Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Примітки
1) В оборот пущений був Туманським, в росийськім перекладї, в 1793 (Россійскій Магазинъ ч. II кн. 6), а спопуляризував його Бантиш-Каменський, додавши виїмки в своїй працї про унїю; звідси вони були переложені назад на польську мову. Польський текст ориґінальний видав Шиманьский в 1862 (Przeglad Poznanski), відти у Лїковского Historya Unii 1875, дод. 3. Иньший, доправнїйший текст в рукоп. петербурської академії наук в колєкції П. Доброхотова.
2) Relacye nunciuszow II c. 167, пор. характеристику обставин 164-5. Пор. пізнїйшу (по соймі писану) реляцію Рутского у Гарасевича с. 258 і далї.
3) Theiner Monumenta Poloniae III ч. 298, 301.
4) Про нього в листї Рутского (Guepin l. c.) і в пізнїйшій реляції, 1628 р. (друкована в Bocznik towarz. hist-liter. w Paryzu, 1868 c. 54). Supplementum Synopsis — Архивъ I. VII c. 588.
5) Zbior pamietnikow VI c. 351-3 (Жерела VIII ч. 172).
6) Друкована тамже с. 383 і далї; див. с. 388.
7) Рутский (Guepin II с. 533).
8) Коротший текст екзорбітанцій видано у Нємцевіча VI, див. с. 424; ширший в згаданих дневниках Публ. бібл. (№ 29 л. 16, № 76 л. 24, № 96 л. 15).
9) Ludzie lekcy, хибно в копії № 174 lekkiey (plebeiae соndіtionis).
10) У Ґецена II с. 552.
11)Ркп. № 29 л. 18-9, й ин.
12) Ркп. №. 29 л. 22 об., й ин.
13) Proponowal іm іmсі x. arcybiskup, aby nа sobor pozwolili, toiest nа concilium, y tam sie fraterne z soba o dyfferenciach znosili, ale Borecki ten y z Smotryckim superbe et contumaciter tam staneli, na zadna rzecz pozwolic nie chcac, ktora by sie do zgody miala, a w wielu rzeczach kalumniami brzydkiemi narabiaiac, aniz prawda — Дневник.
14) Ркп. № 29 л. 23 об., № 76 л. 60 об.. № 96 с. 35-6. Реляція Рутского у Гарасевича с. 262-3 і лист 1. c.
15) Volumina legum III c. 217.
16) Listy Zbaraskiego c. 77-8.
17) Пор. інструкцію волинської шляхти, де вона поручає своїм послам за порозуміннєм з иньшими доходити gruntownych y wczesnych sposobow dla zatrzymania w posluszenstwie y w rzadzie козачини (Архивъ II. I c. 136).
18) Listy c. 552, пор. Volum. legum III с. 216 і лист Рутского 1. с. с. 552.
19) Отже не можу згодити ся з Жуковичом (1. с. IV с. 65), що сойм не хотїв доводити до розриву з козачиною. Навпаки, власне тепер особливо він брав справу гостро.
20) Лист Рутского, як вище.
21) Жерела VIIІ ч. 175.
22) l. c. c. 553.
ПОЛЇТИЧНІ ГОРІЗОНТИ КОЗАЧИНИ 1624/5. ШАГІН, ЯХІЯ І ПЕРЕГОВОРИ З МОСКВОЮ: ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ НАПРУЖЕННЄ, ЗМІНИ НА ГЕТЬМАНСТВІ, МОРСЬКИЙ ПОХІД, УБИЙСТВО КУНЦЕВИЧА, СОЙМ 1624 Р. КОЗАКИ В КРИМСЬКИХ УСОБИЦЯХ, ТУРЕЦЬКИЙ ПОХІД НА КРИМ І КОЗАЦЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ ПІД ЦАРГОРОД, ВІЙНА В КРИМІ, КОЗАКИ В ВІЙСЬКУ ҐЕРАЇВ, ЗАХОДИ ШАГІН-ҐЕРАЯ КОЛО СОЮЗУ З ПОЛЬЩЕЮ, СОЮЗНИЙ ТРАКТАТ ЙОГО З КОЗАКАМИ.
Досить легко йшло з ухвалами на козаків на соймі; далеко тяжше пішло проводити ті хитроумні ухвали в житє.
Висланнє ультиматуму, здаєть ся, рішено було кінець кінцем злучити з висилкою комісарів, щоб сї, відповідно до постави козаків, чи трактували чи „поступали з ними суворо”, як делїкатно висловляла ся тайна інструкція 1). Для сього комісари повинні були привести з собою готове військо, і для того в комісію визначено найбогатих, найсильнїйших маґнатів.
Але минали місяцї, а та комісія все не могла нїяк зібрати ся „по части для морового повітря, по части для неустанних трівог і частих інкурсій татарських — через них анї комісари не могли зїхати ся, анї п. гетьман не міг посунути війська в ту сторону” 2). А король коли може й пробував зробити якийсь вплив на козачину через своїх послів або що 3), то се не могло зробити нїякого вражіння по попереднїм.
Настрій козачини одначе дуже грізним не був. І погрози на соймі — зробити повстаннє за несповненнє своїх домагань, хоч прийняті були досить серіозно 4), такими серіозними не були. І се давало досить несолїдне свідоцтво козацьким заявам і погрозам. Але статочнїйша частина козачини, очевидно, далї старанно уникала конфлїкту з річею посполитою і звертала козацьку енерґію в сторону найменьше небезпечну з сього становища, і сподївання якоїсь козацько-польської війни в оборонї віри, під впливом духовенства, не справдили ся поки що.
Може бути, мала тут своє значіннє і зміна гетьмана. Фіаско козацьких домагань на соймі позбавило булави Олифера Голуба. Але його місце заступив репрезентант тої ж „статочної” полїтики, Михайло Дорошенко (дїд гетьмана Петра). Чоловік безперечно дуже здібний, вожд і полїтик, авторитетний у своїх, він був поважаний і в польських кругах і мав тут репутацію чоловіка прихильного річипосполитій („Дорошенко, полковник доброї репутації у молодцїв, за свою відвагу, і королеви й річипосполитій завсїди зичливий”, як рекомендував його в своїм дневнику Хотинської війни Як. Собєский) 5). Він, безперечно, не був прихильником конфлїкту і своїми впливами міг тільки лагодити напружені відносини, в яких козачина стояла з правительством, особливо від останнього сойму 6). Подавав і правительству якісь надїї в сїм напрямі 7). Але напруження се, розумієть ся, не могло переломити, і сам Дорошенко не міг робити собі якихось ілюзій в сїм напрямі.
На весну 1623 р. козаки, як заповідали торік, вибрали ся походом на Чорне море. Похід був не великий. Турецька фльота тодї стояла в Кафі, зайнята інтронїзацією на ханстві Махмет-ґерая. Козацькі чайки зявили ся недалеко безборонного Царгороду, нагнавши великого страху. На спіх почали зброїти ґалєри на них, набираючи ріжну наволоч, яка зайняла ся грабованнєм передмість замість експедиції на козаків. Поки вони вибрали ся на море, козаків і слїд згинув 8). Ледво вернувши ся з сеї експедиції, козаки під кінець лїта вибрали ся знову на море. „Лишивши одну здобич, пішли по другу”. Сим разом турецькій фльотї удало ся зловити трохи козаків: вона прнвезла в Царгород кілька живих бранцїв і кільканадцять козацьких голов та презентувала їх новому султанови, а той казав положити сї голови перед собою в ряд перед народом, і се дуже сподобало ся Туркам 9). Збаразькому писали, що було в сїм походї 30 чайок. Подробиць з рештою не маємо. Між сими двома морськими походами Дорошенко, що виїздив на Запороже — здаєть ся подаючи надїї на якесь успокоєннє своєволї, вибрав ся походом да Перекоп. Мало се характер віддячення Ордї за поход на Україну, вчинений під весну. Козаки забрали велику здобич, масу худоби 10).
Сї козацькі походи не принесли особливого клопоту правительству. Турецьке правительство прийняло поясненнє польських послів, що сї походи були викликані татарським набігом 11), і тільки на далї ставило жаданнє, щоб козацьких нападів не було. Вони не перешкодили ратифікації трактатів, навпаки — змушували Турків бажати спокою з Польщею, щоб не було більше тих козацьких наїздів. Натомість останнїй напад Татар виклакав в Польщі певні жалї за розрив з козаками, що тепер не вважали потрібним вислугувати ся Польщі.
В пізнїйших козацьких відповідях на обвинувачення польського правительства (по погромі 1625 р.) старшина згадувала, що вона арештувала проводирів весняною походу на море 12) і відіслала їх до київського ґроду — хотїла, мовляв, запобігати морським походам, але як потім правительство не стало платити умовлених грошей, — „мусїли вони самі за себе промишляти”. За своєвільні походи на море правительство вважало вказаним укарати козацьке військо не заплативши йому грошей. Нагода для скарбу приємна, але тактика сумнївної вартости. Напруженнє тільки збільшало ся, і козачина тим меньше вважала себе звязаною.
