Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Далі зветься справщиком "Поучитель авви Дорофея" -
"исправи ся сіє от древняго истинного и славного єллино-греческаго діалекту всечестным ієромонахом кир Іосифом протосингелом святЂйшаго великого престола александрійского и поклонником святых земель Палестины и Синаа. Вину же сему подаде иже в священноиноцех всечестный господин отец кир Памво Берында, протосингел єрусалимский и архитипограф предреченной св. Лавры, иже и многлЂтиЂ; о сей душеполезнЂй вещи попече ся, и нынЂ много помощію божією потруди ся в исправленіи, типографским дЂлом з славенского языка" (передр. 192).
Межи молодшими членами цієї друкарської колегії 1 вартий особливої уваги вищезгаданий Тимофій Александрович, Вербицький прізвищем.
1 Повний технічний персонал друкарні, що звичайно в передмовах і післямовах записується тільки "в книгах животних", знаємо з 1630 р., коли він видрукував великодній привіт свому архімандритові, виписавши під поодинокими віршами ймення своїх членів з повними професійними титулами. Вони виступають тут у такім ієрархічнім порядку: Ієродіакон Исаіа типонадзиратель. Инок Артемій Половкович типонаблюститель. Стефан Берында типограф. Нафан ЗЂнкович батирщик. Дімитрій Захарієвич стлъпоправител(ь). Парфеній Молковицкій изобразитель. Михаил Фойнацкій изобразител(ь). Павел Макарієвич батирщик. Феодор Кипрієвич батирщик. Леонтей Ієрусалимович писмолеател(ь). Після них — як особа вищого порядку — П. Беринда типікароводец і Тарасій (Земка) "всего типу правитель". Щодо наведених назв, то "ізобразителів" уважають за рисовників, що рисували ілюстрації й оздоби до книг, а "батирщиків" — друкарів у тіснішім значенню, тих, що мастили фарбою гранки і набивали на них папір (Титов, Типографія Кіево-Печ. Лавры, с. 216); але "ізобразителі" теж може значити друкарів, бо "изобразити" — це теж термін, рівнозначний з "друком видати".
З київських актів викрилося, що це був не якийсь-небудь монах, а заможний київський "обиватель" — міщанин і заразом "товариш війська й. кор. мил. Запорозького". Пропрацювавши в Лаврській друкарні кілька літ, він заложив свою власну друкарню, правцоподібно, для цього закупивши восени 1624 р. велику садибу коло церкви Спаса у жінки козака Путивльця, що під той час пробував "за Порогами", за поважну суму 200 кіп литовських, і на другий рік випустив "Часослов по уставу стых ієрусалимских обителей", з присвятою митрополитові Борецькому, а рік по тім повторив це видання. Це була доволі велика книга, 288 — 294 сторінок кварто, друкована письмом і матеріалом, дуже подібним до лаврського або, може, навіть і лаврським таки. В післяслові, адресованім "всЂм о христЂ избранным прежде вЂк по предувЂдЂнію вЂчнаго Бога в народЂ Росском сыном церкви восточныя и всЂм съєдиняющим ся тоя православію", видавець зве себе "многогрЂшным и худЂйшим в художест†типографском" 1.
1 О. Истомин, Матеріал для біографії "друкара" Тимофея Александровича, "Чтенія Нестора", XII, 1898; про пізнішу його долю у Огієнка, Історія українського друкарства, с. 303 і далі.
Заможний київський міщанин-козак майстром Лаврської друкарні і потім самостійний друкар — це явище, варте того, щоб його відзначити. Воно служить ілюстрацією того ентузіазму, захоплення друкарським мистецтвом, "кунштом", яке проречисто виявляє себе в передмовах лаврських видань. Ми знаходимо тут як похвали і незвичайно високу оцінку цього друкарського "художества" взагалі, так і вислови сподівань великої користі від розпочатого лаврського діла для народу "іафето словеноросійського" і всього православного "словено-ілирійського світу", для котрого — не тільки тіснішого українського — призначала свої видання Лаврська друкарня.
В передмові до "Анфологіона" так представляється походження друкарства: "тому, що многорачительний і люботрудний (відданий всяким клопотам), а на красу лінивий ум чоловічий не міг з рукописних букв, через своє убожество, доходити і навикати (євангельських слів) то божественне піклування, все справляючи на спасення людське, в цих останніх часах зводило зробити легкими до ознайомлення і набуття, коли книги стали виготовлятися, писатись і подаватись письмом через печатарське діло. Правда, що дуже хитре, і коштовне, і тяжке для начинателів, але легке до набуття, многокорисне і многонаказательне для пильних покупців (стяжавателів)! Так скрізь закладалося багато типографій або друкарень, виходило з них багато книг ріжних учень, і користь несло християнському родові, в різних народах і в тім нашім, російськім, і також ревністю порушений побожний і христолюбивий, святої пам’яті благородний муж, господин федор Юриєвич Балабан на Хорохорині, в попередніх роках цю (друкарню) спорудив, до діла призвів і печатарством молитвословних книг, себто требників, приложився до церковного добра (исполненія), корисно, бездоганно і потрібно. Коли ж перемінив він тлінне на вічне і пішов у блаженні місця, а ту (друкарню) порожньою лишив, преподобніший отець кир Єлисей Плетеницький, волею божою архімандрит монастиря Печерського київського, схотів до інших піклувань про церкву і загальної направи чернечого життя і трудів на укріплення отцівських предань і догматів єдиної святої соборної апостольської церкви східного православія: аби вічним і непорушним зберегти отцівське благочестя і правило церковне. Набув цю (друкарню) в тім домі ціною срібла й, перенісши до святої обителі Печерської, разом з усею в Христі братією радився, який би то перший сніп жита свого Богові привести і православних серця звеселити, а божі храми оголосити" (пер. 21).
Випускаючи в світ "Бесіди на посланія ап. Павла", той же автор, Захарій Копистинський, звертається з таким закликом до вірних народів:
"Радуйсь і веселись православний Яфето-Російський роде.
Веселіться й тіштеся всі роди одного з нами благочестя й ісповідання! Зволив Бог повістити своїх правовірних таким даром — книгою рівного з апостолами учителя св. Івана Золотоустого! Се другий Павел зі сходу, як птах, перелітаючи вселенну, дарунком до вас приходить, і в нім — смію сказати — сам Іс. Христос вам приноситься: в однім і другім (Павлі й Івані) говорив він! Се від престола первозванного св.верховного апостола Андрія св. церкви константинопольської преславний учитель 1 прибуває до своїх країв (епорія) — до Росії й до інших, бажаючи в сих часах гоненія научити своїх і в правих догматах утвердити..."
1 Ів. Золотоустий був патріархом царгородським, отже, мовляв, сидів на престолі ап. Андрія, що тут, до речі, називається "верховним апостолом" — титулом, що прислугував патронам Риму Петрові і Павлові.
А в передмові до другої серії "Бесід" на "Діяння" він кличе:
"От знову приходить до нас оцей вселенський учитель божественний Хризостом (Золотоуст), перше одягнений слов’янською ризою гомілій на посланія св. апостола Павла, тепер прикрашений сарматською багряницею гомілій на діяння св. апостолів. Приходить, — кажу, — від друкарні св. Печерської Київської Лаври, маючи на тій ризі найдорожчі перла праведних догматів і безцінні взори живописаних образів побожного життя. Він так прикрашений приходить — ви ж його люб’язно прийміть! Прийміть його, Яфетове плем’я, — роси, слов’яне і македонці! Набувайте його, болгаре, серби й босняне! Цілуйте його, істряни, іліри й далмати! Стрічайте його, молдавани, мунтяни й угоро-волохи! Приймайте його, чехи, мораване й хорвати! Вся широко-власна (широка землями) Сарматія, полюби й придбай його, і всі православні, як якийсь евхаристирій (дарунок), прийміть любовно сю книгу і вважайте її за дорогоцінний скарб. Бо з давніх часів християне шанували сю книгу, як то видно з житія св. Індія і Домніни" (пер. 102-3).
Тут відзиваються ноти того розбудження історичної традиції, слов’янської спільності, піднесення національного почуття, що виявляється з моментом перенесення осередка національного руху на київський грунт — про це ще я далі буду говорити, а тут зазначу, що, крім писаних ідеальних міркувань, тут були й цілком матеріальні: організатори печерського видавництва бажали дійсно притягнути широкий слов’янський православний світ до попиту на нові печерські видання, сотворити для них широкий і тривкий ринок і з своїх накладів зробити постійний капітал Лаври. Як тільки закінчено друк "Бесід на посланія ап. Павла" — цього шедевра печерської графіки, класичного утвору печерської ученої колегії, зараз післано підносні примірники до Москви — цареві, патріархові і згаданому думному дякові Граматіку; а на другий рік, по виході "Бесід на Діяння", поїхав сам П.Беринда — "книжний печатний мастер", як його записують у московській діловій кореспонденції, з підносними примірниками цієї книги "свого майстерства" і проханням грошової підмоги на дальшу видавничу роботу, а після того мав їхати на Афонську гору, мовляв, для книг "от тамо сущих зводов", але заразом, очевидно, і для популяризації київських видань та викликання попиту на них в балканських слов’янських церквах 1.
