Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн .txt) 📗
21) Посланиє Димитрію у Макария в II т. Ист. церкви. Память і похвала — видана вперше 1849 р. в Христіанскім Чтенїї, нові видання Соболєвского в II т. київських Чтеній і в Записках Петерб. Акад. наук по ист.-фил. отд. т. І, з кодексу к. XV в. Соболєвский, видаючи Память, висловив гадку, що в нїй маємо пізнїйший утвір, але сьому противлять ся слова автора: „азъ худый мнихъ Іаковъ, слышавъ оть многыхъ о благовЂрномъ князи Володимери, ...написахъ”.
22) Яков у Похвалї каже, що він написав про Володимира і про синів його Бориса і Глїба: в тім бачать натяк на те осібне сказаниє про Бориса і Глїба.
23) Всї писання Мономаха дотепер маємо тільки в одній копії — в Лаврентиєвім кодексї лїтописи, дуже непоправно писані, під р. 1096. Про його науку: Погодинъ О поученіи Мономаха (ИзвЂстія II отд. академіи, т. Х давня серія) — зі становища історичного. Протопоповъ — Поученіе Володиміра Мономаха, какъ памятникъ религіозно-нравственныхъ возрЂній и жизни на Руси (Ж. М. Н. П. 1874, II) — зі становища лїтературного. Шляковъ О поученіи Владимира Мономаха (Ж. М. Н. П. 1900, V-VII) — цїнна головно аналїзою джерел (робив її вже перед ним також і Протопопов). Ивакинъ Князь Владимиръ Мономахъ и его поученія, ч. І, 1901 — ділєтантська робота, коментар і ріжні замітки до Мономахових писань.
24) Шляков прилучає Мономахову молитву до Науки як її кінець і навіть знаходить в нїй „правильність і зручність композиції” (!)
25) Слово о князях видав в кількох верзіях Лопарьов в ХСVIII кн. Памятників др. письменности. Проф. Голубовский в спеціальній розвідцї: Опыть пріуроченія древнерусской проповЂди Слово о князьяхъ къ опредЂленной хронол. датЂ (в т. І Древностей — Трудів моск. археогр. ком.) дав для нього дату 1175 р., але для такої близшої хронольоґізації бракує підстави. Слово в недїлю сиропустну вид. у Никольского О литерат. трудах м. Климента с. 216.
26) Див. вище c. 471.
27) Посланиє Георгия видав Срезневский СвЂдЂнія VII і знову Владіміров у Чтеніях київських IV с. 140.
28) В перше проповіди Серапіона (чотири) видрукував в Прибавл. къ твор. отц. 1843 арх. Філарет; до них додав пяте Шевирьов в книзї ПоЂздка въ Кирилло-бЂлозер. монастырь, II. Нове виданнє, разом з розвідкою дав проф. Пєтухов під титулом: Серапіонъ владимірскій, русскій проповЂдникъ XIII в., Спб., 1888. Окрім тих пяти певних проповідей були проби признати ще иньші творами Серапіона, але без міцної підстави, Окрім розвідки Пєтухова є ще про Серапіона замітка Арістова в Трудах III арх.з'їзда.
29) Анонїмну похвалу Теодосию видав арх. Леонид в московських Чтеніях 1890, II, п. т. Два памятника древнерусской кіевской письменности: він уважає її автором Серапіона, добачуючи ті ж прикмети що і в мовах Серапіона. Минї, противно, здаєть ся, що банальна многословність сеї похвали, без всякої моральної науки, дуже сильно відріжняє її від звістних нам дотепер слів Серапіона.
30) Перегляд (досить поверховий) анонїмної учительної лїтератури, які він зачисляє до ориґінальних староруських творів XI-XIII в., дав Владіміров ор. c. 167 і далї.
31) Див. про них: Горскій О древнихъ словахъ на св. Четыредесятницу — Прибавленіе къ твор. св. отц. 1858, Макарій в Исторії церкви III с. 211-5, Голубинскій op. c. І l 824, ПЂтуховъ Поученія на св. Четыредисятницу — в III т. Памятників церковно-учит. лит.
32) Лїтературу див. в прим. 34.
33) Текст у Павлова Крит. опыты.
34) У Макарія в т. II.
35) Див. у Павлова с. 235 і далї, і його ж розвідку: Сочиненія приписываемыя русскому митрополиту Георгію — Правосл. СобесЂдникь 1881, II.
36) Посланиє в грецькім текстї й перекладє в І т. Учених Записок II отд. академіи і у Павлова. Про особу автора новійша розвідка Пападімітріу в ЛЂтописи одеськ. іст. філ. тов. т. X.
37) Посланиє Никифора до Мономаха — в Памятниках россійской словесности XII в. Калайдовича, до Ярослава — у Макарія т. II. Що посланиє Никифора було адресоване до Ярослава волинського (в иньших кодексах — до Ярослава муромського, або без означення імени адресата) — у Попова c. 109, що цитує свій кодекс з такою адресою.
38) Посланиє Теодосия у Макарія II і з кількох иньших кодексів ще в II т. Учених Записок II отд. академіи. Що автором був не Теодосий печерський, як думали давнїйші дослїдники, а Теодосий Грек, здогадував ся уже Голубінский І. 1 c. 859, а дальше арґументовав сей погляд Шахматов в розвідцї Кіевопечерскій патерикъ и Печерская лЂтопись (ИзвЂстія академіи 1897, III), доводячи, що й друге посланиє з іменем Теодосия — про сьвяткованнє недїлї — належить Теодосию Греку. Я піднесу ще оден арґумент против приналежности полємічного послания Теодосию печерському: се його подібности до Никифорового послания до Ярослава; їх треба мабуть толкувати запозиченнєм, але Грек-митрололит Никифор певно б не користав з свого попередника Теодосия печерського! Але єсть і трудність, котру я піднїс у своїй рецензії статї Шахматова (Записки XXV, Бібл. c. 11): се те, що Теодосий Грек в перекладї своїм послания Льва В. (се одинока певна його праця), зробленім для кн. Сьвятоші Давидовича, лише дуже лихою рущиною (див. Чтенія московські 1848, VII), противно сї послання до Ізяслава писані рущиною зовсїм доброю. Хиба встиг лїпше підучитись?
Див. ще про се посланиє замітку Яцимирского в ИзвЂстіях II отд. академії 1899, І — прилучаючи ся до погляду Шахматова, він вказує болгарську копію послания XV в. з титулом.
39) Іпат. c. 58.
40) Іпат. c. 78.
41) Аналїза лїтописної полєміки на Латинян у Павлова с. 694 і далї, і в новійших працях про лїтописну повість про Володимира — див. прим. 37. Подібність лїтописного оповідання до палєйного не богато помагає до висьвітлення сеї полєміки, бо склад і початок самої Палєї, як ми бачили, ще неясні. Є деякі інтересні подібности між лїтописним оповіданнєм і посланиєм Теодосия, і се нагадує гіпотезу Ґолубінского, що лїтописне оповіданнє вийшло від Теодосия Грека, але вона все ще зістаєть ся занадто сьміливою.
42) Тексти — Заповідь у Ґолубінского І l c. 509 (в новім вид. ще нема). Правила Іоана — в Памятниках древнерусскаго каноническаго права (Рус. ист. библ. т. VI) і з коментарем у Ґеца; посланиє Теодосия — у Макарія т. II і в І т. Учених Записок.
43) Посланиє до Мономаха в Руских достопамятностях т. І (1815), слово в нед. сиропустну у Макарія т. II.
Аґіоґрафічні твори — мнїх Яков, сказания про Бориса і Глїба, твори Нестора, писання про св. Миколая, повісти про Ігоря Ольговича, повісти Симона й Полїкарпа. Паломники. Історичне письменство, лїтопись Найдавнїйша, Київська, Галицько-волинська, загальні прикмети староруської історіоґрафії, її форма. Сьвітські твори: Молениє Данила, Слово о полку Ігоревім, староруська поезія і артистична проза XII-XIII вв., останки поетичної творчости, відгомони княжих часів в сучасній піснї. Загальний погляд на староруське письменство, гіперкритичні погляди в новійшій науковій лїтературі.
Переходимо до иньших галузей з руської ориґінальної творчости.
Близько підходить до проповідничої лїтератури своїм моралїзаторським тоном наша аґіоґрафічна лїтература 1). По формі вона переважно визначаєть ся сильною шабльоновістю: залежністю від форм, тона, манєри візантийських житий, що приходили в великім числї на Русь в Прологах, Патериках і т. и. Що до свого лїтературного приготовання, наші аґіоґрафи належать переважно до низшої школи, і се ще ратує їх по части від перспективи — зовсїм утонути в риторичній балаканинї, хоч само по собі сполученнє „простого” способа писання з візантийськими шабльонами зовсїм не причиняєть до лїтературної красоти їх утворів; виїмків з сього погляду не богато 2).
