На білому світі - Зарудний Микола Якович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
Раз у раз до хати заглядав шофер, з яким приїхав Гайворон, і показував на годинника:
— Цей калим, друже, мені дорого може коштувати… Галя склала Васькові речі, Платон бачив, як стримувалась вона, щоб не заплакати. Відчував себе дуже винним перед сестрою, але втішався надією, що вона передумає і незабаром приїде.
Прийшов Ничипір Сніп, а за ним Кожухар.
— Воно можна й так,— скрушно зітхав Ничипір Іванович,— на тому фургоні тобі, звісно, легше буде, ніж у ріллі… Як той казав, риба шукає, де глибше, а чоловік, де… Правда, не всі шукають. А я на тебе, Платоне, надію мав. Бо в нашому колгоспі, сам знаєш… Що ж, їдь.
— Така пошесть пішла,— і собі вставляє слово Кожухар,— хто лиш зіпнеться на ноги, підгодується на наших колгоспівських харчах,— та й у світи… А земля хай…
Крають ножем оці слова Платонове серце. Але чому люди не хочуть зрозуміти, що він мусить бути там, де вона, його любов і надія.
Галя міцно поцілувала Васька, обняла Платона і побігла в хату,— не проводжала. Васько тиснув десятки простягнутих рук і всім обіцяв писати листи.
Платонові соромно було поглянути в очі сестрі, Ничипорові Івановичу, Кожухареві і навіть оцим дітям. Сів у кузов, ударив кулаком по кабіні:
— Поїхали!
Проїжджаючи повз ферму, Гайворон помітив у гурті доярок Степку. Вона кинула дійницю, пробігла кілька кроків за машиною. Платон відвернувся…
*
Явдоха, або по-київськи тьотя Дуся, зустріла своїх квартирантів привітно. Кімнатка була хоч і маленька, але чисто прибрана, затишна. Ліжко, столик, шафа та два стільці — оце і всі меблі. Для книжок можна зробити поличку. Васько спатиме на розкладушці. У кухоньці є газова плита, можна готувати страву, а якщо хочуть квартиранти, то і їй не важко це зробити.
Тьоті Дусі років за тридцять, товстенька, щебетлива.
— Я тут із сорок восьмого, а сама кагарлицька… Спочатку Хрещатик відбудовувала, а потім у хатні робітниці дівчата підбили. Служила і в письменників, і в артистів… Нічого було, хазяї попадались приятні, але ж так свого кутка хотілось, що й не скажу… Взяла, дурна, та й вискочила заміж за припадочного Петьку Козолапа… А воно, трясця, як розпилося, вірите, спасіння нема… Що не вхопить — проп'є, а потім прилізе до хати, а ним як почне трусити…
Все це тьотя Дуся розповідає Васькові. Він уже прийшов зі школи, пообідав і готує уроки. А вона щось шиє та виливає свою печаль…
— І так я з ним гірко промучилась, Васю, аж поки не забрали його в будинок інвалідів. Там і живе. На свята до нього ходжу…
Двір великий, з дитячим майданчиком, і Васькові подобається. Але знайомих хлопчиків у нього нема. Тому Васько завжди стоїть біля воріт і чекає з роботи брата. Раз на тиждень вони ходять у кіно, а більш не можна, бо Платон вечорами то в академії, то в бібліотеці. І вдома теж читає.
З села ще нема жодного листа, хоча Васько понаписував своїм друзям і Галі. Він про все написав. Як їхали, як приїхали, і про костюм, якого купив йому Платон, написав, і про школу. Велика, на чотири поверхи. Хлопці на перервах, так як і в Сосонці, ходять догори ногами і пустують на уроках співів. Живуть вони у тьоті Дусі, в якої був припадочний Петька… За селом Васько дуже скучає, але Платон обіцяє, що на зимові канікули привезе його в Сосонку…
Платон поставив машину у дворі комбінату побутового обслуговування і хотів уже йти додому, але його затримав старший ремонтної роз'їзної бригади Митрофан:
— Бери фугу,— тицьнув зім'яті гроші.
— Яку фугу? — не зрозумів Платон.
— Ну, калим, зафугували сьогодні на матрацах, бери.
— Мені не треба,— нерішуче промовив Платон.
— Ти з себе піжона не корч,— підійшов оббивник Шурка.— Той раз відмовився і зараз дуру ламаєш…
— Давай, Шурко, в гастроном, будемо хрестити нашого водія.
Шурка приніс півлітра і чвертку, ковбаси та батон, сіли просто у фургоні і:
— Дай боже, щоб завтра не гірше…
— Поїхали!
Платонові дуже не хотілось пити, але він пив, щоб не образились нові знайомі, все ж таки йому з ними працювати.
Потім вони десь никали по парку, пили пиво і вино. Платон читав якісь вірші, й Шурка плакав. Коли зовсім стемніло, Гайворон розгубив своїх дружків, зупинив таксі і поїхав на бульвар Лесі Українки. Саме сьогодні він твердо вирішив серйозно поговорити з батьками Наташі. Хай вони дадуть відповідь, чому його не пускають до Наташі, чому вона не відповіла на жодного листа?
У квартирі нікого не було.
Платон подався до клініки. Сів у скверику і просидів до ранку. Ніч була вітряна і холодна, він протверезився, але додому не пішов: що він скаже Васькові? Платон зневажав себе за слабкість, клявся, що вже ніколи не питиме. А якби Наташа знала, що він п'яний тиняється по вулицях?..
У його кімнаті світилося. Платон заглянув у вікно: у куточку, на ліжку, сидів брат…
— Ти чого не спиш, Васю? — тихо ввійшов до кімнати.
— Я чекав на тебе… а потім спав… Мені снилась Сосонка і півник на наших воротях… Не приходь так пізно…
Платон розповів Васькові, яким тяжким був рейс, як загрузла машина і що він провів її через яри та баюри…
— Ти сильний,— сказав Васько. Він пишався своїм братом.
*
Наташі передали ще одного листа від Платона. Вони всі лежали у неї під подушкою, і Наташа перечитувала їх щогодини. Сьогодні вранці сестра знову принесла їй синенького конверта. Знайомий почерк… Платон. Хвиля радості заповнює все єство дівчини. Він любить її, він пише про це в кожному своєму листі.
Хіба це не мука? Любити і мовчати. Так, Наталка тепер знає, що до нестями кохає Платона. Вона має право кохати, бо ще живе. Хай день, місяць, але кохати, заніміти в його обіймах, чути його голос. То неправда, що вона помре! Вона житиме.
Треба написати йому, сьогодні ж, негайно. Хай пропустять Платона до неї, вона хоче побачити його… А може, він стоїть біля вікна, як тоді, під балконом… Треба дотягнутись до вікна, ще трохи, ближче…
— Професоре! — гукає сестра.— Наташі знову погано!
*
Платон з надією приходить на поштамт.
— Вам нема нічого.
*
За останній місяць тільки один раз побував Платон в академії, а то все ніколи. З ранку і до вечора в роз'їздах. Та й робота нудна: завезеш кудись на Відрадний чи на Солом'янку Митрофана з Щуркою, вони там лагодять старі дивани або перетягують матраци, а ти стій. Щоб якось вбити час, Платон почав допомагати їм і незабаром став великим майстром — вставляв нові замки. Гроші, які давали йому, забирав Митрофан.
Кожної суботи Митрофан ділив порівну все, що «зафугували» за тиждень, віддаючи певну частину начальнику цеху. Платон більше з ними не пив, але гроші брав — не крадені ж. І справді, Митрофан вів точний облік та вносив до каси весь прибуток по квитанціях. І за ремонт брали тільки за державними розцінками, «чайових» припадало небагато, і «фугували» вони виключно після закінчення робочого дня. Бригада виконувала план, і на комбінаті їх вважали передовиками, а те, що вони «фугували» після роботи, нікого не обходило.
Митрофан переконав і Платона, що нічого протизаконного в їх діях нема: яке кому діло, чи я «фугую», чи сиджу в театрі. Свобода. Зі мною не пропадеш.
У Гайворона завелись гроші: він послав Галі «на хліб», купив собі модне пальто і почав курити сигарети «Новинка».
Та останнім часом Платон став помічати, що з Васьком щось діється. Він зовсім перемінився, став мовчазним і не по роках серйозним. Хоч і з'явилось у нього багато нових друзів, але хлопчик рідко виходив у двір. Приготувавши уроки, сідав біля плитки й вирізував з фанери півників.
Вечорами, коли Платон повертався з роботи не дуже пізно, Васько незмінно починав розмову про село. Він згадував своїх друзів, сусідів, їхні смішні звички. А одного разу сказав:
