Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Важні спеціальні моменти підносять: A. Lewicki Kiedy Witold ostal wielkim ksieciem Litwy (Kwart. historyczny 1884) i Piekosinski Czy krol zWladyslaw Jagiello byl za zycia krolowej Jadwigi krolem polskim, czy tylko mezem krolowej? (Rozprawy.wydz. hist. fil. крак. академії, т. 35). Ріжні спеціальні справи так чи сяк звязані з Ягайловою унїєю трактує Прохаска — Przyczynki krytyczne do dziejow unii (Rozprawy т. 33) (але сї причинки дуже не критичні й мало що дають) та праця Якубовского Земскіe привилеи в. кн. Литовскаго Жур. Мин. Нар. Просв. 1903 кн. IV). Ще Prochaska Unie kalmarska jagiellonska (Przeglad Polski, 1904).
Мало значіння для сього часу мають загальні курси історії Польщі й Росії, з виїмкою Саrо Geschichte Polens, т. III і IV. Іловайский в своїй Исторії Россіи т. II (1884) (переклад в VI т. Руської Істор. Библїотеки) дає богато місця, історії в. кн. Литовського сього часу, але се чисто компілятивна робота. Дещо для полїтичних відносин того часу знайде читач також в ЗамЂткахъ по исторіи Литовско-русскаго государства Дашкевича, в моноґрафіях поодиноких земель Молчановского (Поділє), Голубовского (Смоленщина), моїх (Київщина, Барское староство), в Очерках права русско-литов. государства Леонтовича, Любавского Литовско-русскій сеймъ, Обзорі Рожкова, і т. п.
24. Присяжні грамоти князїв в. кн. Литовського коронї Польській.
Вичисляю звісні до тепер присяжні грамоти князїв в хронольоґічнім порядку.
1. 1386 23/X, Дмитро Корибут новгородський, в Луцку, латинська — Codex epist. Vitoldi ч. 29, з ориґіналу петерб. Публичн. бібл.
2. 1386 27/X, Василь кн. пиньскнй, в Луцьку, латин. — Cod. ер. Vit. ч. 30, з ориґ. — тамже.
3. 1387 18/IV, Скиргайло, кн. троцький і полоцький, в Лїдї, латин. — Cod. ер. Vit. ч. 33, з ориґ. — тамже.
4. 1388 31/I, Семен-Лугвен, в Садовім (?), латин., — Codex epistol. saec. XV. т. І ч. 13, з копії Нарушевича.
5. 1388 26/ IV, князї й бояре ручать за Дмитра-Корибута, Лучичі, руська — Archiwum Sanguszkow І ч. 9, з ориґ. бібл. Чарторийських, факсімілє в Палеографических снимках петерб. археол. института, ч. 6.
6. 1388 3/V, Олександр Віґунт кн. керновський, в Кужельовій, латин. — Cod. Vit. ч. 40, з ориґіналу петерб. Публ. біб.
7. 1388 18/V, Дмитро-Корибут, в Кракові, руська — Arch Sang. І ч. 10, з ориґ. — тамже, факсімілє в Палеограф. сним. ч. 5.
8. 1388 12/VII, Володимир київський, в Луцьку, латинська — Supplementum ad hist. Russiae mon. ч. 211, з ориґіналу (незвістно де він), з хибно розвязаною датою; з пізнїйшої копії в Cod. saec. XV т. І ч. 14 — з кількома помилками.
9. 1388 15/XII, Дмитро Ольгердович, в Молодечнї, руська — Собраніе актовъ изд. Вилен. ком. під ред. Круповича ч. 14, Срезневскій СвЂденія о малоизв. пам. LIII, з фотоґр. копії (ориґінал в Варшаві — де?)
10. 1389 25/IV, Семен-Лугвен яко князь Вел. Новгорода, в Сендомирі, руська — Акты Зап. Россіи І ч. 10, з ориґ. пет. Публ. бібл. факсимиле в Пол. сним. ч. 47.
11. 1389 25/IV, він же — без згадки про Новгород, в Сендомирі, латинська — Cod. ер. Vit. ч. 51, з ориґ. пет. Публ. бібл.
12. 1392 4/VIII 15), Витовт, кн. троцький і луцький, для Ядвіґи, Острові, латинська — Cod. saec. XV т. III дод. 1, з ориґ. бібл. Чартор. — Мусїла також бути грамота для Ягайла — див. в грамотї кн. Анни Cod. ер. Vit. ч. 92.
13. 1392 4/VIII, Анна, жінка Витовта, ручить за чоловіка перед Ягайлом, тамже, латинська — Cod. saec. XV т. І ч. 18 — з копії Нарушевича.
14. 1388 4/VIII, вона ж ручить за чоловіка Ядвізї, тамже, латин. — Cod. ер. Vit. ч. 92, з ориґ. пет. Публ. бібл.
15. 1393 без дня 16), Федор Любартович яко князь сїверський, в Вислицї, руська — Arch. Sang. І ч. 15, з ориґ. бібл. Чортор.
16. 1393 23/V, той сам, в Вислицї, латин. — Arch. Sang. І ч. 14, з ориґ. тамже.
Не вказую видань меньше важних, заступлених пізнїйшим виданнєм, зробленим з ориґіналу.
До виказаних вище грамот належать реґести в Scarbiec ч. 535, 536, 545, 553-4 (зам. Witolda чит. Wigunta), 555, 565-567, 617-8, 634. Тільки при тім для декотрих грамот тут приходить і по кілька реґест. Таким самим чином, здаєть ся, повстала й загальна гадка про три присяжні грамоти Володимира київського з рр. 1386 або 1387, 1388 і 1389 — див. Stadnicki Bracia Jag. c. 115-6, Антонович Монографіи c. 232, моя Київщина c. 497, Леонтович Очерки с. 184. Я сам приймав сю гадку, але тепер підозріваю, що у всїх сих звістках іде мова тільки про одну нам звістну грамоту 1388 р. Звістки про грамоти иньших років усї йдуть з описей королївського архиву — Кромера, Варшевіцкого, але порівняй сказане у Даниловича Skarbiec під ч. 536: воно дає розвязку звісткам під роками 1386, 1387, 1388, зводячи їх до одної грамоти. Що найбільше можна б сумнївати ся, чи не про осібну грамоту згадує Кромер під р. 1389 — див. Stadnicki 1. с., але не видячи Кромерової описи, сього не можна рішити на певно.
Що в дїйсности присяжних грамот князїв мусїло бути більше, того я, розумієть ся, не заперечую. Пізнїйші слїди кількох таких грамот вказав я при текстї — c. 134, нотка 2. Крім того, з Витовтової грамоти 1401 р. (Codex Vitoldi c. 72) виходить, що Витовт також дав присяжну грамоту десь в р. 1386-7 р. Грамоту Федора Коріатовича згадує інвентар Кромера (у Стаднїцкого Synowie І c. 178). Дальші архивні студиї можуть принести ще не одну. Тому нпр. д. Любавский (Литовско-русскій Сейм c. 14 і 27), на мій погляд, безпотрібно твердить, що иньших князїв не „притягано до якоїсь участи при укладанню унїї, в тій мабуть гадцї, що вони помирять ся з довершеним фактом”. На тій підставі, що з 1401 р. ми маємо присяжні грамоти від иньших князїв, робить він виводи, що тодї брано грамоти з таких князїв, які були поминені в 1386-8 рр., або пізнїйше виступили на полїтичну арену. Але на повність нашої колєкції грамот ми нїяк не можемо покладати ся.
З 1400-1 рр. маємо тепер тільки сї грамоти:
1. 1400 31/XII, Олександра Патрикиєвича стародубського, руська — Акти Зап. Рос. І ч. 17, в ориґіналу петерб. Публ. бібл., факсімілє в Пал. сним. ч. 48.
2. 1401 5/II, Івана Ольгимунтовича, руська — ibid ч. 18, з ориґіналу тамже.
3. 1401 24/II, Юрия і Андрія Михайловичів, руська — тамже ч. 19, з ориґіналу тамже.
4. 1401 24/II, Юрия Довґовда, руська, ibid. ч. 20, з ориґіналу тамже.
5. 1401 11/V, Семена кн. друцького, руська, Codex epist. saec. XV т. І ч. 30, з копії Нарушевича.
25. Острівська угода і намістництво в в. кн. Литовськім (до с.139-40).
Острівська грамота Витовта (див. про неї й грамоту Витовтової жінки вище c. 467) була видрукована з початку з копії Прохаскою (Codex, ер. Vit. c. 959). В сїй копії Витовт титулує себе magnus dux Lytwanie, так що се тільки свріпило оповіданнє русько-литовського лїтописця, і воно було загально прийнятим до р. 1894, коли пок. Лєвіцкий оголосив свою розвідку Kiedy Witold zostal w. ksieciem Litwy. В нїй він подав першу звістку про знайдений ним ориґінал острівської грамоти, де в титулї Витовта не було magnus dux, а просто dux в тім же роцї текст сей вийшов в III т. Codex epist. saec. XV). Заразом в сїй статї піддав Левіцкий дуже щасливій критицї дотеперішнїй погляд на Острівську угоду. Його погляд прийняв і самостійно розвинув потім Прохаска в статї Przyczynki krytyczne do dziejow unii (1896), розд. V: Witold w. ksieciem Litwy w r. 1401. Обидва дослїдники одначе головну увагу звернули на питаннє, коли Витовт став в. князем, а не постарали ся висьвітлити докладнїйше, на яких саме умовах вернув ся він в 1392 р. на Литву й яке його становище було тодї de jure. Свій погляд на се висловив я в текстї, але признаю, що в сїм все ще чимало є неясного. Нпр. чи перейняв Витовт Вильну зараз, і яким титулом? На скільки певне й самостійне оповіданнє Длуґоша? на скільки не залежне воно від русько-литовської лїтописи, котру він знав? Одначе негативне рішеннє справи про великокняже становище Витовта від 1392 р. має також своє значіннє для орієнтовання в орґанїзації управи в. князївства Литовського перед Острівською угодою. Не зовсїм ясний вираз Длуґоша під р. 1388 дав був привід до гадки, що Ягайло, переходячи в Польщу, зробив в. князем литовським Скригайла (III c. 477: constituto fratre germano Skirgallone pro principale duce, ut summae rerum in Lithuania praeesset). Сю помилку потім спостерегли дослїдники (Барбашев, Вольф, Лєвіцкий), але при тім впадали в противну крайність, то заперечуючи зовсїм яку небудь спеціяльну ролю Скригайла, то ставлячи його на одній лїнїї з польськими намістниками Вильна — Москожевским і Олєсніцким. Я думаю, що сї польскі намістники були комендантами виленського замку й намістниками для Виленської волости, тим часом як Скригайло заступав Ягайла хоч без якогось докладно означеного титула й уряду) в загальних справах в. князївства. (Про се деякі цїнні, найновійші спостереження в згаданій статї Прохаски Przyczynki krytyczne, розд. V: Czy Skirgiello byl w. ksieciem Litwy, хоч не з усїм можна тут згодити ся). На тій підставі пруські рицарі писали в 1416 р., що до унїї 1386 р. з неприсутности Ягайла Скригайло vice sua regebat Litwaniam (Cod. ер. Vitoldi c. 1025). Від 1392 р. Витовт мав заступити своєю особою польських намістників Вильна й Скригайла яко Ягайлового відпоручника в загальнїйших справах.
