Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Елементал - Шкляр Василь (читать книги полностью txt) 📗

Елементал - Шкляр Василь (читать книги полностью txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Елементал - Шкляр Василь (читать книги полностью txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Коли вирвався з фільтраційного табору і дістався додому, то застав свого батька з мітлою в руках, він так само замітав подвір’я, і наша хата від того осіла в ще глибшу яму. Люди й далі не отримували зарплатні і ходили на роботу, а вечорами їм вимикали світло, щоб вони не могли читати, писати й малювати, щоб не дивилися телевізор і рано лягали спати, аби виспані йшли на роботу. І тільки я один цілими днями лежав у ліжку з котиком Барсиком і дивився у стелю, вслухався у Барсикове тепло, коли він калачиком скручувався у мене на грудях, і з жахом розумів, що це єдина істота, яку я люблю й поважаю і за образу якої можу вбити без’язикого смерда.

А вечорами я сидів потемки біля вікна, дивився, як батько мучиться з мітлою, що вже стерлася на дряпача, і чув на собі материні очі, чув, як вона безгучно плаче. Коли батько уже в темряві заходив у хату, казав:

— Нема на них Сталіна.

— Нема, — погоджувався я.

— Ти знаєш, що троюрідний брат мого дядька був охоронцем у Сталіна?

— Знаю, — казав я, бо чув про це сотні разів.

— Так от, коли Сталін вистрелив Блюхерові прямо в лице, брат мого дядька, твій дід, Віктор Іванович стояв у Сталіна в кабінеті за шторою. А ти…

А я одного разу сказав:

— Поїду.

Мати дістала з глибини шафи вилинялого носовичка, в кутик якого була зав’язана у вузлик золота монета — миколаївська десятка, єдине, що в неї ще не встигли відібрати, і подала мені. Я знав, що вона довго заощаджувала на ту монету, поки купила її у циганів ще за тих часів, бо все життя мріяла вставити зуби, але знав я і те, що вона вже ніколи їх не вставить, і тому взяв ту монету разом з хустинкою, як ото в наших піснях зразкові дітки беруть у дорогу рушничка або вишиванку.

І як зразкова дитина, я знов пішов у світ незнаними шляхами, але перед тим зупинився у хвіртці й озирнувся. Батько дивився мені услід, обіпершись на мітлу, материними щоками текли безгучні сльози, і тільки Барсик, який сидів поміж них, дивився десь угору на горобців: плював я на тебе з високого неба! пішов ти, — і я повернувся, підняв його за передні лапи і поцілував у вологий писок.

Рік випуску тієї монети якимось дивом виявився колекційним, вона була настільки рідкісною, що за виручені гроші в Одесі мене взяли нелеґально на пароплав, який вирушав до Марселя. Затрамбували в контейнер, де я не задихнувся тільки тому, що мав міцну грудну клітку і волячі легені.

А вже на приймальному пункті Леґіону, коли проходив санвузол, я подумав, що потрапив у космос, бо не вмів тут ні душ увімкнути, ні спустити в унітазі воду. Зате від першого дня ти на всьому готовому, хоч і не знаєш, чи ще візьмуть тебе, чи ні, а двадцять п’ять баксів на добу вже крапає.

Мене взяли: я був добрим плавцем і вмів відповідати на дурні запитання:

— Чого більше у році — днів чи ночей?

— Скільки буде — двічі по два?

— Ви впевнені, що чотири?

— Як звати коханку вашого батька?

Якби я був зовсім із ними щирим, то сказав би Мітла, і вони повірили б. Але в батька мого не було коханок ніколи.

Тож надолужуй, пане Ґренуй! Вона вже йде до тебе, вона беззахисна перед твоїми флюїдами, ти ними майже вселився у неї, в її породисте тіло, яке ти розгорнеш ось на цьому ліжку й увійдеш у нього, як у тісні ворота, що ведуть до життя; я хочу, Ґреную, щоб ти ще пожив, щоб ти ще потішився травневим теплом і цією тишею за вікном, такою глибокою, яка буває тільки вночі,— тому так голосно відлунюють у ній кроки конвою.

А в коридорі кроки майже не чутні, і в двері також ніби миша шкрябнула. Я відчиняю їх, беру її обличчя в долоні, цілую в рот, який відкривається, наче мушля. Ми не гаємо часу на зайві балачки, але й поспіх нам ні до чого: я роздягаю її поволі, вдихаючи запах білизни, а вона заплющує очі, ніби соромиться того, що її трусики зовсім мокрі. Насправді ж вона радіє цьому, як і все живе, що виділяє вологу, радіє, що її ще одна стулена мушля готова задовольнити спрагу. Я беру в рот її налитий сосок, чую, як із нього струмує у мене молоко її бажання, і те молоко напуває у моїй грудній клітці мертвий мінерал, який ось-ось оживе.

— Тільки не в мене… — шепоче Рита, але я вже зраджую її, у моїх обіймах вже зовсім інша, та, що останнім часом не йде з моїх думок, хоч я її ніколи не бачив увіч. Хеда. Це дивне ім’я вміщує в собі незбагненний код, я ним зазомбований, цим ім’ям, я ним заворожений і заклятий.

Все. Я вже за інерцією злегенька цілую її у губи. Як приємно після цього запалити товсту сиґарету «Gitanes» і, вслухаючись у смак тютюну, ні про що не думати.

— Ну?.. — Її голос просочується у моє бездум’я. — І коли ж ми з тобою зустрічалися?

— Ти не згадала?

— Я хочу це почути від тебе.

— У попередньому житті,— кажу я. — Тоді я тебе дуже любив. Ми з тобою жили в Брюсселі. Вечорами ти пекла мені дуже смачні французькі булочки.

Цього їй достатньо, щоб трохи помовчати.

Хеда. Там, у її кімнаті на лісничівці, у тому повітрі, яким вона ще недавно дихала, я також відчув щось таке невиразно-далеке, що могло зринути тільки десь із попереднього життя. Це таке відчуття, яке іноді прокидається в тобі у незнайомій місцині і нашіптує, що ти колись уже був тут, хоч знаєш: ніколи. Це як запах кавуна у морозному повітрі… як німий подзвін у непроникній тиші…

Але я думаю, що якщо ми й мали попередні життя, то в іншій личині. Я міг бути, приміром, тобою, Рито, а ти — мною. Тому нам так легко обмінюватися тілами, цими недовговічними оболонками, які є вмістилищами вічних стихій. Не душ, Рито, не духу, як кажуть Коран і Біблія, а саме стихій, що ширяють світом у пошуках своєї оболонки, підстерігають її навіть в оцьому ліжку, сподіваючись, що наші з тобою, Рито, клітини з’єднаються і дадуть котрійсь із них життя.

— Хто ти? — раптом питає вона.

— Твій друг, — кажу я.

Соски на її грудях посвітлішали і змаліли, але від того не менш зворушливі. Дві родзинки з пришерхлого винограду.

— Якщо тобі треба, ти можеш іще залишитися. Вранці моя зміна закінчується, але я все влаштую.

— Тільки заради тебе, Рито.

Вона підводиться і схиляється наді мною так, що її грона лоскочуть мої груди.

— Не обманюй, будь ласка. Бо я тобі зараз його відкушу.

— Кого? — запитую я.

— Брехунця, — каже Рита.

І дві виноградинки скочуються вниз моїм животом.

11

— Радий бачити вас, пане… пане…

— Ґренуй, — підказую я.

— Ні,— похитав він головою, — не Ґренуй.

Ми знов сидимо у його віталенці на другому поверсі хоромини, до якої мене прикотила та сама зелена «сімка».

— Не Ґренуй, — каже Русланбек, дивлячись на мене тим поглядом, у якому є все: проникливість, улесливість, засторога, холодне… тепло.

Я знизав плечима: ні — то й ні.

— Ви тепер громадянин Інґушетії,— він підводиться і врочисто вручає мені палітурки. — А в нас є всякі імена — від турецьких до корейських, тільки Ґренуїв немає…

Я розгортаю паспорт, дивлюся на фото, яке мені вранці зробили за десять хвилин, і змушений погодитись із Русланбеком: це не Ґренуй. Але мушу в дечому й заперечити.

— Ну, не зовсім громадянин Інґушетії, і ніякий я тут не ґалґай [35].

— Не кривіть душею, — він доброзичливо посварився на мене пальцем. — Ви хотіли мати паспорт Російської Федерації — ви його маєте. Але я одного не розумію…

Він затнувся. Вчора ви нічого не розуміли, пане Русланбек, а сьогодні тільки одного?

— Звідки ви знали? — він глянув мені у самі зіниці.

— Що?

— Що її відвезуть до Росії.

— Хеду?

— Не придурюйтеся, пане… пане Скотєлов. Хіба не тому ви попросили цей паспорт?

— Я тільки припускав такий варіант. Ви, до речі, також говорили про фіскалів. Про кацапчі.

— Тепер ви теж кацапчі, пане Скотєлов. Вибачте, на інґуша ви не схожий.

— Можете називати мене скорочено — Скот. Думаю, вам це більше сподобається. Майже по-англійському.

вернуться

35

Самоназва інґушів.

Перейти на страницу:

Шкляр Василь читать все книги автора по порядку

Шкляр Василь - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Елементал отзывы

Отзывы читателей о книге Елементал, автор: Шкляр Василь. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*