Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗
Як пані здалося, що пора вже вставати, вона покликала рабинь; вони одяглись, покріпилися знову солодощами та вином, а лице й руки помили тими пахощами. На прощання пані сказала купцеві:
? Дуже було б мені любо, якби ти прийшов до мене сьогодні ввечері в гості ? повечеряти й переночувати.
Салабаетто, уже знаджений її красою та вдаваною люб'язністю і твердо переконаний, що вона любить його, як свою душу, одказав:
? Мадонно, всяке ваше бажання надміру мені приємне, тим і сьогодні ввечері ладен я зробити все по вашій уподобі, як завволите.
Повернувшись додому, пані веліла прибрати добре в покоях, повиставляти скрізь дорогі речі і вбрання і, замовивши розкішну вечерю, стала дожидати гостя. Як надворі трохи присмеркло, він так і вродився. Пані зустріла його з великою радістю, і вони веселенько вдвох повечеряли, ? услуговували їм якнайліпше. Зайшовши по вечері до її покою, він почув принадний дух алойного дерева й побачив постіль, пишно оздоблену кіпрійськими пташками, а на жертках силу прегарної одежі. Усе те наводило його на думку, що його коханка ? іменита й багата пані. Правда, до його слуху дійшли були якісь не дуже-то хороші чутки про неї, та він жодним побитом не хотів їм вірити; хоч і міг він припустити, що вона когось там і одурила, та і в голові собі не покладав, щоб таке могло із ним статися. Він переночував у неї з превеликою втіхою і закохався в неї ще сильніше. Як настав ранок, вона підперезала його лепським срібним паском з гарним гаманцем при боку і сказала:
? Любий мій Салабаетто, не забувай же мене! Знай, я сама і все, що я маю, ? завжди до твоїх послуг. Для тебе я на все готова.
Салабаетто обняв її веселенько й поцілував; потім вийшов із дому й подався в те місце, де сходилось усе купецтво. Так ходив він до неї іще не раз, не тратячи на те ані шеляга, та все міцніше вплутуючись у тенета. Тим часом він розпродав свої сукна і то не на віру, а за готівку: добрячі узяв гроші. Пані про те зразу й прознала ? не од нього, звичайно, а од інших. Раз якось увечері, коли Салабаетто прийшов до неї, вона так з ним любо почала розмовляти та жартувати, так стала до нього пеститись, ніби гинула з кохання в його обіймах. Хотіла подарувати йому ще двоє срібних кубків, що в неї були, та він їх не взяв, бо вона й так уже понадаровувала йому всячини флоринів на тридцять, а сама не прийняла від нього й найменшого гостинця, хоч він і набивався. Нарешті, коли вона добре розвогнила купця своєю любов'ю та щедрістю, раптом одна рабиня викликала її, як було між ними домовлено. Пані вийшла з кімнати, а через якусь хвилю повернулася знов до гостя заплакана і, впавши долілиць на ліжко, почала так жалібно зойкати й стогнати, що страх. Здивований Салабаетто обійняв її, заплакав і собі та й почав питати:
? Ох, серце душі моєї, що се вам сталося? Яка причина вашого жалю, скажіть мені, лебідонько моя!
Довго він отак у неї випитував, поки вона спромоглась на відповідь.
? Ой, горе мені, ? сказала, ? пане мій любий! Не знаю, що маю казати, що маю діяти. Принесли оце мені листа з Мессіни; пише брат, щоб я притьмом прислала йому за тиждень тисячу золотих флоринів, хоч би мені довелось попродати й позаставляти все своє добро, а ні ? то впаде його голова з пліч. Не придумаю, що його й робити, щоб так швидко ту суму зібрати: якби я мала хоч два тижні часу, то роздобула б в одному місці ще більше грошей або маєтність якусь продала б, а так ? незмога моя! Воліла б я померти, аніж таку лиху звістку дістати!
Сеє сказавши, знову зайшлася ревним плачем ? у такій би то була великій тузі. Салабаетто, якому любовне полум'я розтопило мало не до станку добрий розум у голові, повірив у щирість тих сліз і слів і сказав:
? Мадонно, я не можу зарятувати вас тисячею золотих, а п'ятсот позичив би, якщо ви можете повернути їх за два тижні; на ваше щастя, я саме вчора сукно попродав, а якби не се, то я й шеляга не зміг би був вам позичити.
? Ой лишенько! ? сплеснула руками пані. ? Так у тебе не було грошей? Чом же ти в мене не попросив? Тисячі я при собі не мала, а могла б тобі дати дві чи три сотки. А тепер мені ніби аж ніяково прийняти од тебе сю позичку.
Піддавшись на сі слова, Салабаетто сказав:
? Мадонно, не хотілось би мені, щоб із сієї причини ви не прийняли її; якби в мене була така пильна потреба, як нині у вас, то я був би попросив.
? Оттепер, ? сказала пані, ? я навіч побачила, любий мій Салабаетто, як вірно й щиро ти мене кохаєш, що самохіть готовий запомогти мене такою сумою, хоч я в тебе й не просила. Я і так була твоя, а відтепер належатиму тобі нероздільно; ніколи не забуду, що завдячую тобі рятунок мого рідного брата. Бачить Бог, шкода мені брати в тебе сі гроші, бо ти купець, а купцеві все потрібен свіжий гріш; та тим, що іншого виходу в мене немає і я невдовзі зможу тобі сю позичку повернути, я приймаю її, а решту вже якось добуду ? речі свої оддам у застав абощо.
По сій мові вона знов заплакала і припала личком до Салабаетта. Той почав її втішати і, переночувавши з нею, приніс назавтра ті п'ятсот золотих флоринів, хоч вона й не нагадувала більше ? хотів, бачите, доказати їй свою щирість і відданість. Пані прийняла ті гроші з сльозами на очах і сміхом у душі, не давши йому взамін нічого, окрім словесної обіцянки.
Ледве пані одержала ті гроші, як усе вже на інший пішло лад: то, було, Салабаетто заходив до неї, коли хотів, а тепер сім раз поткнеться, а його тільки раз пустять, усе є якась причина; не стало вже й тих милощів та пестощів, які були перше. Минули не то два тижні, ба й місяць, і два, а грошей не вертають; він править, а його обіцянками годують. Схаменувся тоді, необачний, що та ледащиця його ошукала, зрозумів, що нічого він із неї не справить, вона все одно викрутиться, бо нема в нього ні розписки, ні свідків. Та й сором було скаржитись людям: адже його попереджали, що то за одна, то тепер тільки посміються з його простацтва, та й уже. Тяжко бідолаха зажурився, що так його підвели, а тут іще, як на те, хазяї почали писати лист за листом, щоб він поміняв гроші і прислав їм увесь виторг. Побоявшися, що як він сього не зробить, то його провинність швидко вийде на яв, Салабаетто вирішив тікати: мав їхати до Пізи, а натомість сів на корабель і поплив до Неаполя.
А в Неаполі пробував під той час один наш земляк ? П'єтро делло Каніджано {289}, скарбівничий цісаревої костянтинопольської, чоловік тяжко розумний і вигадливий; се був добрий приятель Салабаетта і його рідні. До нього ж то, як до чоловіка бувалого, і вдався через кілька день молодий купець: пожалівся на свою лиху пригоду і прохав у нього ради й допомоги ? що йому далі в світі робити, бо в Флоренцію тепер хоч і не вертайся. Засмучений сією новиною, Каніджано сказав:
? Зле ти вчинив, негаразд себе поводив, погано слухався своїх хазяїв, процвиндрив на лакомство нещасне стільки грошей! Та вже коли так вийшло, треба шукати якоїсь ради.
Пішов Каніджано до голови по розум та й надумав, що треба зробити, і розказав Салабаеттові. Тому сподобалась дотепна порада; знайшовши в себе трохи грошенят та припозичивши дещо в Каніджана, він налаштував чимало добрих тюків, купив двадцять бочок з-під олії, наповнив їх, а потім повантажив се все на корабель і знов поїхав до Палермо. Дав митникам опис товарів, указав ціну, щоб вони завели до реєстру, а сам склав ті тюки й бочки в комору і сказав, що, поки не прийде решта товарів, він сих займати не буде.
Як почула про те мадонна Янкофйоре, як дізналась, що він привіз товару на дві тисячі або й більше, та і ще мав одержати тисяч, може, на три, то здалося їй, що мало вона з нього видоїла; от і надумала тепер повернути йому п'ятсот флоринів, щоб видурити п'ять тисяч. Послала вона до нього людей, і він, затаївши хитрощі, прийшов до неї. Пані, вдаючи, ніби не знає, що він привіз із собою, зустріла його дуже привітно і спитала:
? Ти не гніваєшся на мене, що я вчасно не повернула тобі грошей?
