Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
На иншім місці читаємо таке загальне поясненнє: Лядська держава складалася з трьох частин. Одна та що зайняв і відібрав від них гетьман Зиновій; вона має довжини на місяць дороги, і стільки ж впоперек; вона вся повна мешканців, фортець і укріплень, як гранатове яблуко. Друга частина та що Ляхи держать і тепер. А третю, середню-гетьман спустошив цілком: спалив її городи і села, вирубав чоловіків, а більша частина людности стала татарськими бранцями. Вона стала порожнім степом-границею між гетьманом і Ляхами, на кілька день дороги (с. 35).
Козацька Україна й її устрій описується в таких виразах:
“Знай, що у Хмеля тепер 18 полковників, себто башів. Кожен править богатьма городами і кріпостями, з несчисленною силою мешканців. Між ними єсть 4 або 5 таких що мають під своєю владою 40, 50, 60 містечок, а обовязаного до служби війська 60, 50, 40 тисяч. Найменший має 30-40 місточок і 30-20 тисяч війська. Нижчі чином мають по 20 місточок і менше, а війська тисяч 20 і нижче. Всі сі тисячі збираються в похід до Хмеля, разом більше 500 тисяч. Вони вповні досвідчені в усяких воєнних штуках, а коло 100 тисяч при гетьмані-(особливо) хоробрі юнаки, зручні в військовій їзді. Ті вояки давніше були простими селянами, без усякого воєнного досвіду, але поволі вивчилися; сі ж юнаки з дитинства вчилися їзді, стрільбі з рушниць і луків, і відвазі. Треба знати, що всі сі вояки не отримують ніякої платні, але сіють збіжа скільки хочуть, потім жнуть і збирають, і ніхто не бере з них десятини ні чогось такого: вони свобідні від усього. Та і усі піддані козацького краю живуть так: не знають податків, ні харачу ні десятини. Хмель тільки віддає в оренду орендарям всі митні оплати купців на границях своєї держави, та приходи з меду, пива і горілки за 100 динарів (червоних). Сього йому стає на видаток на цілий рік, і більше він не бере нічого” (36).
Ентузіястичні відзиви Павла про козацьку відвагу та воєнну штуку, і спеціяльно про Тимоша Хмельниченка, що йому здавався ідеалом козацького юнацтва, ми вже бачили вище (так само М. Костина-хоч як неприхильного козацькій інтервенції) 12). Я відложив до сього місця загальні уваги Павла про козацький обичай: ”Козаки сильні на війні, ніколи не уступають і не тікають 13). Вони великі митці в будові таборів-сьому вони навчилися за останні два роки від Поляків (!). Їх табори-се насипані з землі шанці: її сиплють наоколо війська, аби ніхто не міг напасти на козаків несподівано. Кожен має свою охорону 14)-яму в землі. Ставши на ноги вони стріляють з рушниць: випускають свій набій, а коли стріляє неприятель, ховаються в ямах, і жодна куля їx не влучить: самі влучають, а в них не влучають. Життє провадять дуже мізерне, в походах задовольняються незвичайно малим: крім житнього сухаря і води не знають нічого. Нема у них ні шатрів, ні гарної одежі. І при тім витрівалі вони дуже” (І с. 92).
Примітки
1) Перед тим читаємо: “Його імя Іхміль і так назвав його попередній польський король, в додаток до його власного ймення; се на їх мові значить-проворний” (II с.6). Се повторяється і тут (я пропустив)-так що автор дає два пояснення: Хміль значить проворного чоловіка і заразом се імя рослини, котра нагадує звичаї козацького гетьмана. Я упускаю опис хмелю, поданий при тім, але він виглядає як парафраза або відгомін звісної пісні: “Чи не той то хміль, що на тичині вється. Чи не той то Хмельницький, що з Ляхами бється?”
2) Про Євреїв-рандарів Павлові, очевидно, довелося наслухатися богато, але він не постарався зібрати разом сих оповідань, і тільки натякає на них по ріжних місцях. Напр. згадує про великі оплати за тавра, чи печати, що побирали з переїзжих на Україні “прокляті Євреї” що роспоряджали тими що приїздили і від'їздили й чинили їм ріжні утиски” (II с. 113). Див. також нижче його оповідання про Євреїв-коршмарів-с. 979.
3) Се гра слів: малоазійські езіди-дуалісти вважаються слугами сатани.
4) Муркос догадувався, що сі три брати-провідники козацьких повстань: може Наливайко, Павлюк і Острянин. Але цілком ясно, що Павло оповідає про Сагайдачного, а його брацька фундація (Павло каже що Брацький монастир Українці називали “Сайташки”-с. 78) дала йому привід заступити єдиного Сагайдачного кількома братами і перенести його діла на сих апокрифічних братів. Чому саме трьох? се або звичайне епічне число-три брати, або вплив оповідання про старих київських фундаторів Кия з братами (хоч сеї лєґенди Павло не згадує виразно).
5) “Чому я називаю їx проклятими? поясняє він перед тим (II с. 2)- тому що вони показували себе більш нікчемними і лихими ніж лукавці-погани: мучили християн і задумували знищити саме імя православних. Нехай сохранить господь во віки царство Турків-бо вони беруть харач і не мішаються до справ віри. Але сі прокляті незадовольнилися тим, що брали харач і десятину з Христових братів, а тримали їх у неволі і віддавали у власть ворогів Христа-немилосердних Євреїв. Не тільки забороняли ставити їм церкви і проганяли правовірних священиків, але чинили насильства над їх побожними і чесними жінками і доньками. Бог видячи їх пиху, лукавство і нелюдськість до братів-християн, наслав на них свого вірного слугу і раба Хмеля, і той відомстив їм-знищив їx пиху” (с. 3).
6) Порівняти далі (II с. 157) очевидно пізнішу приписку: московська династія звалася “князі”, вона веде свій початок з Риму; кождий монарх з сього роду звався “князем”; также назвали вони і Хмеля.
7) Про польське віроломство супроти козаків Павло згадує й потім у Москві, при нагоді наступу Радивила на Могилів: “Коли Хмель поремагав і збирався їx знищити, вони (Поляки) давали йому тверду присягу, і він ставав до них ласкавим і пускав їх, вони ж ламали присягу і йшли на нього новою війною” (III с. 118).
8) Пор. вище оповіданнє про взятого в неволю капеляна Потоцкого.
9) Треба памятати, що транскрипція арабської графіки в назвах лишає чуже богато місця сумнівам.
10) Скорочую всім звісний його зміст, з поминаннєм царської родини, присутнього патріярха і митрополита. Архидиякон взагалі дуже богато уділяє місця обрядовим подробицям, близьким його фахові; але нам нема інтересу на них спинятись.
11) В тексті Муркоса: “жінка буває вагітна три і чотири рази до року і кожного разу родить разом 3-4 дітей”. Хоч автор, як бачимо, сам уважає сю демоґрафію перебільшеною, але правдоподібно, що сей порід 3-4 рази на рік стався через те що якийсь переписувач не зрозумів отсих слів, що українські жінки раз-у-раз родять по 3-4 дітей. В рукописи акад. Кримського нема ні одного ні другого, тут просто: “Оповідали нам, що в сій країні нема жодної безплідної жінки, а щороку вони родять, і то без усяких болів-завдяки гарному повітрю і воді” (с. 55). Мабуть пізніша, виправлена редакція.
12) Вище с. 514-6, 54l, 543, 582-3.
13) Се лишились під вражінням першого наступу Тимоша.
14) Муркос пише: свій окремий табор.
КУЛЬТУРНА ЕНЕРҐІЯ, БУДІВНИЦТВО, ПРИВАТНІ МЕШКАННЯ, ЗАМОЖНІСТЬ ЛЮДНОСТИ, САДИ, СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ВОДНЕ БАГАЦТВО ДИВУЄ АРАБА, СКРОМНІСТЬ І ПОВЗДЕРЖНІСТЬ ПОБУТУ, СУВОРІСТЬ І АСКЕТИЗМ В ВИКОНУВАННЮ ЦЕРКОВНИХ ОБРЯДІВ, НАДМІРНІСТЬ МОНАСТИРСЬКИХ БОГОСЛУЖЕНЬ.
Не вважаючи на те, що народня енергія мусіла бути скуплена перед усім коло оборони, могутня динаміка життя і будівництва відчувалась і в инших сферах життя: в економіці і культурі. Про се ми мало чуємо в инших джерелах, але сей маловчений Араб умів в повній мірі се відчути і передав свої вражіння в доволі примітивній і неглибокій, але виразистій і навіть яскравій формі. Не тільки руйнувалися старі форми феодальної неволі, але будувалися й нові, свобідніші форми життя. З правдивим, істно-революційним патосом алєпський архидиякон говорить про могутні пориви життя, що розгорталися під подувами новоздобутої свободи після довговікового поневолення. Те що для всяких статочних представників старого режіму було одною руїною, орґією розбещеної черни, в оповіданнях сього чужосторонця встає як чудесна епопея будівництва, праці, освіти, культури. Розуміється, як у людини церковної-в центрі його образу стоїть будівництво церковне. Воно таки й дійсно грало таку домінуючу ролю, тому що справді повстаннє окривалося прапором віри. Архидиякон се брав за чисту монету, не стараючись дошукуватися, що фактично містилося під тим реліґійним прапором. Але поруч чистої церковщини: будування церков, споруджуваннє іконостасів, дзвонів, риз і сосудів, малювання і різблення образів і т. д.,-що справді стояло в центрі тодішнього культурного руху,-він підчеркує й розмах господарчий, і будову міст, і розвій шкіл, опіку над молодіжю-над сиротами спеціяльно, і весь підвищений, твердий творчий тон життя.
