Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗

Але що ж буде тепер, коли вони обидва — і Сомс, і Джоліон— знов одружені! Ось що було найцікавіше. Казали, Джордж побився об заклад із Юстасом, що маленький Джоліон з'явиться раніше за маленького Сомса. Джордж такий штукар! Ходили також чутки, що він нібито заклався з Дарті, чи доживе Джеймс до дев'яноста років, хоча хто з них ставив на Джеймса, лишилося невідомим.

На початку травня до Тімоті завітала Вініфред і повідомила, що Вела поранило кулею в ногу і його мають демобілізувати. Його доглядає дружина. Він буде трохи кульгати, проте тільки ледь помітно. Йому б хотілося, щоб дід купив йому там ферму, він збирається розводити коней. Батько Голлі дає їй вісімсот фунтів на рік, отож вони житимуть у достатку, бо дід сказав, що даватиме Велу п'ятсот; але щодо ферми, то він не знає, не має певності: він не хоче, щоб Вел розкидався грішми.

— Проте ви ж самі розумієте, — сказала Вініфред, — йому треба взятися до якого-небудь діла.

Тітонька Гестер висловила думку, що дідусь, певно, має слушність, бо якщо він не купить ферми, то, в кожному разі, нічого лихого не трапиться.

— Але Вел любить коней, — сказала Вініфред. — Конеферма була б для нього якраз підхожою справою.

Тітонька Джулі вважала, що коні дуже ненадійні; хіба Монтегю не переконався в цьому?

— Вел не такий, — сказала Вініфред. — Він удався в мене.

Тітонька Джулі не мала сумніву, що любий Вел дуже розумний хлопець.

— Я часто пригадую, — розповіла вона, — як він дав фальшиву монетку жебракові. Дідусь його був такий задоволений. Він сказав: це доводить, що хлопець кмітливий. Пам'ятаю, він заявив, що його слід послати у флот.

Тітонька Гестер озвалася й собі: чи не здається Вініфред, що молодим людям краще жити на проценти й не ризикувати капіталом у такому юному віці?

— Еге ж, — сказала Вініфред, — якби вони жили в Лондоні, то, може, воно й так; у Лондоні жити, нічого не роблячи, справді цікаво. Але там, у Африці, він просто помре з нудьги.

Тітонька Гестер відповіла, що було б дуже приємно, якби він узявся до якогось діла, але тільки тоді, коли матиме тверду гарантію, що не зазнає збитків. Вони ж не убогі, мають свій капітал. От Тімоті тільки виграв, коли пішов із тієї фірми. Тітонька Джулі запитала, що сказав із цього приводу Монтегю.

Вініфред не задовольнила її цікавості, бо Монтегю зауважив коротко: «Почекай, поки помре старий».

Цієї миті повідомили, що прибула Френсі. Її очі сяяли веселою усмішкою.

— Ну, — сказала вона, — то яка ваша думка про це?

— Про що, любонько?

— Про те, що в сьогоднішньому «Таймсі».

— Ми його ще не бачили, ми завжди читаємо його після обіду. Доти він у Тімоті.

Френсі закотила очі.

— То, може, ти нам розкажеш? — запитала тітонька Джулі. — Що там сталося?

— Айріні народила сина в Робін-Гілі.

Тітоньці Джулі аж дух забило.

— Але ж вони одружилися лише в березні!

— Авжеж, тітонько! Правда ж, цікаво?

— Ну що ж, — сказала Вініфред, — я дуже рада. Мені було шкода Джоліона, що він втратив сина. Це могло статися і з Велом.

Тітонька Джулі поринула в якісь роздуми.

— Цікаво, — пробурмотіла вона, — що подумає з цього приводу наш любий Сомс? Він так хотів мати сина. Це я по секрету знаю.

— То він його й матиме, — сказала Вініфред, — якщо все буде гаразд.

Очі тітоньки Джулі заяскріли з радощів.

— Як чудово! — мовила вона. — Коли?

— В листопаді.

Який щасливий місяць! Проте їй кортіло, щоб це сталося швидше. Джеймсові надто довго чекати, беручи до уваги його вік!

Чекати! Вони боялися, що чекання виявиться задовгим для Джеймса, хоч і звикли до нього самі. Насправді воно їм правило за велику розвагу. Чекати! Чекати, коли можна буде прочитати «Таймс»; чекати племінницю чи племінника, що завітають до них і розважать їх; новин про Ніколасове здоров'я; звістки про те, чи вирішив зрештою Крістофер піти на сцену; повідомлення про копальню небожа місіс Мак-Ендер; лікаря, котрий мав оглянути Гестер, бо вона часто прокидається серед ночі; книжок із бібліотеки, які завжди хтось брав; застуди Тімоті; погожого дня, але без спеки, такого, щоб вони могли прогулятися в Кенсінгтонському саду. Чекати, сидячи біля каміна у вітальні, щоб задзвонив над ними годинник; а їхні кощаві, вузлуваті, помережані жилами руки невтомно орудують дротиками та гачками, і їхнє волосся заворожене, наче хвилі Канута [54], й не змінює свого кольору. Чекати в своїх чорних шовкових та атласних сукнях, поки світські звичаї дозволять Гестер перевдягнутися в темно-зелене, а Джулі в темно-брунатне. Чекати, поволі перебираючи в своїй старечій пам'яті дрібні радощі й жалі, події й сподівання свого обмеженого родинного світу, наче корови, що терпляче ремигають на своєму постійному пасовищі. А цієї нової події таки варто чекати. Сомс завжди був їхнім улюбленцем, бо він дарував їм картини й заходив до них мало не кожного тижня, — а без нього вони тепер дуже скучали, — і потребував їхнього співчуття через те, що розладнався його перший шлюб. Ця нова подія — народження Сомсового спадкоємця — така важлива для нього і його любого батечка, щоб Джеймс міг спокійно померти без сумнівів щодо майбутнього. Джеймсові вкрай обридла непевність, а з таким зятем, як Монтегю, він аж ніяк не може бути задоволений, не маючи інших внуків, крім молодих Дарті. Зрештою, ім'я людини щось та важить! І що ближче надходив день Джеймсового дев'яносторіччя, то більше вони непокоїлися тим, чи достатньо він бережеться. Він буде перший з Форсайтів, що доживе до такого віку, й установить, так би мовити, новий рекорд у боротьбі за життя. А це дуже важливо для них, адже їм уже минуло вісімдесят п'ять і вісімдесят сім, хоча вони й не хотіли думати про себе: поки що їм треба думати про Тімоті, якому не минуло ще й вісімдесяти двох. Звичайно, після смерті вони попадуть у кращий світ. «В домі отця мого є багато палат»— це був улюблений вислів тітоньки Джулі, він завжди розраджував її, нагадуючи про ті доми, на яких нажив своє багатство любий Роджер. Біблія, певна річ, була великою втіхою, й коли випадала дуже погожа неділя, вони ходили зранку до церкви; і часом Джулі крадькома заходила до кабінету Тімоті, упевнившись, що його там немає, і клала на його столик серед книжок розгорнене Євангеліє — звичайно, він багато читав, адже він колись був видавцем. Проте вона помітила, що потім за обідом Тімоті завжди сердитий. І Смізер часто їй розповідала, що, прибираючи кімнату, вона піднімає книжки з підлоги. Однак усе-таки їм здавалося, що на небі їм буде не так затишно, як у цих кімнатах, де вони з Тімоті довго чекають. Тітонька Гестер — та взагалі не могла навіть думати про будь-яке зусилля. Всяка переміна чи, краще сказати, думка про переміну — бо в її житті не бувало ніяких перемін — завжди її дуже бентежила. Тітонька Джулі, котра була хоробріша, часом думала, що в іншому світі буде цікаво; вона й досі з приємністю згадувала подорож до Брайтона того року, коли померла люба Сюзен. Але всім відомо, що Брайтон чудове місце, а от як там буде на небі, це сказати досить таки важко, тому загалом вона схильна почекати.

Коли настав день народження Джеймса, п'ятого серпня, вони з самого ранку були дуже схвильовані й, снідаючи в ліжку, посилали одна одній через Смізер коротенькі записки. Смізер повинна сходити на Парк-лейн, передати їхні привітання та маленькі подарунки й запитати, як почуває себе містер Джеймс і чи добре йому спалося напередодні такої важливої події. А вертаючись назад, нехай Смізер завітає на Грін-стріт — це трохи не по дорозі, але вона зможе сісти на омнібус на Бонд-стріт: це її трошки розважить — і попросить любу місіс Дарті навідатися до них, перш ніж вона виїде з міста.

Все це Смізер виконала — незрівнянна служниця, яку ще тридцять років тому тітонька Енн вишколила до такого досконалого рівня, який тепер здається недосяжним. Містер Джеймс, як сказала місіс Джеймс, чудово спав уночі, він передає їм привіт; місіс Джеймс переказувала, що він здивований і скаржиться, бо не знає, до чого ця метушня. Ага, а місіс Дарті передає вітання, вона заїде на чай.