Кров і пісок - Ібаньєс Бласко (книги полные версии бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Загибель бідолашного Чіріпи піднесла Хуана в очах ровесників, і, зібравши кількох обшарпанців, він створив власну квадрилью, яку водив на сільські капеї. Дорослі ставилися до нього з пошаною, бо він був найвідважніший і найкраще вдягався. Кілька дівчат легкої поведінки, приваблені мужньою вродою Сапатеріна, якому вже пішов вісімнадцятий рік, та його колетою тореро, мало не билися за честь піклуватися про юного красеня. Крім того, у Хуана з’явився «хрещений батько», що опікувався ним, відставний урядовець, який відчував слабість до вродливих тореро. Поведінка цього старого вкрай обурювала сеньйору Ангустіас, і вона щедро сипала найнепристойнішими слівцями, яких колись навчилася на тютюновій фабриці.

Сапатерін красувався тепер у костюмах із англійського сукна, що чудово облягали його струнке тіло, і в новісіньких капелюхах. «Подруги» пильно дбали, щоб комірці та маніжки юного тореро були бездоганно білими, а в окремі дні на його жилеті блищав подвійний золотий ланцюжок, майже такий самий, які носять багаті сеньйори; цю оздобу, що вже була прикрашала груди одного «юного початківця», давав Хуанові поносити його поважний друг.

Юнак заприятелював із справжніми тореро і навіть міг дозволити собі пригощати вином старих служителів цирку, які розповідали йому про подвиги славетних матадорів. Ходили чутки, що меценати уже зацікавилися «здібним хлопцем» і лише чекають нагоди, щоб влаштувати йому дебют на арені Севільї — у кориді з молодими бичками.

На той час Сапатерін став уже матадором. Якось у містечку Лебріха на арену випустили моторного бичка, і товариші стали заохочувати Хуана: «Ну як, не побоїшся заколоти його?» Хуан не побоявся і заколов бичка. Підбадьорений легкістю, з якою вийшов із першого випробування, він намагався відтоді не пропускати жодної капеї, де треба було вбити молодого бичка, і з’являвся на всіх фермах, де перед забоєм рогатої худоби влаштовували кориду.

Господар багатого маєтку Рінконада страшенно любив кориду. Він мав на подвір’ї невеличку арену і годував та пускав ночувати до своєї стодоли всіх голодних шукачів пригод, що обіцяли повеселити хазяїна ферми, б’ючись із його биком. Якось у тяжкі дні Хуанільйо зібрав свою квадрилью і повів товаришів до Рінконади, сподіваючись досхочу попоїсти за столом гостинного сільського ідальго, нехай навіть задля цього доведеться скуштувати рогів і беркицьнутись кілька разів на землю. Хлопці вирушили в дорогу пішки і за два дні прибули на місце. Побачивши закурену ватагу із згорнутими плащами, землевласник урочисто пообіцяв:

— Тому, хто найкраще себе покаже, я дам грошей на квиток до Севільї.

Два дні просидів господар маєтку на балконі, над своєю ареною; він покурював і дивився, як севільські хлопці дражнять його бичків, не раз даючи сторчака та опиняючись під ратицями.

— Е, ні, шибенику, так не годиться! — кричав він при кожному невдалому помаху плащем. — Ану, мерщій підводься, боягузе!.. Дайте йому вина, нехай очуняв від переляку, — наказував землевласник, коли парубійко попадав під ратиці й лежав не ворушачись.

Сапатерін убив бичка і так догодив господареві, що той посадив його за хазяйський стіл. Хуанові товариші всілися на кухні разом із пастухами та наймитами і заходилися черпати роговими ложками смачну юшку, над якою здіймалась пахуча пара.

— Ти заробив собі на квиток, хлопче. Як і далі будеш такий сміливий — підеш далеко. Здібний ти парубійко.

Квадрилья поплентала до Севільї пішки, а Сапатерін їхав у вагоні другого класу і думав, що для нього починається нове життя; жадібними очима дивився він на неозорі угіддя маєтку: широкі оливняки, лани, засіяні житом і пшеницею, вітряки, безкраї луки, на яких паслися тисячі кіз і лежали, ремигаючи, бики й корови. Яке багатство! А може, й він колись придбав собі такий маєток!..

Слава про подвиги Хуанільйо на сільських новільядах [23] досягла Севільї, і на нього звернули увагу любителі, люди невгамовні й вічно невдоволені, які завжди чекають, що ось-ось зійде нове світило й усіх затьмарить.

— Хлопчина ніби путящий, — казали вони, дивлячись, як Хуанільйо, гордо вигнувши стан, неквапом прогулюється по вулиці Змій. — Цікаво, як він покаже себе у справжньому ділі.

А «справжні діла» — і на думку любителів, і на думку Сапатеріна — відбувалися лише на арені севільського цирку*. І невдовзі заповітне бажання юного тореро здійснилося — він вийшов на омріяну арену. Задля цієї нагоди «хрещений батько» купив Хуанові трохи поношений бойовий костюм з плеча якогось невідомого матадора. Мала відбутися корида з молодими бичками, влаштовувана з добродійницькою метою, і впливові любителі, прагнучи нових вражень, домоглися, щоб Хуанільйо включили в список тореро. Він виступить як матадор, хоча й без винагороди.

Син сеньйори Ангустіас не погодився з’явитися на афішах як «Сепатерін». Не треба йому ніяких прізвиськ, він не бажає більше чути про скромне ремесло свого батька. Він виступатиме під власним прізвищем, буде просто Хуаном Гальярдо, і тоді ніщо не нагадуватиме про його низьке походження тим благородним сеньйорам, з якими він невдовзі заприятелює.

Усе Ярмаркове передмістя посунуло на кориду, бурхливо вітаючи земляка. Жителі кварталу Макарена також не залишились байдужими, а за ними потяглися люди з інших околиць. У Севільї з’явився новий матадор!.. Квитків на всіх охочих не вистачило, і перед цирком хвилювалося море людей, що занепокоєно чекали новин з арени.

Гальярдо виступив, заколов одного бичка, другий збив його з ніг, проте не поранив. Своїми відчайдушними вихватками, що майже завжди закінчувались успішно, юний матадор тримав публіку в постійному напруженні. Глядачі вітали його схвальними вигуками, а впливові й авторитетні любителі задоволено усміхались. Новачкові треба ще багато вчитися, але в нього є і мужність, і бажання — а це головне.

— Хлопець не тікає від рогів і кидається на бика зі шпагою як належить справжньому матадорові.

Веселі дівчата, подруги юного тореро, нетямилися від захвату; вони смикалися, наче в істериці, проливали сльози, бризкали слиною і серед білого дня викрикували жагучі, пристрасні слова, які мали звичай шепотіти вночі. Одна пожбурила на арену свою шаль, друга, щоб перевершити подругу, зірвала з себе ще й блузку та корсет, третя скинула спідницю, і глядачі, сміючись, стали хапати дівчат за руки, щоб вони, бува, не кинулись на арену або не залишилися в самих сорочках.

На протилежному боці амфітеатру сидів старий урядовець і лагідно всміхався в сиву бороду, захоплюючись відвагою хлопця. А як гарно лежить на ньому костюм матадора! Коли бик повалив Хуана, «хрещений батько» відкинувся назад і мало не зомлів од страху.

Сидячи за другим бар’єром, самовдоволено пиндючився чоловік Енкарнасйон, Хуанової сестри, лимар, який держав невелику крамничку; цей розважливий чоловік, ворог неробства, був причарований вродою юної сигаретниці й одружився на ній, але спершу зажадав, щоб вона порвала всякі взаємини зі своїм ледацюгою братом.

Ображений таким ставленням шуряка, Гальярдо жодного разу не переступив порога його крамнички, що стояла на околиці кварталу Макарена, а коли вряди-годи зустрічав його в домі сеньйори Ангустіас, то був з ним тільки на «ви».

— Піду погляну, як закидають гнилими апельсинами твого безсоромного брата, — сказав лимар дружині, виряджаючись на кориду.

І ось тепер він крикливо вітав матадора, кликав його «Хуанільйо», називав на «ти» й аж розквітнув від задоволення, коли юний тореро нарешті почув крики шуряка, обернувся й салютував йому шпагою.

— Це мій свояк, — хвалився лимар, крутячись на всі боки. — Я завжди вірив, що хлопець стане матадором. Ми з дружиною стільки допомагали йому!

Повернення додому вилилося для Хуанільйо в справжній тріумф. Охоплена шаленим захватом, юрма ринула на героя, ніби хотіла роздерти його на шматки. Виручив лимар, що невідомо як опинився поруч. Він прикрив Хуана своїм тілом, проштовхався крізь натовп, і вони вдвох сіли у коляску візника.