Фараон - Прус Болеслав (читать книги без .txt) 📗
— Хто ж це міг бути? — спитав Гедеон.
— Та старша схожа була на жрицю.
— І нічого тобі не сказала?
— Нічого. Тільки, коли вони вже пішли і зникли за деревами, я почула голос, певне, старшої, яка промовила: «Вона й справді гарна…»
Гедеон замислився.
— Може, то були якісь вельможні пані з двору фараона? — мовив він.
Сонце сідало, і на обох берегах Нілу зібрались великі юрби людей, що нетерпляче дожидали сигналу про розлив, який і справді запізнився. Вже два дні віяв вітер з моря, і річка позеленіла; вже сонце поминуло зірку Сотіс, але вода в жрецькому колодязі в Мемфісі не піднялась і на палець. Люди непокоїлись, тим більше що, як сповіщали, у Верхньому Єгипті розлив почався вчасно і начебто мав бути навіть більший, ніж звичайно.
— Що ж затримує Ніл під Мемфісом? — запитували стурбовані хлібороби, з хвилюванням очікуючи сигналу.
Коли на небі заблимали перші зорі, Тафет накрила стіл в їдальні білою скатертю, поставила свічник, засвітила в ньому сім свічок, присунула три стільці й оголосила, що зараз подасть суботню вечерю.
Тоді Гедеон покрив голову і, піднявши над столом руки, мовив, дивлячись у небо:
— Боже Авраама, Ісаака й Іакова, ти, що вивів народ наш з землі єгипетської, ти, що дав вітчизну невільникам і вигнанцям, ти, що уклав вічний союз з синами Іуди… Боже Єгова, боже Адонай, дозволь нам спожити без гріха плоди ворожої землі, врятуй нас від смутку й страху, що огортають нас тут, і поверни на береги Іордану, які ми залишили на славу тобі…
Раптом з-за муру долинув голос:
— Вельможний Тутмос, найвірніший слуга його святості фараона й наступника трону…
— Хай живуть вони вічно!.. — озвалося кілька голосів із
саду.
— Вельможний пан, — вів далі перший голос, — посилає свій привіт найкращій троянді Лівану.
Коли він замовк, залунали звуки арфи і флейти.
— Музика! — вигукнула Тафет, плещучи в долоні. — Ми святкуватимемо суботу з музикою.
Сара та її батько, спершу налякані, засміялися й сіли до столу.
— Хай собі грають, — мовив Гедеон, — їхня музика не зіпсує нам апетиту.
Флейта й арфа програли вступ, а тоді тенор заспівав:
— «Ти найвродливіша за всіх дівчат, що дивляться на себе в води Нілу! Волосся твоє чорніше за пір’я крука, очі лагідніші від очей лані, що тужить за своїм козеням. Стан твій стрункий, як пальма, а лотос заздрить твоїй чарівній красі. Перса твої — як виноградні грона, що їх соком упиваються царі».
Знов залунали звуки арфи й флейти, і голос співав далі:
— «Прийди, відпочинь у саду. Слуги твої принесуть келихи і різні напої! Прийди, відсвяткуємо цю ніч і світанок, що по ній настане. В затінку моїм, в затінку смоковниці, що родить солодкі плоди, твій коханець спочине біля тебе з правого боку, а ти напоїш його і будеш покірна всім його бажанням…»
І знову арфа й флейта, а за ними — знову спів:
— «Я мовчазної вдачі, ніколи не розказую того, що бачу, і солодкого смаку моїх плодів не отруюю марними словами».
Розділ десятий
Раптом спів замовк, приглушений якимсь шумом і тупотом юрби, що бігла садом.
— Невірні!.. Вороги Єгипту! — кричав хтось. — Співаєте, коли всі тяжко страждають, і славите єврейку, яка чарами своїми затримала плин Нілу.
— Горе вам! — кричав інший. — Ви топчете землю наступника трону… Смерть спостигне вас і дітей ваших!
— Ми підемо, але нехай вийде до нас єврейка, ми скажемо їй про наші кривди!..
— Тікаймо!.. — крикнула Тафет.
— Куди? — спитав Гедеон.
— Нізащо! — мовила раптом Сара, і на її лагіднім обличчі спалахнув рум’янець гніву. — Хіба я не належу наступникові трону, перед яким ці люди падають ниць?
І, перше ніж батько та служниця отямились, вона вибігла на терасу, вся в білому, і крикнула до юрби за муром:
— Ось я!.. Чого ви хочете від мене?..
Галас на хвилину стишився, але потім знову залунали грізні голоси:
— Будь проклята, чужоземко, твій гріх затримує води Нілу!..
В повітрі просвистіло кілька камінців, кинутих навмання: один із них влучив Сарі в чоло.
— Батьку!.. — скрикнула вона, хапаючись за голову. Гедеон підхопив її на руки й виніс з тераси. У пітьмі видно
було голих людей у білих чепцях і фартушках, що перелазили через мур.
Внизу несамовито лементувала Тафет, а раб-негр схопив сокиру і став на дверях, попереджаючи, що розвалить голову кожному, хто насмілиться переступити поріг.
— Дайте каміння! Приб’ємо цього нубійського пса! — гукали до юрби з муру.
Та раптом галас стих, бо з глибини саду вийшов чоловік із оголеною головою, закутаний в шкуру пантери.
— Пророк!.. Святий отець!.. — зашепотіли в юрбі. Люди, що сиділи на мурі, почали стрибати вниз.
— Народе єгипетський, — мовив жрець спокійним голосом, — за яким правом ти підносиш руку на власність наступника трону?
— Там живе нечиста єврейка, яка затримує розлив Нілу!.. Горе нам!.. Злидні й голод нависли над Нижнім Єгиптом!
— Люди хиткої віри чи слабкого розуму, — мовив жрець, — де ви чули, щоб одна жінка могла спинити волю богів? Щороку, в місяці тот, Ніл починає розливатись і вода прибуває аж до місяця хояк. Чи було колись інакше, хоч наш край завжди був повен чужоземців, а серед них часто траплялися жерці й князі, які, стогнучи в неволі і тяжкій праці, з розпачу й гніву могли накликати на нас найстрашніші прокляття. Вони напевно хотіли, щоб на наші голови впали всілякі нещастя, і не один із них віддав би життя за те, щоб сонце вранці не зійшло над Єгиптом або Ніл не розлився на початку року. Ну, й що з тих молитов? Їх або не слухали на небесах, або чужі боги були безсилі проти наших. То чи ж могла ця жінка, якій у нас живеться добре, накликати нещастя, якого не могли наслати наймогутніші наші вороги?
— Святий отець каже правду!.. Мудрі слова пророка! — озвалися в юрбі.
— А все-таки Мойсей, єврейський вождь, наслав мор і тьму на Єгипет!.. — заперечив один голос.
— Хто це сказав, нехай виступить наперед! — крикнув жрець. — Викликаю його, нехай вийде, якщо він не ворог єгипетського народу.
Юрба зашуміла, мов вітер, що лине здалеку, серед верховіття дерев, але наперед не вийшов ніхто.
— Істинно кажу вам, — вів далі жрець, — між вами шастають лихі люди, ніби гієни в овечій отарі. Вони не журяться вашою бідою, а хочуть підбурити вас, щоб ви зруйнували дім наступника трону і вчинили бунт проти фараона. Якби вдався їхній підлий намір, а з ваших грудей полилася б кров, ці люди сховалися б від списів, як зараз ховаються від мого виклику.
— Слухайте пророка! Хвала тобі, чоловіче божий! — кричали люди, схиляючи голови. Найпобожніші впали навколішки.
— Слухай мене, народе єгипетський! За твою віру в слова жерця, за послух фараонові й наступникові трону, за шану, яку ти віддаєш слузі божому, на тебе зійде ласка богів. Ідіть, люди, з миром додому. Може, ви ще не встигнете зійти з цього пагорка, як Ніл почне прибувати…
— Хай буде так!..
— Ідіть!.. Що більша буде віра й побожність ваша, то швидше побачите ви знамення ласки…
— Ходім!.. Ходім!.. Будь благословенний, пророче, сине пророків!
Люди почали розходитись, цілуючи одяг жерця. Раптом хтось вигукнув:
— Чудо!.. Вершиться чудо!..
— На башті в Мемфісі запалили вогні… Ніл прибуває!.. Дивіться, дивіться, спалахують нові вогні! До нас справді промовляв великий святий! Хай він живе вічно!..
Люди повернулись до жерця, але він уже зник у пітьмі.
Юрба, ще недавно збурена, а хвилину тому здивована й охоплена вдячністю, вмить забула про свій гнів і про жерця чудотворця. Людей пойняла шалена радість; усі кинулись на берег Нілу, Де вже палало багато вогнищ і лунав гучний спів:
— «Хвала тобі, о Ніле, о свята річко, що плинеш по нашій землі! Ти приходиш з миром, щоб дати життя Єгиптові. О боже таємничий, що розганяєш пітьму, зрошуєш луки і даєш поживу німим тваринам. О дорого, що сходиш з небес, аби напоїти землю, о покровителю хлібів, що вселяєш радість в наші хати!.. Ти володар риб, і, коли зійдеш на наші поля, жоден птах не насмілиться доторкнутись до врожаю. Ти творець пшениці й батько ячменю; ти даєш спочинок рукам мільйонів нещасних і увічнюєш наші храми».
