Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗

Служниця пішла спочатку до одного, а потім до другого і переказала їм те, що веліла пані. Обидва одповіли, що заради неї підуть не то на цвинтар, а і в саме пекло. Служниця принесла ту відповідь мадонні Франчесці, і та стала чекати, чи справді вони такі шаленці, що все те зроблять.

Як настала ніч і люди обляглися, Алессандро К'ярмонтезі вийшов із дому в самій камізельці і попрямував до цвинтаря, щоб лягти в гробовець замість Сканнадіо. І напав його по дорозі великий страх. «Куди я, дурний, іду? ? подумав він. ? Може, то її родичі, дізнавшись про мої зальоти, подумали, що вже було те, чого немає, і заманили мене нарочито, щоб там у гробівці убити. Коли се так, то пропаду я там задарма, і жива душа про те не знатиме, щоб покарати душогубів. Може, се який мій ворог таке надумав, а вона з любові до нього на те пішла». Тоді знов подумав: «А може, се й не так; даймо на те, що її родичі і справді хочуть принести Сканнадієве тіло до неї в дім, але ж певне не для того, щоб його цілувати й милувати. Може, сей чоловік допік їм чим-не-будь, і вони хочуть збагнітувати його труп. Вона каже, щоб я мовчав, хоч би що побачив і почув. А що, як вони заходяться очі мені виймати, зуби вибивати, руки рубати чи ще щось таке робити? Як же мені мовчати? А як я обізвусь, то вони мене впізнають, і знов буде лихо; та коли й не зроблять мені нічого лихого, все одно добра не буде ? вони ж не понесуть мене до неї, а вона скаже, що я порушив її наказ, і не вволить моєї волі».

Отак міркуючи, він мало був додому не повернув, але сила любові гнала його вперед, подаючи вагомі протилежні докази. Прийшов він на цвинтар, одкрив гробовець, заліз усередину, роздягнув мерця, взяв його одежу на себе і, закривши знов гробовець, ? ліг на місце Сканнадіо. Тут пригадав він собі, що то був за чоловік, здумав, що він чув про мерців ? не лише на цвинтарі, а й деінде, і волосся йому стало дуба; йому здавалось, що Сканнадіо от-от устане й задушить його. Та палка любов перемогла сі боягузливі думки; Алессандро лежав, ніби мертвий, і чекав, що буде з ним далі.

Рінуччо й собі, як стала близитись північ, вийшов із дому, щоб виконати те, чого вимагала од нього дама, і опали його по дорозі всякі думки та гадки, чи не трапиться з ним отаке й таке, чи не попаде він з трупом Сканнадіо на плечах у руки міської варти, чи не засудять його тоді за чаклунство до спалення, а як і ні, то чи не розгніваються її родичі, як про те довідаються. Такі й інші сумніви спиняли його, не пускали на цвинтар, але тут він подумав: «Як! Невже я можу відмовитись виконати перше прохання сієї вельможної дами, котру я так любив і люблю, особливо тепер, коли я маю надію засягти в неї ласки? Ні, нехай і смерть, а зроблю те, що їй приобіцяв». Добрався до цвинтаря, знайшов той гробовець і одсунув потихеньку віко. Алессандро злякався непомалу, проте лежав нерушиме. Рінуччо, думаючи, що то Сканнадіо, схопив його за ноги, витяг із гробу, завдав собі на плечі й попрямував до дому мадонни Франчески; він не дуже-то дбав про трупа, що не раз стукався головою об лавки, які стояли обабіч вулиці, а ніч була така темна, що й не роздивишся гаразд, куди йдеш.

Коли Рінуччо доходив уже до самого дому (пані вже стояла з служницею край вікна й дивилась, чи принесе один зальотник другого, готова спекатись їх обох), його почула варта синьйорії, що якраз там улаштувала засідку на одного баніту; один вартовик розкрив зненацька ліхтар, щоб присвітити, і всі забряжчали списами й щитами і крикнули:

? Хто йде?

Як побачив те Рінуччо, то, не довго думавши, кинув додолу Алессандра і пустився чимдуж навтікача; Алессандро теж зірвався на рівні ноги і дав тягу, хоч на ньому було довге мертвецьке покривало. При світлі вартівничого ліхтаря пані добре розгледіла Рінучча з тілом на плечах, а також Алессандра в Сканнадієвому вбранні і здивувалася, що вони обидва такі хоробрі, проте дуже сміялась, як один кинув другого і обидва стали тікати. Вельми зраділа тому мадонна Франческа й подякувала Богові, що визволив її од нелюбих залицяльників. Вона вернулась до себе в кімнату разом із служницею, погодившись із нею на тому, що обидва кавалери, без сумніву, люблять її щиро, бо зробили, бачиться, те, що вона їм загадала.

Засмучений Рінуччо проклинав свою лиху долю, проте додому не пішов, а як варта потягла далі, вернувся на те місце, де він скинув свою ношу ? мацав-мацав, шукаючи трупа, та так і не знайшов, подумав, що варта забрала. Мусив сердега додому йти, так і не дотримавши своєї обіцянки. Алессандро теж вернувся до себе додому, засмучений такою невдачею, так і не впізнавши, хто його ніс.

Назавтра люди побачили, що гробовець Сканнадіїв одкритий, а його самого там нема (бо Алессандро скинув трупа у глибку); по всій Пістойї пішли всякі чутки, простацтво гадало, що то чорти його вкрали. Обидва ж закоханці розповіли мадонні Франчесці, що вони зробили і що потім сталось, чому вони не змогли виконати повністю її наказу, і обидва жадали од неї приязні й любові. Але пані вдала, що не вірить ні тому, ні тому, і одказала твердо, щоб нічого од неї не ждали, бо вони не виконали її прохання. Таким чином пощастило їй од них обох одв'язатися.

Оповідка друга

Філомена вже замовкла, і всі похвалили розумну даму, що так хитро спекалась нелюбих зітхальників, а про шалену одвагу тих двох казали, що то вже не любов, а божевілля. Тоді королева, звернувшись до Елізи, промовила привітно:

? Тепер кажи ти, Елізо.

Та, не гаючись, почала:

? Милії мої подруги, мадонна Франческа дуже мудро одв'язалась од закоханців, що лізли їй у вічі; я ж хочу розказати про одну черницю, яка при допомозі фортуни доладним словом уникла неминучої біди. Ви знаєте, що часто дурним дурні люди заходжуються вчити й наставляти інших, за що інколи доля карає їх по заслузі; так сталось і з абатисою, що була начальницею згаданої черниці.

Так от, щоб ви знали, є в Ломбардії монастир, славний своєю святістю та благочестієм; там серед інших черниць спасалась одна панянка доброго роду і чудовної краси; звали її Ізабетта. Раз якось вийшла вона до ґрат, щоб поговорити з якимось своїм родичем, та й закохалась в одного юнака, що прийшов туди з ним. Він, побачивши її вроду і спізнавши по очах її бажання, теж запалав до неї любов'ю, і довгий час те їхнє кохання залишалось, на превелике горе їм обом, без жодного скутку. Та що обоє вони того ревне прагнули, юнак добрав нарешті способу сходитись потаймиру з своєю черницею, і вони втішались одне одним не раз та й не два.

От ходить він так до неї нишком, аж одна якась черниця тамтешня пристерегла раз уночі, як він попрощався з Ізабеттою й вийшов од неї; ні він, ні вона тої підглядачки не помітили. Та черниця сказала про се іншим і хотіла вже внести в уха старшій матері, яку звали мадонна Узімбальда ^{295}, ? усі черниці, та і з мирян, хто знав, вважали її за святу й честиву жінку. Та потім черниці порадились і вирішили влаштувати так, щоб абатиса змогла застати провинницю на гарячому вчинку ? тоді вже годі їй одмагатись. Не кажучи нікому нічого, вони потаємне розподілили між собою години нічних чувань, щоб присочити її. Одної ночі Ізабетта, не знаючи про те нічого і не остерігаючись, закликала до себе милого, про що зразу ж довідались шепотинниці. Вони розділились на два гурти: одні чатували коло дверей Ізабеттиної келії, а другі побігли до абатисиного покою, постукали в двері і, коли та одгукнулась, засичали:

? Вставайте мерщій, паніматко! Ізабетта привела до себе в келію полюбовника!

А в абатиси та ночував саме один піп (частенько його до неї у скрині носили); почувши за дверми той галас, вона злякалась, щоб часом ревні черниці не вдерлися зопалу до її покою, тож устала мерщій, одяглася поночі, як могла, а на голову, думаючи, що бере велике запинало, що зветься в них псалтирею, нахопила з поспіху попові штани і миттю вийшла до них, замкнувши за собою двері.