Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

— Я намагався спогляданням насититись, але марно. Шлунок мій голодом дебеліє.

— Гамнемо чогось (сказав я). Скуштуймо оцих анакампсеротів [502], що висять над нами. Тьху, яка гидота!

Я зірвав кілька мироболанів, звислих з кінця килима, але так і не здолав ні розжувати, ані проковтнути їх: куштуючи їх, кожен скаже і заприсягнеться, що він зовсім несмачний, цей кручений шовк. Буцімто Геліогабал, на папську буллу взоруючись, запозичив звичай частувати тих, кого довго уголоджував і знай обіцяв пишне, щедре царське пригощення, а врешті пропонував страви з воску, з мармуру, з глини, з гаптованих і мережаних убрусів.

Заклопотані пошуками їжі, ми нараз почули сильний і незграйний гук, немовби то жінки вибивали білизну або ж стукали базакльські млини у Тулузі. Не довго роздумуючи, ми пішли на цей гук і побачили горбатого дідка, виродливого і препоганого. Звали його Чутка; рот у нього був до вух, у роті сім язиків теліпалось, і кожен язик розсічений на сім часток; хтозна, як це в нього виходило, проте говорив він усіма сімома язиками водночас про всяку всячину і різними діалектами; на голові і на всьому тілі мав він стільки ж вух, скільки Аргус очей; до того ж був сліпець і паралітик — ногами не владав.

Круг нього я побачив безліченну безліч чоловіків і жінок, які його уважно слухали; деякі були гарні собою, надто той, хто тримав у руці мапу світу і давав слухающим короткі пояснення, що на ній, отож за кілька годин ті робилися освіченими й вченими і докладно умілою мовою міркували про такі матерії, для знайомства з якими не вистачило б віку людського, і все напам'ять; а розважали вони про нільські і вавилонські піраміди, про троглодитів, про гімантоподів, про блемміїв [503], про пігмеїв, про канібалів, про Гіперборейські гори, про егіпанів, про всіх чортів — і все з чутки.

Я побачив там, як не обмиляюсь, Геродота, Плінія, Соліна, Бероза, Філострата, Помпонія, Мелу, Страбона і багатьох інших старожитців, а ще великого якобита Альберта, Петра Сповідника, папу Пія Другого, доблесного Паоло Джовіо, Кадакуйста, Тево, Жака Картье, Гайтано Вірменського, венеційця Марка Поло, Лодовіко Романо, Педро Альвареса і ще безліч нинішніх істориків, ховаючись за килимом, вони нишком мережили чудові книжки — і все це з чутки.

За оксамитним килимом, розшитим листям рути, біля Чутки я побачив чимало першеронів і мансійців, старанних молодих спудеїв, коли ми їх запитали, на якому вони факультеті, спудеї відповіли, що змолоду вчаться свідкувати, що штуку цю вони опанували досконало і що, повернувшись додому, вони житимуть чесною свідоцькою працею, свідкуючи про все на світі на руку тим, хто більше дасть — і все з чутки. Думайте про них що хочте, але вони переламалися з нами хлібом і щедро напоїли нас зі своїх барил. Відтак вони дали нам щиру раду: якщо ми хочемо зробити кар'єру в якогось там могути, то нам доведеться будь-що таїти правду.

Розділ XXXII

Як ми відкрили для себе Ліхтарний край

Потому як нас зле трактували і погано частували в Саєтчині, ми веслували цілі три дні, а на четвертий спозаранку підпливли до Ліхтарії. Чалячи до берега, ми побачили якісь летючі вогники на морі. Спершу я був подумав, що це жевріють не Ліхтарі, а вогнеязика риба, або ж лампіриди, звані інакше цицинделами, у мене на батьківщині вони світяться вечорами, коли ячмінь колос наливає. Проте лоцман розтлумачив мені, що це сторожові вогні, вони вхід до пристані освітлюють і супроводжують деякі чужинецькі судна, як-от, скажімо, судна добрих кордельєрів і якобитів, що сюди на помісний собор поз'їжджалися. Ми висловили побоювання, чи не заповідає це шторм, але лоцман нас переконав на інше.

Розділ XXXIII

Як ми у порту лихнобійців [504] висіли і ступили на Ліхтарно

Тим часом ввійшли ми у порт Ліхтарії. Там, на високій вежі, Пантагрюель упізнав ларошельський ліхтар, напрочуд яскравий. А ще ми побачили фароський, навплійський та атенськоакропольський, Палладі присвячений, Ліхтарі. Біля порту лежить невеличкий виселок лихнобійців, которі живуть коштом Ліхтарів (як у нас брати ласощохлисти живуть коштом черниць), люди хороші й допитливі. Тут колись ліхтарив сам Демостен. Від причалу і аж до палацу нас проводили три маяки-сторожовики у високих албанських ковпаках, і ми заявили їм про мету нашої подорожі і наш намисел попросити у ліхтарної цариці Ліхтар, аби він супроводжував нас і освітлював нам шлях до оракула Сулії; маяки зголосилися вволити наше бажання і додали, що ми нагодилися саме вчасно і вельми доречно, за ліхтарями діло не стане: вони тут скликали помісний собор.

Коли ми прийшли до палацу, два почесних Ліхтарі, а саме Ліхтар Арістофанів і Ліхтар Клеантів відрекомендували нас цариці, і Панурґ по-ліхтарному коротко виклав їй мету нашої подорожі. Цариця гостинно привітала нас і запросила повечеряти з нею, за вечерею-бо нам легше буде обрати собі поводиря. Її запрошення нас дуже врадувало, і ми намагалися за всім сочити і все укмічати: жести Ліхтарів, їхні строї, манеру справуватися, а зарівно і сам перебіг застілля.

Цариця наділа сукню з гірського кришталю, дамастовану і буйними діямантами всипану. Ліхтарі вельможні були вбрані хто в шати зі стразів, хто в убрання з фенгитів [505], а інші в одіж рогову, паперову, цератову. Ліхтарі вуличні теж були одягнені як їхньому чину і давезному коліну подоба. Серед найродовитіших я, на свій подив, зауважив Ліхтаря глиняного, такого собі нічного горщика, мені сказали, що це той самий Ліхтар Епіктета, за який у давнину давали три тисячі драхм.

Пильненько так я розглядав убрання Марціялового ліхтаря Полімікса [506] і ще пильніше — Ліхтаря Ікосіміксового [507], який донька Тисія Канопа колись присвятила богам.

Уважно я розглянув Ліхтар Пенсил [508], колись узятий з Тебів до святині Аполлона Палатинського і згодом перенесений Александром Звитяжцем до Кими Еолійської.

Зауважив я ще один Ліхтар, відмітний тим, що на голові його красувався гарний шарлатовий чубчик, мені сказали, що це Бартол, Ліхтар права.

А ще я занотував два Ліхтарі, гарні тим, що на поясі в них висіли клістири, мені розтлумачили, що один — це великий люмінарій, а другий люмінарій малий, аптекарський.

Як прийшов час вечеряти, цариця засіла на покутті, а всі інші — згідно зі своїм званням і чином. На початку вечері всім роздано великі лойові свічі, а цариці вручили грубу і рівну, білого воску, походню з рожевуватим краєм; Ліхтарі вельможні, а також Ліхтар мірболенський дістали свічу горіхову, а нижньопуатевинський (при мені) — свічку мальовану, лихий його знає, яке вони там укупі з довгими своїми ґнотами давали світло. А от багато молодих Ліхтарів, під орудою Ліхтаря дорослого, не світили, як інші Ліхтарі, та й убрання їх, як мені здалося, було досить крикливих барв.

Після вечері ми пішли перепочити. Назавтра ми з царициного призволу обрали собі з числа найдостойніших Ліхтарів проводиря, а потім відчалили.

Розділ XXXIV

Як ми до оракула Сулії прибули

Бравий наш Ліхтар освітлював нам шлях і веселенько собі вів нас, і ось нарешті прибули ми на острів обітований, де був оракул Сулії.

Ступивши на берег, Панурґ хвацько цибнув на одній нозі і сказав Пантагрюелю:

— Сьогодні ми маємо те, до чого з такими трудами і клопотами добувалися.

Потім звичайненько передав себе на руки Ліхтаря. Ліхтар нараяв нам кріпитися і ніяким світом не дрейфити, хай би що ми там узріли.

Підходячи до храму Божественної Сулії, ми мусили пройти великий виноградник з прерізною лозою — фалернською, мальвазійською, мускатною, таббійською, бонською, мирвальською, орлеанською, пікардійською, арбуаською, кусійською, анжуйською, гравською, корсиканською, верронською, неракською та іншою. Посадив колись цей виноградник добрий Бахус, і така його окривала благодать, що він цілий рік був оздоблений листом, квітом і плодом, наче помаранчеві дерева в Сан-Ремо. Ясненький наш Ліхтар звелів кожному із нас із'їсти по три виноградини, накласти листу в черевики і взяти у лівицю по галузці зеленій. Кінець виноградника ми пройшли під античною аркою, де було гарно вирізьблено трофей питця, а саме: по один бік довга низка фляг, бурдюків, пляшок, шклянок, жбанів, барилець, чанів, глеків, кухлів і античних сосудів, розвішаних у тінявому трельяжі; по другий — чимала кількість часнику, цибулі, шалоту, окостів, кав'яру, пиріжків, копчених бичачих язиків, старого сиру та інших присмаків, виноградними лозами перевитих і гілками вельми скусно зв'язаних; а ще тут було багато всякого начиння, чарочки на ніжках, скляночки без ніжок, келихи, фіали, кубки, ковші, сальверни, чаші, стопочки і вся інша такого типу вакхічна артилерія. На чолі арки, під зоофором [509], красувався такий двовірш: