Диво - Стіл Даніела (серии книг читать онлайн бесплатно полностью .txt) 📗
— Але ж ваш шлюб не розпався, — сказала Меггі, дивлячись на Квінна. Її очі пронизували його, ніби ставлячи тисячі питань. Вона хотіла запитати його, як він усе пережив і як пережила його дружина. Меггі все ще картала себе за те, що не зберегла свого шлюбу.
Вона завжди відчувала, що її чоловік не усвідомлював глибини синової депресії і, можливо, тим самим загострив його безглуздий відчай. І саме тому ніколи не могла вибачити Чарльзу смерті Ендрю, і він це знав — байдуже, говорила вона про це чи ні. А чоловік у свою чергу відчував, що вона могла зупинити це. Їх останній рік, прожитий разом, перетворився на нескінченне мовчазне звинувачення. І що б вони не робили одне для одного, це не могло повернути їхнього сина. І хоча вона відчула себе спустошеною, коли Чарльз пішов, проте знала, що то було правильне рішення для них обох. Бо їхній шлюб був уже так само мертвий, як і син. Чарльз надав їй найкраще житло, яке тільки міг, купивши їй будинок, щоб виїхати з того, де помер їхній син, і дав їй грошей, на які можна буде прожити протягом кількох років. Можливо, вона знову працюватиме вчителькою. Але зараз жінка все ще ховається від усіх, так само, як і Квінн. Він дуже добре розумів її. Вона ніби огорнулася коконом, щоб захиститись від реальності й життєвих негараздів. Мав спливти час для того, щоб вона одужала, тому Меггі свідомо довірилась часові. Але говорила вона чи мовчала — у її очах Квінн бачив муку та смуток.
— Ви пережили багато травм, — ніжно сказав Квінн, і вона кивнула. Меггі не хоче ні заперечувати цього, ні водночас виставляти себе жертвою. Незважаючи на всі несправедливості долі, яких вона зазнала, Квінн відчував, що вона і мужня, і сильна особистість.
— Багато людей у світі зазнали травм, — продовжила вона його думку, — і моя консультативна робота підтверджує це. Самогубство — це другий за чисельністю жертв кілер підлітків у нашій країні. Ми маємо ще багато зробити, перш ніж широкі верстви населення зрозуміють це. Ендрю чинив спробу двічі, перш ніж у нього вийшло.
— Чи він лікувався медикаментозно? — спитав Квінн стурбовано та співчутливо.
— Іноді. Він не хотів сидіти на ліках. Спочатку він пив їх, а потім перестав. Йому не подобалось, як він почувався після цього. Бо відтак він ставав або занадто збудженим, або дуже сонним. Зараз я багато чую про це на гарячій лінії.
Та робота, яку вона робить добровільно, викликала захоплення у Квінна. Це мила жінка, тепер було цілком зрозуміло, чому вона сподобалась Джеку. Вона відкрита, чесна й не приховує своєї вразливості. Коли Квінн розмовляв із нею, то зрозумів, що є й інші, хто страждає так само, як і він. Тоді він розповів їй про Джейн. Про ті роки, коли працював забагато й надто тяжко, — згаяний час без неї, — про те, як він відійшов від справ, про її раптову хворобу та смерть.
— Усе скінчилось іще до того, як ми довідались про це.
— Як довго це тривало? — співчутливо спитала Меггі.
— Дев’ять місяців. Вона померла в червні. Потім я п’ять місяців подорожував. Повернувся в листопаді. Приїхав для того, щоб привести будинок до ладу й продати його навесні.
— А що ви робитимете потім? — поцікавилась вона. Меггі, як фахівець, відзначила, що він обрав географічне лікування, як це називають консультанти. І вона не хотіла говорити йому, що це не допомагає. Де б він не був, проте всюди відчуватиме, що її нема, а є його провина перед нею, усвідомлена чи ні. Значно краще було б, аби він усвідомив, що має вибачити це самому собі, як вона пробачила собі й навіть Чарльзу смерть Ендрю. Якщо Квінн не зробить цього, то ніколи не позбудеться тих мук, які відчуває зараз.
— Я будую корабель у Голландії, — пояснив їй Квінн, а також розповів про місяці, які він провів на «Вікторі», після чого й виникло його рішення придбати корабель у Боба Рамзея й добудувати його. — Я збираюся деякий час поплавати по світу, може, й до кінця своїх днів, — сказав Квінн, і в його голосі звучало полегшення, ніби він знав напевне, що на борту корабля його не гризтимуть власні думки. Вона могла сказати йому про це, але не зробила цього. Але вітрильник, який Квінн описав їй, розбудив її уяву, і вона радісно посміхнулась.
— Схоже, він таки дуже гарний, — у погляді Меггі блиснуло захоплення й мало не заздрощі.
— Ви плавали під вітрилами? — Квінн, здавалось, був здивований.
— Бувало. Я виросла в Бостоні, влітку відпочивала на мисі. Любила плавати під вітрилами, коли була дитиною. Але багато років не робила цього. Мій чоловік ненавидів море, та й Ендрю не дуже любив. Це все було дуже давно.
— Джейн і моя дочка також не дуже любили море, особливо після смерті сина. Багато років тому, коли ми тільки переїхали сюди, в мене була яхта. Я продав її за рік після того, як Дуг помер. Я дуже рідко мав можливість віддатися своїй пристрасті.
Джек із великою приємністю слухав їхню розмову, радий, що саме він запропонував Квіннові запросити Меггі на вечерю. Вони мали значно більше спільного, ніж це усвідомлювали самі. І обоє потребували спілкування та дружби. Обоє довго були самотніми, обоє тривалий час жили болісними спогадами. Отож цей вечір піде їм обом на користь.
— Стовісімдесятифутовий вітрильник із двома щоглами — це, певно, дуже хвилює, — підіграла йому Меггі. — Це варто шаленої пристрасті, — додала вона, і в її очах затанцювали вогники.
— Варто зараз і буде варто в майбутньому. Корабель буде готовий у вересні.
Квінн запропонував їй глянути на креслення, і вони схились над ними, сидячи за столом, поки Джек помив посуд і приєднався до них. То був дуже хороший вечір, і Квінн здивовано відзначив, що втрьох їм сиділося значно краще. Меггі напевне внесла щось особливе, незважаючи на її тяжкі сповіді. Але в усіх полегшало на серці, коли Квінн став у найменших деталях описувати свій вітрильник. Меггі ставила доречні запитання. Вона була на диво обізнана щодо вітрильників і знала основних виробників суден, архітекторів і конструкторів. Її широкі знання дуже вразили Квінна. Нарешті він відклав убік креслення, і Джек запропонував пограти в кості, чим зазвичай вони з Квінном закінчували свої вечері щоп’ятниці. Така пропозиція розсмішила й здивувала Меггі.
— Я багато років не грала, — попередила вона і тут же примудрилася щонайменше один раз обіграти їх обох.
Потім виграв Квінн, він із них усіх грав найкраще, часто виграючи у Джека. Незважаючи ні на що, вони добре провели час, і Меггі пішла від них додому вже після півночі. Був її день за графіком працювати на телефоні довіри від першої ночі, і вона була в напрочуд гарній формі.
Джек затримався лише на кілька хвилин по тому, як вона пішла.
— Вона хороша жінка, — зауважив він, посміхаючись Квінну. — Просто пережила важкий період. То був її єдиний син… А її чоловік не виглядає надто приємним, якщо покинув її після всього цього, — зробив висновок Джек, хоча Меггі говорила про свого чоловіка досить добре. Це була і справді добра жінка, що цілком заслуговувала на те, щоб мати когось поряд. Джекові було важко уявити ті травми, які вони обоє пережили.
— У таких ситуаціях люди роблять одне одному недобрі речі, — мудро сказав Квінн, — Джейн також могла б піти від мене. Дякувати Богові, вона цього не зробила. Хоча я не був надто чуйним до її горя. Єдине, про що я міг думати — як це сталося, що я втратив сина? Мені здавалось, якщо я не говоритиму про це, біль мине сам собою, але наша осібність руйнувала нас обох.
Одначе він добре знав зі щоденників Джейн, що вона розуміла не тільки власне горе, а й його і дозволила йому переживати біль саме так, як того потребував він. Вона самотужки несла весь тягар свого горя на власних плечах — не так, як Меггі, коли та втратила сина.
Джек пішов за кілька хвилин, а Квінн іще довго сидів у кухні, прибираючи й домиваючи посуд. А коли він нарешті пішов нагору, то з вікна своєї спальні побачив світло в кухні Меггі. Він знав: вона чергує на телефоні, щоб відповідати на дзвінки підлітків. У неї все ще горіло світло, коли він ліг.
Він узяв котрийсь зі щоденників Джейн і заснув із ним, але тієї ночі він уперше думав про неї значно спокійніше. Яким би нерозумним і нечуйним він не був, проте вона все щиро пробачила йому. А може, він просто так думає. Але він не знав і, можливо, ніколи не знатиме, чи зможе одного дня пробачити самому собі.
