Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗

Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Така новина заслуговувала на те, щоби її хоч якось відзначити. Джастина відчувала, що ще не готова знову постати перед Рейном, але були й інші люди, охочі відзначити з нею її тріумф. Тож вона взула туфлі, пройшла коридором до спільної кімнати відпочинку своїх дядьків, і коли Петсі відчинив двері й впустив її всередину, Джастина зі сліпучою усмішкою стала на порозі, широко розкинувши руки.

— Виставляйте пиво — я скоро Дездемоною буду! — оголосила вона дзвінким голосом.

Якусь мить всі мовчали, а потім приязно озвався Боб:

— Це дуже добре, Джастино.

Та відсутність ентузіазму у відповіді Боба анітрохи не зменшила її гарного настрою; навпаки, він підскочив ще вище, аж до неконтрольованого піднесення. Джастина розсміялася, упала у крісло і весело витріщилася на своїх дядьків. Які ж вони гарні чоловіки! Ясна річ, для них ця новина не означає нічого, бо вони не знають, хто така Дездемона. Якби вона зайшла і оголосила, що виходить заміж, відповідь Боба була б приблизно такою ж.

Скільки Джастина пам’ятала себе, дядьки завжди були частиною її життя, а вона, дурепа, цуралася і їх, і всього, пов’язаного з Дрогедою. Її дядьки! Спільнота, яка не має з Джастиною О’Ніл нічого спільного. Члени конгломерату, які то приїжджали на ферму, то покидали її, сором’язливо всміхаючись своїй племінниці й намагаючись уникнути її, щойно намічалася хоч якась розмова. Ні, не можна сказати, що вони не любили її, і вона це щойно збагнула; дядьки відчували, наскільки вона їм чужа, і тому почувалися некомфортно. А у цьому римському світі, чужому для них і такому звичному для неї, Джастина почала їх краще розуміти.

Раптом в неї зажеврів вогник відчуття, яке можна було назвати любов’ю до дядьків, й одне за одним вона оглянула їхні зморшкуваті усміхнені обличчя: Боб — двигун усієї спільноти, бос Дрогеди, але не суворий і ненав’язливий; Джек — у всьому повторював Боба, а може, так здавалося тому, що вони чудово ладили один з одним; Г’юї — зі схильністю до пустотливості, якої не мали решта братів, однак в усьому іншому такий на них схожий; Джимс та Петсі — негатив і позитив одного самодостатнього цілого; бідолашний мовчазний Френк, мабуть, єдиний з усіх, кого безперервно мучили страхи та відчуття небезпеки. Всі вони, за винятком Джимса та Петсі, мали сиве волосся, а Боб із Френком — ті геть посивіли, хоча, здавалося, вони так і не змінилися з того часу, коли вона була маленькою.

— Не знаю, чи можна мені тобі пиво давати, — мовив Боб із сумнівом у голосі, тримаючи у руці пляшку холодного пива.

Подібна ремарка ще півдня тому довела б її до сказу, а тепер Джастина була надто щаслива, щоб ображатися.

— Слухай, любий, я знаю, що тобі й на думку не спало запропонувати мені пива, коли ми були з Рейном, але ж, їй-богу, я вже доросла дівчинка і від пива зі мною нічого не станеться. Це не гріх, запевняю тебе, — сказала Джастина і всміхнулася.

— А де це Райнер? — спитав Джимс, беручи у Боба повну склянку і передаючи її Джастині.

— Я з ним побилася.

— З Райнером?

— А з ким ще. Але я сама винувата. І тому згодом збираюся побачитися з ним і вибачитися.

Жоден із дядьків не палив. Хоча раніше вона й не просила у них пива, зате під час їхньої розмови з Рейном кілька разів виклично курила; але щоб дістати цигарки тепер їй знадобилося б більше хоробрості, тому Джастина вдовольнилася маленькою пивною перемогою. їй страшенно хотілося спрагло осушити склянку кількома величезними ковтками, але вона стрималася, усвідомлюючи недвозначне ставлення дядьків до своєї особи. «Спокійно, Джастино, пий пиво маленькими жіночими ковточками, навіть якщо ти суха, мов торішній листок».

— Райнер — кльовий чувак, — сказав Г’юї, пустотливо зблиснувши очима.

Ошелешена Джастина раптом збагнула, чому вона так різко виросла в їхніх очах: бо підчепила собі чоловіка, якого вони хотіли б бачити у родині.

— Так, кльовий, — стисло кинула вона і відразу ж змінила тему. — Чудовий день був сьогодні, еге ж?

Всі разом закивали головами, навіть Френк, але, схоже, дядькам не хотілося говорити на цю тему. Джастина помітила, які вони зморені, однак не пожалкувала про своє імпульсивне бажання зайти до них у гості. За короткий час вона освіжила свої притуплені чуття й почуття, повернувши їм належні функції, тож дядьки в цьому стали доброю мішенню для практики. У тому-то й біда, коли ти сам схожий на ізольований острів, часто забуваєш про те, що діється за його берегами.

— А що таке Дездемона? — спитав Френк із затінку, в якому ховався.

Джастина пустилася яскраво й образно описувати персонаж, чимало втішена непідробним переляком дядьків, які щойно дізналися, що раз на вечір її душитимуть; вони так захопилися її розповіддю, що згадали про свою втому лише за півгодини, коли Петсі гучно позіхнув.

— Мушу йти, — сказала Джастина, ставлячи порожню склянку. Другої їй не запропонували, мабуть, для дам існував ліміт — одна склянка пива. — Дякую, що вислухали мої теревені.

На превеликий подив зніяковілого Боба, вона цьомкнула його на добраніч; Джек було боязко відсунувся, але Джастина легко спіймала його, а от Г’юї сприйняв прощальний поцілунок зі жвавою запопадливістю. Для Петсі — обійми й поцілунок, бо він сам був трішечки островом. Френку поцілунку не дісталося: він відвернув голову, але коли Джастина обняла його, то відчула слабке, але відчутне відлуння якоїсь внутрішньої сили, геть відсутньої в інших братах. Бідолаха Френк. І чому він такий?

Зачинивши за собою двері, вона на хвильку прихилилася до стіни. Райнер її кохає. Та коли вона зателефонувала до його номера в готелі, телефоністка поінформувала, що він виселився і повернувся до Бонна.

Байдуже. Буде навіть краще, коли вона дочекається його у Лондоні. Стисле вибачення поштою із запрошенням до вечері, коли він наступного разу буде в Англії. Джастина багато чого не знала про Райнера, а от стосовно однієї його риси вона не мала жодного сумніву: він неодмінно приїде, бо не мав ані найменшої схильності до злопам’ятства. Тепер закордонні справи стали сферою відповідальності Райнера, і Англія часто була його пунктом призначення.

— Поживемо побачимо, мій хлопчику, — мовила Джастина, дивлячись у дзеркало, але замість свого обличчя бачила обличчя Райнера. — Я зроблю Англію твоєю найважливішою закордонною справою, або я не Джастина О’Ніл.

їй ніколи й на думку не спадало, що, можливо, для Рейна її ім’я і було суттю справи. Її схеми поведінки вже давно усталилися, і заміжжя в ці схеми не вписувалося ніяк. Вона й подумати не могла, що Рейн, можливо, бажає перетворити її на Джастину Гартгайм. Бо всі думки були зайняті спогадами про отой незабутній поцілунок і мріями про нові поцілунки й обійми.

Залишалося одне: сказати Дейну, що вона не зможе поїхати з ним до Греції, але стосовно цього вона була спокійною. Дейн зрозуміє, він завжди її розумів. Тільки чомусь їй не хотілося казати йому про всі причини, через які вона не поїде до Греції. Хоч як би вона не любила свого брата, їй не хотілося вислуховувати його повчальну проповідь, котра обіцяла бути суворою й жорсткою, як ніколи. Дейн хотів, щоб вона вийшла заміж за Рейна, тож коли вона розкриє перед ним свої плани щодо новоспеченого боннського політика, брат неодмінно забере її з собою до Пелопоннесу, навіть якщо йому доведеться викрасти її. Серце Дейна не зможе сумувати за тим, чого не чули його вуха.

«Любий Рейне, — йшлося у записці. — Вибач, того вечора я повелася, мов скажена кішка, не знаю, що на мене найшло. Мабуть, тому той день видався напруженим та хаотичним.

Прошу, вибач мене за те, що поводилася, як остання дурепа. Мені соромно, що я зчинила такий ґвалт через дрібницю. Смію зазначити, що той важкий день, мабуть, і на тебе погано вплинув, — ну, слова про кохання і все таке. Тому ось що я тобі скажу: ти пробач мене, а я пробачу тебе. Будьмо друзями, благаю. Мені нестерпно усвідомлювати, що ми з тобою посварилися. Будеш наступного разу в Лондоні — заїжджай до мене додому, і ми з тобою офіційно складемо проект мирної угоди».

Перейти на страницу:

Маккалоу Колін читать все книги автора по порядку

Маккалоу Колін - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ті, що співають у терні отзывы

Отзывы читателей о книге Ті, що співають у терні, автор: Маккалоу Колін. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*