichische Interregnum — Mittheilungen des Instituts fur ost. Geschichtsforschung IV c. 51.
Короткі згадки австрійських хронїк дуже добре ілюструють мале значіннє цїлого епізоду з Романом в історії боротьби за австрійську спадщину, нерозмірно побільшене в оповіданнях декотрих новійших дослїдників. Навіть Дашкевич в своїй моноґрафії про Данила підносить, що його син „якийсь час сидїв на австрійськім герцоґськім столї” (с. 101).
Не знати, чи в якім звязку з австрійськими справами стояла подоріж Льва на Угорщину десь коло р. 1254 (Іпат. c. 550: Льва бо преже отрядилъ б Ђ королеви). Ся подоріж припала на час походу Ізяслава Мстиславича на Галич, а Ізяслав шукав, видко, помочи на Угорщинї, отже се б підсувало гадку, що Данню хотїв як не помочи, то невтральности угорського короля супроти Ізяслава. Але звязати подоріж Льва з сим походом Ізяслава трудно тому, що похід Ізяслава став ся нагло, „в невид Ђ ньи”.
Між участниками рішучої битви під Кресенбруном (4/VII 1260) Danielem regem Russiae et filios eius et caeteros Ruthenorum ac ac Tataros згадують Annales Ottocariani — т. зв. лист Отокара (Monumenta Germ. hist. Scr. IX c. 184). Відси перейняв сю звістку Длуґош (II с. 378), пояснивши своїм звичаєм, що з Данилом були Лев і Роман (се неможливо). Про сю звістку про участь Русинів Шараневич Die Hyp.-Chr. стр. 86, 144-5 і Кордуба в Записках H. т. ім. Ш. Х miscel.: Участь Данила в битві під Крессенбрунн. Др. Кордуба тут з більшою рішучістю підніс гадку, меньше виразно висловлену у Шараневича про припадковий характер участи Дапила в угорськім походї 1260 р. Натомість Венцель в згаданій монографії думає, що Данило брав участь в битві з військом — ор. c. c. 383. Годить ся запримітити, що закид д-ра Кордуби галицько-руській історіоґрафії, нїби вона сього факту не знала, несправедливий супроти згаданої працї Шараневича, а сам др. Кордуба хибно покликуєть ся на Штирійську римовану хронїку (Pez. Scriptores rerum austr. III c. 76), що згадує не Russen, a Rassen, себто Сербів (Rassen, Porn (очев. Posn) und Chrobaten, a в Annales Ottocariani 2 ): Ruscenses et Bosnenses (c. 185), у Длуґоша II 378 Raczones et Bosnenses).
Про участь Данила в віденськім з'їздї каже хронїка т. зв. Ґеорґа Гаґена (Pez Scriptores І c. 1079): Mit уm (Белєю) cham auch der Ghunig von Rewssen und der Chunig Machow (Ростислав), der auch des Chunigs Welans (Белї) Tochter hett, und der Chunig auss der Syrfey — die drey Chunig in Chron von den von Vngern empfahent. Шараневич (Die Hypatios-Chr. 85) приймав сю звістку скептично, але нїчим свого скептицизму це умотивував.
9. Традиція про останнї лїта житя Льва і дата його смерти (до c. 109).
Рік 1301 як дату смерти Льва увів властиво в наукову лїтературу Карамзїн (IV c. 103 і прим. 202), хоч була вона уже у Еяґля — Geschichte der Ukraine c. 579. Карамзїн узяв її з рукописної копії Зиморовичевої Leopolis triplex, де при звістцї про смерть Льва стояв рік 1301; але сей рік був доданий якимсь пізнїйшим переписувачем, бо в дїйсности у Зиморовича при сїй звістцї стоїть р. 1292 (див. виданнє Гека В. Zimorowicz opera, quibus res gestae urbis Leopolis illustrantur, 1899 c. 56). Потім сю дату бачимо у Зубрицького — (Критико-историческая пов Ђ сть с. 62): ”13О1 або 1302 р.”; в Исторії Галичско-русскаго княжества III. 248 він справедливо уже признав сю дату непевною, але се не перешкодило пізнїйшим дослїдникам далї її приймати: приймає її Шараневич — Исторія Галицко-володимирскои Руси c. 121, Антонович — Монографіи І. 51, Иловайский — Исторія Россіи І ч. II c. 512, Ап.Левіцкий — Obrazki z dziejow Przemysla c. 95 i Ruthenische Theilfurstenthumer c. 172, Андріяшев — Очеркъ Исторіи Волынской земли с. 199, Іванов — Истор. судьбы Волынской земли с. 189, Бальцер — Genealogia Piastow с. 349, Ґолубінский — Ист. рус. церкви т. II с. 896, і т. и. Як бачимо, дата, коли міряти її іменами авторів, які її приймали, — виглядає ся зовсїм поважно, хоч сама вона зовсїм не поважна.
Звідки з'явила ся ся цїкава дата, на певно того не можу сказати, але думаю, що підставою для неї послужила одна з грамот Льва — наданнє галицькій митрополїї села Перегинська, з датою 8 марта 6809 р. Ся дата була мабуть причиною, чому Зубрицький вагав ся між 1301 і 1302 р., а Петрушевич знову викомбінував з неї (рахуючи на мартівське численнє) 1300 р. (ор. c. c. 151). Сїй датї можна дїйсно признати стільки значіння, що датуючи її 1301 р., фальсіфікатор міг при тім виходити з якоїсь традиції, що Лев ще жив на початку 1301 р.; але се можливість, як бачимо, зовсїм проблєматична.
Зиморович (1. c.) оповідає про остатнї лїта Льва, що він „за прикладом свого дядька Василька” 3 ), militiam sacram christianam amplexus 4 ) і ставши перед смертию смирним як ягня, тихо закінчив своє житє і був похований Василиянами без всякої паради, в монашій одїжи — „а місця його похорону Русини не знають і дотепер”. Се оповіданнє самим своїм змістом вказує виразно на якийсь василиянський переказ, анальоґічний з переказом про те, що Лев жив перед смертию й умер в Спаськім монастирі (переказ у Стебельського Genealogia xx. Ostrorogow c. 44, потім Зубрицького Пов Ђ сть 1. c., у Шараневича Исторія 1. c., пор. В. Площанського Лавровъ село и монастырь въ Самборскомъ окруз Ђ — Науковый сборникъ Галицької Матицї, 1866 р., с. 823, але тут сказано тільки, що Лев жив у Спасї). Автентичности, розумієть ся, не мають обидва перекази.
Так само непевним зістаєть ся звістний переказ про гріб Льва, в XVIII віцї знайдений в Лаврівськім монастирі. Зубрицький (Пов Ђ сть, 1. c.), покликуючи ся на Василиян-очевидцїв (хоч писав 60 лїт по тім нїби фактї) каже, що 1767 р., коли Лаврівський монастир погорів, тодїшнїй ігумен Волянський вітворив каплицю, де були гроби князїв(!), і в нїй знайдено дві різблені й сріблом оббиті домовини, а на одній з них було імя Льва 5 ); факт сей затаєно, аби хто не претендував на знайдене срібло, а саме воно ужито на відновленнє монастиря.
Як бачимо, се оповіданнє має всї прикмети непевности: з одного боку Василияне — очевидцї (без близшого означення часу й імен), що росповідають сю історію, з другого боку — затаєннє її, чим поясняєть ся та обставина, що про се нема нїяких звісток н'їде більше. Дїйсно, анї в лїтописних записках Лаврівського монастиря (у Площанського, 1. c.), анї в відомостях, які збирав в сїм монастирі Площанський в 60-х рр., не маємо слїду сеї історії, що з книги Зубрицького перейшла потім до Петрушевича (Гал. Истор. сб. І пр. 32) і Шараневича (Исторія c. 121), а з комбінації її з переказом про смерть Льва в Спаськім монастирі з'явило ся оповіданнє, що Лев умер в Спасї, а відти тїло його перенесено до Лаврівського монастиря (Зубрицький, Петрушевич, Шараневич 1. c.). В 1899 р. минї оповідали місцеві Василияне, що вони старали ся напасти на слїд тієї каплицї й Львового гроба, шукали їх скрізь, але даремно.
