Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Мешканця сухої, камінистої, малоростинної Сірії вражало се богацтво рослинности і води, яке він побачив на Волощині і потім на Україні. “Ми приїхали до великого міста, з укріпленнями, водами і садами, як звичайно, бо ся благословенна країна подібна до гранатового яблука великістю і процвітаннєм”, записує він при Лисянці. “Давались ми диву, записує він иншим разом (16), переїхавши Бережанку, під Ободівкою і оглянувши тутешні гати, потоки і млини: “Як Друзів у своїм краю звемо затримувачами землі, так і сі Козаки затримують воду”. “Коло кожного місточка або села завсіди буває став, з дощовою або проточною водою 11). В середині він має деревляну гать, на ній лежать вязки ріща, накриті гноєм або соломою. Під нею протікають течії, що обертають млини,-так що мешканці мають одночасно воду, рибу і млини, і нічого не потрібують. Все се неодмінно буває в кожнім місточку і в маленькому селі. Їx приряди для обертання млинів предивні: ми бачили млини, що крутилися від горсточки води” (16).
Ближче устрій млинів описує він при нагоді того що бачив під Буками: місточко розсілося між горами, вінчаними укріпленням, з замком над кручею і з великим ставом в долині-“при гаті стоять 4 млини, з хитрими двигунами як по инших млинах у сій стороні: каскад води падає зверху і вправляє в рух надвірні колеса, а їх вісь крутить млини (жорна), що мелють пшеницю. Инші приряди вправляють в рух ступи для жита й ячменю: товкачі підіймаються і спускаються в ступи. З розтовченого і роздробленого жита гонять горілку, а ячмень варять і роблять з того напиток (пиво). Єсть також преси для льону-що вони сіють для сорочок. Поміж колесами з надвору стоять також великі деревляні чани (фолюші), в котрих за лядських часів валяли сукно-потім як вода переходила через них протягом кількох днів” (28).
Богата рослинність: буйна трава, зарослі лози, густі ліси, гарні сади-тримають автора майже в безнастаннім дивованні. Він звертає увагу, що в сій порі, при кінці червня н. с. ще косили їм свіжу траву для коней: “в сім краю ціле літо аж до жовтня буває трава і квітки, і ми дуже дивувалися, бачучи весняні квітки в літню пору” (24). Під'їзжаючи під Васильків він записує: “Сьогодні на нашій дорозі часто стрічалися сосни. Огорожі садів і піль (мабуть городів) всі з верби-бо її дуже богато в сій стороні, а також і з грецької лози, вони переплетені галузєм инших рослин, що служать для гороження” (40). Броварський “величезний ліс, весь з кедрів (сосен) подібних до кипарисів”, приводить його до нестями (с. 80). В Густинськім монастирі він одмічує дорогу через “густий ліс, весь з оріхів, вишень і сливок, коло нього великий став і млини; дорога на гати вистелена переплетеними гиляками, так що трудно проїхати” 12). З особливим замилуваннєм описує він київські монастирські сади-але се становить уже інтеґральну частину тодішнього українського культурного осередка, і я не хочу її відти виривати. Тепер тільки зазначу що широке вживаннє дерева при сорозмірній бідности каменя не могло не звернути уваги Араба; не вдаючися, що правда, в рефлексії з сього приводу, він відзначує сі деревляні церкви, деревляні укріплення і засіки, деревляні доми і навіть палаци. Відзначує старанну зручну тесельську роботу. Дивується величезним брусам і балкам вживаним на будову, і под. Одмічує типові форми деревляних фортифікацій, брам, мостів. Навколо кожного міста, себто круг останніх домів буває деревляна стіна, в середині друга. Над брамою фортеці високий деревляний брус з образом розпятого і знарядів розпяття: молотка, кліщів, цвяхів, драбини і т. д.,-так повелося від лядських часів 13). Звернули на себе увагу Павла також домовини: він одмічу, що в Молдавії, Валахії і на Україні труни робляться з дощок, а на Москівщині їх видовбують з суцільного дерева, і тільки підчас чуми 1653-4 рр., за недостачею таких довбаних домовин, стали ховати в дощаних, навіть найбогатіших людей, а бідних просто без усяких домовин 14).
Сам побут здався авторові скромним і повздержливим, як ми вже бачили: не жалуючи коштів на церкви і школи Козаки (себто Українці взагалі) “в життю задоволяються малим, їдять що трапиться і убираються як дасться” (28). Ченці приймають гойно високих гостей (про се нижче), але в звичайнім часі їдять мало і просто 15). Приклад простоти і скромности дає сам великий гетьман, котрого з сього боку Павло особливо величає (нижче).
Взагалі нічого хуліґанського, розпустного не доводилось бачити або чути Павлові: життє робило навпаки вражіннє незвичайної, спартанської суворости. Поживши на Волощині, де йому стільки доводилося чути про екзекуції над злодіями і розбійниками 16), він заявляє катеґорічно, що на Україні “злодіїв і грабіжників нема” (30). Побачивши як у київських крамницях, навіть найкращих і найдорожших торгують міщанки і се не дає приводу до яких небудь скандалів (“жінки продають в прегарних крамницях все можливе з парчі 17), соболів і под., вони гарно вбрані, заняті своєю роботою і ніхто не кидає на них ласим оком”)-автор пускається в пояснення що до суворих кар за сексуальні прогрішення. “Коли в сій козацькій стороні приловлять чоловіка або жінку на гарячім учинку, зараз збираються, роздягають і розстрілюють з рушниці; такий закон-і нікому не буває пільги” (с. 76).
“Нехай Бог благословить їх (козаків) за їх побожність, поміркованість в життю, гарне вихованнє їх дітей і за гарні співи їх довгих богослужень”, резюмує автор скороченого опису Павлові міркування (с. 35).
Українська співучість зробила на Павла сильне вражіннє.
Побувавши на Московщині, він так відзивається про спів український і спів московський: “Спів козаків веселить душу і визволяє від клопотів, бо тон їх приємний (напЂвъ пріятенъ), іде від серця і виконується наче одними устами. Вони пристрастно люблять ніжний спів, ніжні і солодкі мельодії. У Московитів же співають без усякої науки, як трапиться-вони на се не вважають. Найкращим у них уважається голос грубий, густий, басистий, що не дає ніякої втіхи слухачеві: Як він у нас уважається вадою, так у них високий голос уважається непристойним. Вони глузують з козаків за їх спів: кажуть, що се спів Франків і Ляхів” (II с. 163-6).
За вияв певної моральної стриманости Павло вважає, що тутешні жінки не лементували над небіжчиками так як се водилось у Арабів та инших Семітів 18). Очевидно авторові не довелося чути обрядового голосіння по померлих і се доволі дивно; правда, що він не описує детально похоронного обряду, і говорить про оплакуваннє небіжчиків в звязку з тим, що йому довелось бачити під час московської чуми.
Суворість і аскетизм в виконуванню церковних обрядів доводить автора до захвату-і до одчаю заразом. Згадавши перше богослуженнє, яке йому прийшлось відбути на Українській землі, автор записує: “Ми відстояли вечірню, рано-ранню службу, потім літурґію, що протяглася до полудня; так ми вступили в непрохідні місця і в тяжкі змагання-бо ж по всіх козацьких церквах до самої землі Москалів зовсім нема місць для сидження-навіть для архиєреїв. Уяви собі, читачу: від початку служби і до кінця вони стоять нерухомі як камні, безнастанно бють поклони до землі і співають разом молитви, начеб з одних уст. І що найдивніш-участь у сім беруть маленькі діти! Їx ревність у вірі доводила нас до здивування. Боже, як довго тягнуться їx молитви, співи і літурґія. Але краса маленьких хлопців і їх спів, що нісся від серця в гармонії з старшими (співаками) захоплювали нас як ніщо” (2).
І далі потім повторяються його ліричні тіради з приводу сеї “надмірної” 19), але імпозантної для нього побожности Козацької землі.-“В кожній козацькій церкві на дверях висить залізний ланцюх-подібний до тих якими замикають шиї бранців; ми спитали, для чого він, і нам пояснили, що його вішають на шию тим що спізнюються до церкви-приходять після дзвонів що бувають вдосвіта; вони стоять в тім ланцюху цілий день наче розпяті на дверях,-не можучи навіть рушитись-се йому така кара” (17).
З нагоди богослуження в Умани Павло записує. “В суботу ми слухали у них літурґію і вийшли з церкви аж тоді як ноги наші стали зовсім до нічого від довгого стояння, бо в церквах у них нема сиджень. Вони дуже протягають свої молитви, співи і літурґії; особливо як священик або диякон почне виголошувати єктенію, а півча нагорі співає “Господи помилуй” 20)-зо чверть години співається кожен раз за нотами! Ми порахували, що при “Рцем усі” священик в землі Козаків, і в землі Москалів проголошує 15 прохань і за кожним разом співається богато “Господи помилуй”: ми порахували, що його співано при сій єктенії до 100 разів, і також при инших. Читають неодмінно два рази Апостол і два рази Євангелію: Апостола читають речитативом 21), як ми читаємо (тільки) Євангелію: слово за словом. Неодмінно співають 22) псалми Давида, прокімен з стихірами кожного дня, протягом цілого року. При Євангелії слова: “Слава тобі господи, слава тобі” на початку і при кінці співають з орґаном. На “Достойно” всі присутні священики з хлопцями клиросу виходять на середину і співають сю прекрасну пісню хором з усього серця. Коли згадується імя богородиці, всі кланяються до землі, і знимають що мають на голові-навіть і священики. А (поза тим) стоять у церкві нерухомо, як камінь- побачив би ти, читачу! Нас утома мучила страшенно-душа розривалася з змучення і нудьги, але вони виявляли побожність, страх божий і покору незвичайну!
